Папа Іван Павло ІІ, nekropole.info
Якось під час одного турніру зі стрибків з трампліна, який відбувався в Польщі, температура опустилася за -20°C. Організатори змагань, турбуючись про вболівальників, почали роздавати гарячий чай. Серед волонтерів, які розносили зігріваючі напої, виявилася й одна з найвідоміших польських медсестер Хелена Варшавська. «Мені відразу впав в око один з вболівальників, який був вдягнений в комбінезон та кашкет, який не закривав вуха. Було видно, що він добряче задубів, та для того, щоб трішки зігрітися, витанцьовував якийсь химерний танок. Я відчула до нього співчуття. Тоді я налила йому горнятко гарячого чаю та сказала:
— Напийся, синку, бо мороз добряче щипає тебе за дупу.
Він посміхнувся, зауважив, що з приємністю вип’є чай, та дуже ґречно за нього подякував.
Мушу додати, що якщо я до когось відчуваю симпатію, то, незважаючи на його посаду, звертаюся до нього «синку» або ж «лялечко». Зокрема, одного разу я сказала до міністра охорони здоров’я: «Надягни капці, лялечко» і він одягнув, оскільки розумів, що знаходиться в клініці.
До цього милого молоденького вболівальника я ще щось хотіла сказати: вилаяти мороз, який видавалося аж крутив йому вуха. Однак тут втрутився наш тодішній найкращий стрибун з трампліна Стась Бобак. Він чудово знав мій глибокий словниковий запас, а тому блискавично відтягнув мене в сторону. Стась запитав: «Чи ти, сестро, знаєш, хто це? Це – єпископ з Кракова». Я на це емоційно випалила: «Та хай би він був навіть Папою, мороз однаково б його щипав за дупу і він пив би мій чай». Ми стояли зовсім близько від нього. І я побачила краєм ока, як він посміхнувся, очевидно, що він все чув. Тоді я запитала в нього: «Хочете ще чаю?» Він кивнув головою».
Хелена виявилася хорошою провидицею, адже цим вболівальником був Кароль Войтила.
Перші лижі маленького Льолека мало нагадували сучасні. Батько вистругав йому дві гладеньких дощечки, на яких Войтила спускався з навколишніх гірок. На справжні лижі Кароль став тоді, коли навчався в гімназії. Вони стали різдвяним подарунком батька, який хотів в такий спосіб відзначити успіхи сина в навчанні. Також Кароль активно грав в хокей. Проте після того, як одна з дворових баталій закінчилася розсіченням брови (згадка про хокей у вигляді шраму залишилася в майбутнього понтифіка на все життя), він вирішив повісити ключку на цвях.
Як згадував однокласник Кароля Євґеніуш Мороз, майбутній Папа не лише їздив на лижах, а й стрибав з трампліна: «Взимку 1934-35 років ми побудували собі трамплін. Наш старт починався від потужної балки, яка колись слугувала основою для залізничних рейок. Тоді в школі Льолек стрибав на 6 метрів». Ще один шкільний товариш Кароля – Єжи Клугер – розповів, що Войтилу зовсім не задовольняв такий результат. Він продовжував активно тренуватися для того, щоб летіти якомога далі. «Праця Кароля над собою швидко далася взнаки. Невдовзі він зумів стрибнути на 27 метрів, тоді як я лише на 15», – згадував Клугер.
Цю інформацію згодом підтвердив сам Папа, щоправда дещо відкоригував свій рекордний стрибок. Так, після однієї з перемог Адама Малиша, за виступами якого понтифік завжди намагався слідкувати, він звернувся до єпископа Станіслава Дзівіша: «В нас теж був трамплін на Лисій Горі неподалік від Вадовіце. Стась, зізнайся, як далеко ти стрибав? Бо я на 20 метрів».
В лютому 1958 року Кароль закінчив курси їзди на лижах. Він часто викроював декілька днів зі свого напруженого графіку для того, щоб поїхати в гори. Кароль неодноразово перетинав на лижах гірські схили в Горцах, Татрах, Малих Бескидах. Інколи ці подорожі були вкрай небезпечними, деякі з них могли стати останніми в житті Войтили, і тоді ніхто б ніколи не почув про Папу Івана Павла ІІ. Так, в квітні 1959 року він разом з товаришем прямував до Долини П’яти озер. Раптом зірвався потужний вітер. Ще більше проблем додали лижникам сніг та морок, який поступово накривав їх. Вони ледве не пішли каменем на дно, коли лід під ними почав провалюватися. Однак в цьому існував і свій плюс. Лід означав, що їхня мандрівка зрештою добігла кінця, й лижники, подолавши всі труднощі, дісталися до місця призначення.
В часи, коли в Польщі, окрім кардинала Кароля Войтили, був ще один кардинал – Стефан Вишинський, в одному з інтерв’ю італійському журналісту майбутній понтифік заявив: «В нашій країні серед кардиналів є дуже популярним лижний спорт. Про що промовисто свідчить статистика: 50% з них їздить на лижах». Коли журналіст зауважив, що в Польщі є лише два кардинали, Войтила посміхнуся та додав: «Ви маєте рацію, але з нас двох кардинал Вишинський не їздить на лижах».
Декому не подобалися спортивні пристрасті Кароля. Якось один з таких критиків запитав в нього: «А хіба личить кардиналові їздити на лижах?» Однак Войтила блискавично відреагував: «Єдине, що не личить робити кардиналові, це – погано їздити на лижах».
Кароль не зрадив цьому своєму захопленню навіть після того, коли став Іваном Павлом ІІ. Найчастіше він катався в знаменитих Абруццьких горах. Звичайно ж, що подібні виїзди Папи трималися в таємниці. Перша така подорож відбулася 2 січня 1981 року. «В Ватикані ніхто про неї не знав. Як не дивно, про цю мандрівку не пронюхали навіть папараці. Тоді це була справжня втеча. Жоден з лижників його так і не впізнав. Хоча на це існувала вагома причина. «Хто б міг уявити собі Папу, який їздить на лижах?» – згадував Станіслав Дзівіш.
У 1988 році Іван Павло ІІ відправляв месу на знаменитому Бергізелі в Інсбруку, який з 1953 року входить в топ-четвірку трамплінів світу. Ця меса зібрала близько 60 тисяч мирян. Через 9 років Папа приїхав на закопанську Вельку Крокев. Там він відправив месу на найвідомішому польському трампліні. Вона зібрала близько 300 тисяч мирян. Таким чином, саме Іван Павло ІІ, а не Адам Малиш, став тим польським стрибуном з трампліна, який притягнув на трамплін найбільше вболівальників.
У 1993 році, після того, як понтифік невдало впав та вивихнув собі плече, лікарі категорично заборонили йому займатися «білим шаленством». Папа, як завжди, спробував віджартуватися: «Та що ви говорите, це ж спорт якраз для мене. Я ж низький на зріст, а тому мені невисоко падати». Щоправда, Іван Павло ІІ розумів, що лікарі праві та тепер він змушений перейти в категорію глядачів.
У 2003 році один єпископ був запрошений на обід до понтифіка. Коли він з’явився в призначений час, його повідомили, що обід розпочнеться дещо пізніше. Виявилося, що Папа дивився чемпіонат світу в Предаццо, де виступав Адам Малиш, та понтифік не мав бажання переривати перегляд трансляції.
Кароль Войтила дуже любив походи в гори. «Там я найкраще почуваюся. Там дуже легко молитися. І як може бути по-іншому, адже там лише Бог, гори і я», – пояснював Іван Павло ІІ. Одного разу в Татрах з ним трапилася чудова пригода, про яку понтифік часто розповідав.
«Я вдягнувся так само, як всі туристи, і нічим не скидався на священика. Коли я виявив, що забув годинника, то вирішив в когось запитати, котра година. Аж тут мені на зустріч йде одна дуже красива дівчина. Коли я підійшов до неї та ще не встиг роззявити рота, вона сказала:
— Ви, мабуть, забули годинник, я не помилилася?
— А звідки ви знаєте? – здивувався я.
— З досвіду. Ви вже напевно десятий чоловік за сьогодні, який «випадково» забув годинник. Все починається з годинника, а далі ви пропонуєте трішки винця, а потім похід на дискотеку.
— Але, прошу пані, я священик.
— Ого. Я думала, що мене спокушали вже усіма можливими способами, але я помилялася. Вперше мужчина для того, щоб познайомитися зі мною, стверджує, що він – священик».
Кароль Войтила дуже любив проводити час в товаристві горян та туристів. А коли вони сиділи вночі біля розпаленого багаття, то майбутній понтифік ставав душею компанії. Він розповідав небородаті анекдоти, чудово співав (до речі, в ті часи його улюбленою піснею була «Балада про Луїса», в якій розповідається про знамените боксерське протистояння Джо Луїса та Макса Шмелінга). Також Кароль часто перемагав в турнірі з одного неолімпійського виду спорту – «чищення піском казанків».
Вже тоді, коли він став Папою Римським, з ним трапився ще один анекдотичний випадок. Папі було важко підійматися в гори після того, як він досхочу наївся смачних дерунів. Тоді особистий лікар запропонував йому кілька крапель «Наполеона». Іван Павло ІІ подумав та, посміхнувшись, відповів, вказуючи на небо: «Ні, не можу, ми дуже високо, Шеф занадто близько».
Обрання Кароля на Святий престол також не обійшлося без гірських паралелей. В історичний для Івана Павла ІІ день – 16 жовтня 1978 року, коли він став тріумфатором конклаву, – польська альпіністка Ванда Руткевич першою з європейок підкорила Еверест. Трохи по тому, під час своєї зустрічі з альпіністкою, Папа не забув підкреслити цей факт: «Милостивий Бог захотів, щоб ми в один і той же день зійшли настільки високо». (На жаль, в 1992 році Ванда загинула на Канченджанзі. Ця гора знову підтвердила давню непальську легенду, про те, що Канченджанґа – гора-жінка, яка вбиває всіх представниць прекрасної статі, котрі намагаються її підкорити.)
Ще однією спортивною пристрастю Кароля Войтили були сплави на байдарках. Він підсів на неї, коли навчався в Кракові. Започаткував ці сплави Єжи Цєсельські, випускник Краківської Вищої школи фізичного виховання та Політехніки. Як правило, майбутній понтифік сплавлявся по Дравському поозер’ю (тепер тут пролягає байдарочний шлях кардинала Кароля Войтили). Також краківська байдаркова група організовувала сплави по річках Ружиці, Слупі, Брді та Вді (тепер тут також прокладені туристичні маршрути, присвячені Івану Павлу ІІ). Під час однієї з експедицій Кароль Войтила отримав надзвичайно радісну для себе звістку – він став єпископом Кракова. Йому довелося перервати сплав та поїхати до Варшави на урочисту церемонію. Коли у щойно призначеного єпископа запитали, що він збирається зараз робити, той відповів: «Я повернувся до молоді та закінчу сплав». Він так і зробив. Коли Кароль повернувся, то студенти не могли повірити, що з ними сплавляється сам єпископ краківський.
В кожну поїздку Кароль брав з собою невеличкий туристичний літургійний набір. Він складався з релікварія, невеличкого хреста з латуні, двох ампул для вина та води, срібного підноса та дзвоника. Також майбутній понтифік постійно возив зі собою літургійний одяг. Кожен день, коли Кароль сплавлявся, розпочинався з меси, яку він відправляв біля імпровізованого вівтаря, зробленого з байдарок та весел. Коли кардинал Войтила довідався про те, що його обрано Папою Римським, то він заявив, що тепер більше не зможе брати участь в сплавах, оскільки пересів з байдарки на Човен св. Петра.
Іван Павло ІІ став першим Папою, який відмовився від користування sedia gestatoria (переносний трон для перевезення понтифіків). Він розпочав еру папамобілів. Це авто дебютувало під час його поїздки до Польщі. Білий папамобіль міг розвивати максимальну швидкість до 6 км/год. Після замаху на життя Івана Павла ІІ, який відбувся в 1981 році, в конструкцію цього авто довелося внести зміни. Кабріолет перетворився на фортецю з куленепробивним склом. Понтифік був вкрай незадоволений з приводу того, що його перевозять в «скляній клітці». Якось одна з прихильниць папамобіля так пояснювала понтифіку необхідність куленепробивного скла: «Ця клітка зменшує ризик. Зрозумійте, ми просто турбуємося про вашу Святість». Понтифік відповів у своєму стилі: «Я також дуже турбуюся про свою святість».
В 1988 році Папа відвідав фабрику Феррарі в Модені, та йому дуже сподобалася новенька модель, яку він негайно захотів випробувати. П’єро Феррарі, син легендарного засновника червоної стайні, сів за кермо та зробив коло по треку Фіоріно, Папа стояв в задній частині авто та вітав численних мирян, які прийшли подивитися на понтифіка-автомобіліста.
17 січня 2002 року Іван Павло ІІ влаштував приватну аудієнцію для команди Феррарі, де зокрема були Міхаель Шумахер та Рубенс Барікелло: «Ваша присутність є хорошою нагодою для мене, щоб нагадати, наскільки важливим є спорт в сучасному суспільстві. Церква вважає, що спорт є одним з найважливіших засобів виховання для молоді».
Через два роки Лука Кордеро ді Монтедземоло, керівник Феррарі та Фіата, вручив Папі червону мініатюрну модель найшвидшого боліда Формули-1. «Це відповідний подарунок для Івана Павла ІІ, який вже 26 років займає поул-позишн на дорогах людяності. Динамічна сила його понтифікату пришвидшила плин історії», – зауважив Лука.
Коли Кароль Войтила став Папою, то одразу дав розпорядження відремонтувати басейн у своїй літній резиденції Кастель-Гандольфо. Не всім припала до душі така ініціатива нового понтифіка. Критики вважали таку інвестицію викиданням грошей на вітер. Папа дав гідну відсіч опонентам: «Я думаю, що вам буде значно дешевше дати ці кошти, аніж скликати новий конклав після того, як Папа помре від нездорового способу життя». Тоді, коли Іван Павло ІІ перебував в Кастель-Гандольфо, то він плавав у відремонтованому басейні двічі на день аж до середини 1990-х, коли численні хвороби змусили понтифіка покинути блакитні доріжки.
В 2004 році Іван Павло ІІ створив у Ватикані департамент спорту. «Деякі речі, характерні для спортсменів, такі, як вміння зробити правильний вибір, життєва дисципліна, вміння переносити труднощі, повага до суперника, дотримання правил гри, є не чужими для християн. Справжні християни, як і спортсмени, мусять багато в чому собі відмовляти. Я сподіваюся, що новий департамент допоможе промоції спорту як частини культури та неодмінної складової розвитку людини в інтересах миру та справедливості».
МОК теж не міг закрити очі на понтифіка-спортсмена. Тодішній президент цієї організації Хуан Антоніо Самаранч вручив Івану Павлу ІІ Золотий Олімпійський Орден.
2 квітня 2005 року архієпископ Леонаро Сандрі повідомив мирянам смутну звістку про те, що Святий Отець повернувся в дім Батька. Президент Італійського олімпійського комітету Джованні Петруччі так відгукнувся на смерть понтифіка: «Віват, Папа! Відійшов у вічність Папа спортсменів». І в цих словах не було жодного перебільшення.
Источник: Sportarena.ua
