Офіційно звільненим від виступів у національній першості був лише Богдан Бондаренко, усі інші українські легкоатлети мали підтвердити свій рівень на стадіоні Зірка в Кропивницькому. Принаймні, так планувалося. Та вийшло усе зовсім не так — мінімум боротьби, мінімум серйозних результатів, але максимум самовідводів та неявок.
***
Надія на те, що чемпіонат України справді підтвердить аванси та очікування, існувала. Про це, принаймні, свідчили стартові листи усіх дисциплін, в яких можна було відшукати практично усіх справді потужних легкоатлетів. Були в списках як ті, хто уже встиг виконати норматив на Лондон, так і ті, хто планував це зробити у Кропивницькому.
Зрештою, як виявилося трохи згодом, до боротьби декількох спортсменів з нормативом і звелися усі змагання. Цей факт насправді не дивував: чемпіонат України заздалегідь сприймався як кваліфікаційний турнір. Здивувало інше — наскільки мало було справжніх претендентів на виконання нормативу.
А чи було це здивування щирим?
Відповідь однозначна — ні.
Україна уже давно не диктує моду в легкій атлетиці, а поодинокі потужні виступи — радше винятки з правил. По-справжньому сильних місцевих атлетів можна перерахувати на пальцях однієї руки, а прізвища тих, хто здатен виконати норматив на чемпіонат світу, знають усі. Чемпіонат України у цьому плані якимось відкриттям не став: жодних сенсацій, жодних нових імен. Так, було декілька перспективних молодих спортсменів, але вони поки перебувають занадто далеко від конкурентних результатів.
Власне, саме через відсутність конкуренції ніхто з топових (в українських мірках) спортсменів, які виконали норматив раніше, не сприймав чемпіонат України всерйоз. Стрибун у висоту Андрій Проценко приїхав, виконав один стрибок в кваліфікації — і знявся. Багатоборець Олексій Касьянов вирішив заявитися на декілька окремих дисциплін — у жодній на вийшов на старт. І таких прикладів ще достатньо багато, аби згадувати про кожен окремо.
Власне, саме через відсутність конкуренції ніхто з топових (в українських мірках) спортсменів, які виконали норматив раніше, не сприймав чемпіонат України всерйоз.
Незрозуміло тільки, навіщо усі ці атлети приїжджали в Кропивницький. Їх не допустили би до чемпіонату світу? Ага, одразу. В України занадто мало ліцензій, аби розкидатися уже здобутими. Так був складений план підготовки до виступів в Лондоні? Якщо так, то є зустрічне запитання: а чому тоді не виступити на чемпіонаті?
Хіба не легше було нікого не тягнути в Кропивницький заради того, аби просто провести там декілька днів? Навіщо заявляти спортсмена, але не випускати його на старт?
І найважливіше запитання — хіба ніхто не усвідомлював, що так усе і завершиться? Навіщо було анонсувати виступи усіх «топових атлетів», якщо серед них по-справжньому змагалися лише ті, хто не виконав раніше норматив?
***
Попри очікування, не був турнір цікавим і для вболівальників. Бо кому цікаво дивитися, як талановитий та перспективний Владислав Малихін виконує один-єдиний стрибок на 5 метрів, а потім знімається зі змагань? А йому все одно цього результату вистачає, щоб взяти срібло. Результат, який на 70 сантиметрів гірше нормативу на чемпіонат світу. Водночас результат, який гарантує срібло на чемпіонаті України.
Лише за умови, коли федерації доведеться вибирати, кого відправити на той чи інший турнір, національна першість стане важливою та значущою для найкращих спортсменів.
Зважаючи на сучасні реалії, національна першість повинна поступово перетворитися на юніорські змагання, на котрих люди справді змагатимуться за перемогу. Так, без якихось особливих здобутків в плані показників, але з бажанням та самовіддачею. Бо той ж титул чемпіона зараз нівелюється усвідомлення того, що на змагання банально не вийшов сильніший і кращий спортсмен. Коли ж його не буде в заявці — не буде тіні цього «сильнішого і кращого».
Чемпіонат України справді матиме вагу для лідерів-атлетів лише тоді, коли у кожній дисциплині буде хоча б три-чотири спортсмени, які здатні виконати норматив. Лише за такої умови, коли федерації доведеться вибирати, кого відправити на той чи інший турнір, національна першість стане важливою та значущою для найкращих спортсменів.
Але на даний момент Україна в легкій атлетиці — не США і навіть не Польща. У жодній з бігових чи технічних дисциплін синьо-жовті спортсмени не здобули більше трьох ліцензій, у більшості — є хіба один виконаний норматив. Відтак, заявляти сильних атлетів на чемпіонат України не було сенсу. Бо сам турнір для них немає жодного сенсу.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться