Як найкраще можна провести ранок неділі? Хтось полюбляє відсипатися в ліжку, для когось ранок неділі – це обов’язковий похід в церкву, а ще хтось просто вбиває час, намагаючись таким чином відпочити. Київський півмарафон, який цього року проходив уже всьоме поспіль, доводить, що в столиці України є ще одна каста мешканців – любителі провести вітряний ранок неділі, пробігаючи 21 кілометр.
Розмах, з яким організатори підійшли до сьомого щорічного півмарафону, вражав. І справа тут не в перекритті вулиць чи величині спортивного містечка (не новинка), а в суттєвому кроці вперед, який робить Київський турнір. «Ми плануємо провести чемпіонат світу з півмарафону-2020 в Києві, тож цього року будемо проходити атестацію на бронзовий лейбл IAAF», – заздалегідь попереджував Дмитро Черницький. Власне, необхідністю отримати бронзовий лейбл було пояснене суттєве зростання призових (з 10 тисяч гривень до 24 тисяч за перемогу) та запрошення іноземних учасників.
Зрештою, недільний ранок, проведений на Контрактовій площі, довів, що Київський півмарафон може претендувати на статус «елітного» не тільки через гроші чи участь в ньому відомих спортсменів. Столичний турнір за останні роки перетворився у легкоатлетичну візитівку міста, яка з кожним наступним стартом приваблює усе більше людей. Мова йде не лише про учасників, але й про звичайних вболівальників, що прийшли поспостерігати за подією.
Півмарафон й досі вважається якимсь неймовірним досягненням для українців, тож одного бігуна, як правило, підтримували хоча б троє друзів/родичів.
Основний старт турніру – сам півмарафон – був запланований на 9 ранку, тож на Подолі уже з 8 години стовбичило чимало народу. Власне, прості фанати підтягувалися ближче до старту, а от заздалегідь на Контрактову площу прибули численні групи підтримки. Півмарафон й досі вважається якимсь неймовірним досягненням для українців, тож одного бігуна, як правило, підтримували хоча б троє друзів/родичів. Контингент, звісно, був геть різним – від батьків з ручними дітьми до літніх людей. Усі вони з захопленням та певним острахом спостерігали за останніми приготуваннями своїх рідних, яким зовсім скоро довелося пробігти понад 21 кілометр.
У момент старту на стартовій прямій півмарафону яблуку ніде було впасти – окрім трьох тисяч учасників зібралася приблизно така ж кількість (якщо навіть не численніша) кількість глядачів. Стартовий момент розтягнувся на добрих десять хвилин, але ніхто через це не впадав у нерви: усі без виключення учасники півмарафону усміхалися, шукаючи в натовпі своїх знайомих.
Коли ж останній півмарафонець зник з обрію (побіг просторами Києва), організатори моментально перейшли до наступного забігу – тримати увагу людей, що зібралися на площі якось ж потрібно було. Ніхто не був радий би просто стояти на вулиці більше години, очікуючи на фініш переможців.
Власне, якраз у момент фінішу перших учасників півмарафону стало зрозуміло, що ця подія й досі залишається трохи чужою для киян. Незважаючи навіть на неймовірну кількість глядачів, переможця у чоловічому забігу зустрічали ледь чутними оваціями. Те саме відбулося за декілька хвилин під час фінішу жіночого переможця. Одна справа викрикувати на старті, коли десь у натовпі біжить знайомий, а інша – підтримувати елітних спортсменів, які долають дистанцію у 21 кілометр за годину з лишнім.
Подальші події на Київському півмарафоні лише підтверджували цю тезу: церемонія нагородження не зібрала велику кількість людей, хоча серед призерів були й українці. Натомість більшість глядачів спілкувалися зі своїми знайомими, які подолали таку ж дистанцію. Для «груп підтримки» справжніми героями були не переможці, а їхні знайомі. І це, врешті-решт, не повинно дивувати – для чого ж тоді ще приходити підтримувати конкретну людину?
Здивувала радше безініціативність тих, хто прийшов просто так. Можливо, справа у тотальному невмінні українців вболівати, що проявляється не тільки в марафоні, але й в інших видах спорту. А, можливо, на прищеплення культури підтримки на марафонах потрібно куди більше часу, ніж сім років.
Адже культура ця передбачає, для початку, розташування вболівальників на всій дистанції, а не тільки на стартовій прямій. З іншого боку, цього року спортсменам точно не було самотньо бігти: вздовж дистанції розташовувалися 42 пісенні станції, приурочені до проведення Євробачення. Власне, саме тому сьомий півмарафон жартома називали Пісенним.
Для того, аби відчути увесь смак Київського півмарафону, його, мабуть, треба було пробігти. Для простих ж вболівальників ця подія залишається ще однією можливістю незвично провести недільний ранок.
Як біглося учасникам? Погодні умови були не найкращими: потужний вітер заважав набирати максимальну швидкість, а ще більше цьому не сприяла температура повітря (6 градусів тепла було під час проведення півмарафону). Однак усі без виключення учасники щасливими перетинали фінішну лінію, неначе не було позаду усіх тих кілометрів.
Щастя та гордість, яке випромінював кожен бігун, вкотре довели, що Київський півмарафон залишається турніром для самих учасників. Це їхні сторінки у соціальних мережах поповняться безліччю нових фотографій, і саме для них були організовані вищезгадані пісенні станції. Не менше атракцій для учасників (на будь-якій дистанції) знаходилося й у спортивному містечку, де бігуни проводили час після фінішу.
Для того, аби відчути увесь смак Київського півмарафону, його, мабуть, треба було пробігти. Для простих ж вболівальників ця подія залишається ще однією можливістю незвично провести недільний ранок. Бо поки ці прості глядачі радше нагадують випадкових зівак, а не справжніх прихильників марафонського бігу.
Источник: Sportarena.ua
