Василь Іванчук: «Коли на турнірах влаштовували футбольні матчі, то я переважно ставав на ворота»

Частина I 

— Як ви думаєте, у 2018 році хто має більше шансів? Со, Каруана, Карлсен?

— Це питання варто піднімати не раніше, аніж буде відомий остаточний склад турніру претендентів. Тоді можна буде говорити про якісь шанси. Поки що, наскільки мені відомо, лише Карякін гарантував собі місце у цьому відбірковому турнірі, а ще 7 кандидатів під знаком питання.

— Уеслі Со – тріумфатор минулорічного Гранд Туру. Він непереможний уже без малого рік, це понад 50 класичних партій без поразок. При цьому Со – один з наймолодших в когорті топ-гросмейстерів. Як оцінюєте його перспективи?

— Я в жодній мірі не заперечую його шахову силу, але з Магнусом буде грати людина, яка потрапить до турніру претендентів і виграє цей турнір. А поки що немає інформації, що Уеслі Со має забезпечене місце в турнірі претендентів.

— Стосовно Магнуса Карлсена. Останнім часом вам вдається його «засмучувати»…

— Не лише останнім часом… Скажімо, в Монако два роки поспіль (мова про турнір Amber зі швидких шахів і шахів наосліп. – прим. Sport Arena).

— В одному з інтерв’ю ви розповідали про свою співпрацю з Віктором Корчним. Можете детальніше розповісти, як ви познайомилися?

— Ми познайомилися в 1989 році. Я приїхав на свій перший турнір у Лінаресі, пройшло жеребкування, і у першому турі я мав грати якраз проти Корчного. Але Корчной вибув з турніру, так і не розпочавши його, у зв’язку з тим, що виник конфлікт між ним і організаторами змагань. Корчной був проти того, щоб Батуринський був головним арбітром, а організатори вирішили саме його запросити для цієї ролі.

— Віктор Львович часто бував у Львові. Олександр Бєлявський розповідав, що коли почалося цькування Корчного, яке зробило гросмейстера невиїзним з СРСР, він запросив його до Львова і в місті Лева Корчного дуже тепло прийняли…

— Так, а ще до того Корчной був у Львові, коли грав у чемпіонаті СРСР, який тут проходив.

— Наскільки нам відомо, ви цікавитеся літературою, мистецтвом. Віктор Львович теж був знаним ерудитом. Як Корчной вплинув на вас в цьому відношенні?

— Звичайно, Віктор Львович був дуже ерудованою людиною, з ним можна було поспілкуватися на різні цікаві теми. Серед іншого, він свого часу навчав мене німецької мови, певні інші речі, які згодом знадобилися у житті. А ще був дуже спостережливим чоловіком. Навіть у шахах йому було цікаво постійно дізнаватися чогось нового. Серед шахістів, особливо старшого віку, це трапляється не так часто.

— Ще ви розповідали, що на вас, як на гросмейстера, сильно вплинув Лембіт Олль.

— Лембіт Олль, а ще, якщо згадувати той період, то згадав би Олега Романишина. Він вплинув на мене досить суттєво вже як на сильного гросмейстера. А Лембіт Олль був шахістом величезного таланту. У нього був свій підхід як до життя, так і до шахового аналізу, своя методика концентрувати увагу. У нього дійсно багато можна було повчитися. Шкода, що його доля склалася так трагічно…

— Говорячи про концентрацію уваги, може пригадати найбільш шокуючий «зівок» у своїй кар’єрі?

— Одразу приходить на думку С:f2 з партії проти Нісіпіану у 1999 році у Лас-Вегасі.

— Що можете порадити молодим шахістам, як подолати отой «беззівковий» бар’єр?

— Думаю, що повністю подолати неможливо. У практиці кожного шахіста є такі приклади. Корисно більше розв’язувати тактичні задачі, менше нервуватися на відповідальних змаганнях. Бувають, звичайно, і «зівки», зв’язані з браком часу, тому варто планувати час. Але цілком захистити себе від цього неможливо, принаймні жодному з найвидатніших шахістів, яких я знаю, це не вдавалося.

— Зараз усе більше розмов про те, що у своєму класичному вигляді шахи дуже важко популяризувати, притягуючи великий інтерес публіки. У сучасному світі практично неможливо слідкувати за партіями, які тривають більше чотирьох-п’яти годин. Як ви ставитеся до швидких шахів? На ваш погляд, чи може в майбутньому часовий контроль у 25 хвилин на партію стати основним у турнірах і в матчах за звання чемпіона світу?

— Чесно кажучи, не бачу такої потреби, адже проводяться чемпіонати світу з рапіду і навіть бліцу. Вважаю, що логічно, коли проводяться окремо такі чемпіонати і чемпіонат з «класики». Стосовно спостереження за партією – так, мені, наприклад, в онлайні робити це теж досить важко. Це перенапружує. Я можу, свідомо чи несвідомо, за когось більше вболівати. У певній позиції мені може бути цікаво, який буде зроблено хід, а ходу можна чекати досить довго. Тому я спостерігаю за партіями онлайн доволі рідко. Або дивлюся партії, коли вони вже зіграні, або подивлюся, який розіграно дебют, а пізніше вже перегляну цілу партію. Але це, звичайно, питання індивідуального смаку.

— Як ви ставитеся до теперішнього регламенту чемпіонату світу, коли після 12 класичних партій грається рапід? На перший погляд, це не дуже логічно. Якщо навести аналогію з легкою атлетикою, то це наче після того, як людина пробігла 400 метрів, їй кажуть бігти стометрівку…

— Але яка альтернатива? Може, це і не оптимальний варіант, але це краще, ніж попередня схема, коли при нічийному результаті діючий чемпіон зберігав свій титул.

— Ні для кого не секрет, що ваш улюблений турнір – це був супертурнір у Лінаресі. Поділитеся секретом, як саме в Лінаресі вам вдавалося демонструвати такі результати?

— Це був найпрестижніший турнір, я до нього серйозно готувався. На турнірі була своя, особлива, атмосфера. Шкода, звичайно, що цих змагань уже зараз немає. Можливо колись турнір ще відродиться.

— У книзі «Шахові новели Василя Іванчука» розповідається, що після перемоги в Лінаресі в 1991 році В’ячеслав Чорновіл допоміг вам вирішити квартирне питання та про те, як ви одного разу випадково їхали в одному купе до Львова чи до Києва і говорили про політику та шахи. Що ви можете розповісти про знайомство з цим видатним українським політиком?

— Наскільки я пригадую, ми якось зустрілися у літаку. Близько ми знайомі не були, час від часу спілкувалися. В’ячеслав Максимович був дуже приємною людиною, інтелігентною, начитаною.

— Якими видами спорту цікавитесь у вільний від шахів час. Теніс, футбол?

— Зрідка слідкую за футболом, наприклад, коли грає мадридський Реал. Часом дивлюся великий теніс. Бокс, до речі, під настрій люблю подивитися. Подобалися бої Тайсона і Льюїса. Зрідка дивлюся фехтування. Вочевидь, шахіста притягують види спорту, де є єдиноборства. Один на один. Футбол більше командна гра, своя специфіка. Хоча такий елемент футболу, як пенальті, досить наближений до шахів. Той, хто б’є, ніби грає білими, а воротар грає чорними, бо мусить вгадати, чи виконавець піде e4, чи d4. Чи вдарить по центру, чи вліво, чи вправо. І мусить відповідно зреагувати.

— Оригінальна аналогія!

— Коли на турнірах щось таке відбувалося, влаштовували футбольні матчі, то я переважно ставав на ворота.

— Кого з сучасних шахістів ви б назвали найкращим футболістом?

— Знаю, що Олександр Іпатов сильний футболіст. Але пальму першості, мабуть треба віддати норвезькому гросмейстерові Сімену Агдестейну, адже він грав у футбол за збірну Норвегії.

— Є люди, які вважають, що бліц це взагалі не шахи. Наприклад, Ботвіннік майже не грав у бліц, а Таль навпаки – дуже любив грати у бліц. Як ви думаєте?

— Тайманов розповідав, що Ботвіннік для тренування охоче використовував бліц, зокрема, час від часу грав із ним. Щоправда, це не афішували. Тому стосовно ставлення Ботвінніка до бліцу є деякі питання.

— Якщо піти ще далі, зараз в інтернеті популярні ще швидші шахи, з контролем 1 хвилина на партію, так званий «bullet». Вважаєте, що цей різновид має право на життя?

— Так, має право на життя, звичайно, але особисто я не прихильник гри через інтернет, незалежно від контролю часу. Хоча знаю, що є шахісти, які дотримуються іншої думки.

— Чи ходили ви колись зіграти в шахи на «стометрівку» (львівський проспект Свободи, де на лавках часто грають шахи)? Якщо ходили, то наскільки швидко вас там впізнавали?

— Бувало іноді, що міг зіграти партію-другу, якщо мені пропонували.

  — А які ваші улюблені місця у Львові?

— Практично увесь центр. Часто гуляючи Львовом я відчуваю себе щасливим від того, що живу в такому гарному місті. Я багато де бував, тому маю з чим порівняти. Від Львова отримую справжню естетичну насолоду.

— А які ще міста вам запам’яталися?

— Кожне по-своєму. Подобається Гавана, Таллінн…

— Оскільки ми зачепили тему Прибалтики… Свого часу ви говорили, що наразі не розумієте Михайла Таля. У чому полягає загадка чарівника з Риги?

— Дуже специфічне сприйняття шахів. Нестандартність мислення. Пригадую фразу з книги про міжзональні турніри: «Талант шахіста у тому, щоб бачити там, куди зазвичай навіть не дивляться». У Таля це було особливо розвинуте відчуття. Багато ходів, які він робив, мало хто б узагалі брав до розгляду.

— Ви розповідали, що любите заходити на львівський книжковий ринок. Що з останнього придбали?

— Купую книги про шахи, шашки. Євгена Гребінку нещодавно читав. Цікаво, що коли у Львові проходив матч Марії Музичук з Хоу Іфань, на ринок заходила китайська делегація і купувала шахову літературу.

— Відомо, що ви цікавитеся шашками. Хто ще з колег-шахістів розділяє ваше захоплення?

— Чув, що з українських шахістів добре грає Станіслав Богданович з Одеси, хоча я з ним в шашки ніколи не грав. Олександр Мойсєєнко дуже любить розв’язувати шашкові задачі. Знаю, що батько Павла Ельянова на досить пристойному рівні грав у шашки. Якщо говорити, про тих, хто досягнув успіху і в шашках, і шахах, то це, в першу чергу, Рашид Нежметдінов. На сьогодні його рівень відповідав би рівню сильного гросмейстера і в шахах, і в шашках. У цілому шахісти цікавляться логічними іграми. Ось Олександр Морозевич досить регулярно бере участь у змаганнях з го. Багато хто цікавиться покером.

— Колись популярною була версія про те, що радянські шахісти на міжнародних турнірах між собою розписували нічиї, а із іншими суперниками грали у повну силу. Що можете розповісти щодо цього?

— Ось, наприклад, у 1962 турнір претендентів проходив в Кюрасао. Була така версія, що Петросян, Керес і Геллер в перших двох колах між собою робили нічиї. При цьому інших представників СРСР – Таля і Корчного – вони до себе «в компанію» не брали. Таль поїхав на турнір після операції, то ж був не в найкращій формі, а Корчному ніби хтось так і сказав: «Якщо ми візьмемо в компанію тебе, то в кого ж тоді будемо вигравати?» Наскільки це правдива історія – судити важко, але, принаймні, таке я читав і чув. Але не обов’язково йшлося про радянських і закордонних шахістів – тут і якісь особисті моменти могли грати роль.

— Вішванатан Ананд завжди тепло про вас відгукується. Ви з ним друзі?

— Ну я не можу сказати, що ми близькі друзі, по тій причині, що ми досить рідко бачимося.

— Побутує думка, що у сучасному світі, якщо не виконуєш норму гросмейстера до 13-14 років, особливої перспективи у великих шахах немає. Яке ваше бачення?

— Думаю що це трохи занадто категорично. Наскільки знаю, наприклад, Леонід Штейн досить пізно познайомився з шахами. Михайло Чигорін взагалі у 24 роки почав грати. Звичайно, то були інші часи, але все ж обидва досягли супер рівня. Тож не думаю, що якщо людина лише в 13 років взнала, як ходять фігури, то у неї немає шансів зробити хорошу шахову кар’єру.

 — Як ви думаєте, як би Леонід Штейн так швидко не пішов з життя, він міг би стати чемпіоном світу?

— Важко сказати, але звичайно він був шахістом дуже високого рівня. Проте, щоб стати чемпіоном світу, потрібно щоб зійшлося багато чинників. А йому не щастило з потраплянням у міжзональний турнір.

— У 1992 році шахова федерація повідомила, що наша команда не поїде на Олімпіаду в Манілі. Тоді ви вирішили поїхати за свій кошт, щоб увесь світ дізнався, що на шаховій карті з’явилася нова країна – Україна. Також на вас ліг додатковий тягар, оскільки ви проспонсорували жіночу збірну, яка повернулася з Філіппін зі сріблом. Чи ви б не могли детальніше зупинитися на цій поїздці?

— То не була персонально моя акція, а, швидше, шахісти зібралися разом і вирішили, що Україна, яка на той момент була однією з найсильніших шахових країн, повинна брати участь.

— Ще одна визначна шахова Олімпіада пройшла у 2004 році, вам тоді вдався фантастичний турнір – ви взяли 9,5 очок з 13 на першій дошці. Знову ж таки, на іспанській землі, вашій, можна сказати, другій улюбленій, після української. Як вам вдалося тоді досягнути такого результату? Які партії запам’яталися найбільше?

— Мабуть був у хорошій формі, можливо, в якихось партіях трохи пощастило. Складна партія була з Олександром Морозевичем. Гарна партія була Теймуром Раджабовим, там я застосував новинку на ранній стадії одного з варіантів сицилійського початку.

 

 — Чи є гросмейстери, яких ви боїтеся, і такі проти яких вам особливо цікаво грати?

 — Такого, щоб боявся, точно немає. З ким цікаво… Якщо брати трохи давніші часи, то, без сумніву, таким шахістом був Гарі Каспаров – кожна партія з ним це була подія.

 — Наприкінці, ми не можемо не задати таке запитання – ви ще поборетеся за головний титул?

 — Те що поборюся – це однозначно! Чи вдасться вибороти – побачимо.