Карикатурно накачані чоловіки. Нахабно підтягнуті жінки. Гучна танцювальна музика. Цієї миті у голові виникає знайомий запах мильної піни. Невже помилка? Здається, ж це не спортивний клуб з якоюсь гучною назвою типу Спорт-щось. Ні, точніше – Sport-something.
Спочатку здається, що потрапив у якийсь елітний заміський клуб. Кількість дорогих автомобілів перевищувало кількість уболівальників на трибунах. І спочатку було тверде бажання піти якомога швидше. Що це за ліга така?
Перше враження поміняти неможливо. Можна навіть не намагатись. Один розумний професор журналістики ділився способом робити гарні інтерв’ю. Треба добре підготуватись до теми (у його прикладі це було щось пов’язане з ракетами), на зубок вивчити біографію людини, у якої береш інтерв’ю, а потім прийти та сказати: «Я взагалі нічого не знаю, розповідайте усе спочатку». Тоді можна отримати гарне перше враження.
(До того ж нормальний інтерв’юер ніколи не покаже себе розумнішим за респондента.)
Вирішення проблеми перших вражень може бути великим кроком у розвитку людства. Здебільшого усі перші враження ми отримуємо у дитинстві, але не вміємо їх правильно оцінити. У десять років круто здається курити. У дванадцять – вживати алкоголь. До подібних поганих звичок привчаються з дитинства. До зростання на рівень розвитку прийняття виважених рішень ти уже чи малолітній алкоголік, чи наркоман.
Є різноманітні піджанри репортажу. Один з них вимагає, навпаки, не готуватись до потрібної події, а потрапити туди ніби випадково для отримання тих самих перших вражень, які нічим не можна замінити.
Американський футбол в Україні існує. Цього було досить, аби відвідати матч Київських Бандитів та Ужгородських Лісорубів. Усі запитання до учасників, організаторів та усе інше буде потім.
***
Чоловік з мікрофоном відразу натякнув, що він справді буде допомагати з переглядом матчу. Отже сам факт відсутності підготовки уже можна й замінити. У минулому сезоні Бендітс та Ламберджекс (так справді звучить набагато яскравіше та американізованіше, ніж Бандити та Лісоруби) грали у фінальному матчі, й ужгородці на цьому ж стадіоні Спартак здивували своєю перемогою.
Цього раз матч між командами відбувався не у рамках чемпіонату України, а новоствореної ліги УЛАФ (Українська ліга американського футболу). Це ще з майбутніх питань до керівників ліги: чому практично усі найсильніші організатори вирішили вийти з Федерації та організувати свій турнір?
Відповідь, мабуть, очевидна для усіх, хто напряму стикався з аматорським спортом. Державна структура по організації завжди програє приватному сектору. Люди, які роблять щось для себе, не шкодують грошей, часу та ініціативи на своє хобі, тоді як у державній структурі усі перераховані вище речі – головний біль.
***
Київський стадіон Спартак відомий тим, що на ньому не грають у футбол. Це база для регбі та тепер американського футболу. Незадовго до початку матчу Бендітс – Ламберджекс там пройшло тренування ще однієї київської команди УЛАФ Петріотс. Будь-хто з любителів американського футболу повз цієї назви не пройде. Класичних Петріотс з Нью-Інгленда ненавидять уболівальники усіх команд.
Проте Київські Патріоти не мають нічого спільного з бостонськими. Вони були у формі камуфльованого кольору. Чи можна було очікувати синьо-білий варіант з Томом Бреді та Гронком? Після Миколаїв Вікінгс та їх калькою на мінесотську команду було деяке розчарування. Не ті це Петріотс, не ті.
До появи учасників матчу саме хлопці з Петріотс були найголовнішими на стадіоні. Спочатку вони почали сміятись над дівчатами, які підтягувались на поперечені та у глузливому тоні підбадьорювали їх. Але коли одна з дівчат перейшла за позначку у 20 разів, було не до сміху. «Якщо вона прийде тебе бити, не будемо допомагати». А чи змогли б?
Організатори поєдинку зробили вхід платним та брали за це 40 гривень. Нехай це аматорський вид спорту, де заробляння стоїть десь далеко позаду за простим бажанням отримувати задоволення. До того ж учасники не справляють враження бідних людей, які живуть лише на свої заробітки гравця у американський футбол. Навпаки, вони заробляють стільки, щоб дозволити собі недешеву екіпіровку. Але для молодої ліги гроші зайвими не бувають.
Оскільки Патріоти відразу з поля перейшли на трибуну, то за квитки вони не платили. «Організатори команди Патріотів, заплатіть за своє перебування на стадіоні».
На той час це було вкрай важливо, зважаючи що за своєю чисельністю гравці Петріотс переважали простих глядачів на трибунах. Лише згодом люди почали підтягуватись. І тепер це були не лише качки з соком та їх дружини з кавою, а справжні вболівальники з пивом та пиріжками. Х-у-у-ух, це справді не спортзал.
***
Очікувати високого рівня гри було б неправильно. «Спокійно, це ж не НФЛ», – доводилось повторювати собі кожного разу, коли хтось незграбно намагався упіймати м’яча у ендзоун чи захист провалювався. Що й говорити, якщо після тачдаунів суперники майже постійно вибирали двохочкове додавання, а не надійний варіант з кіккером. І це зазвичай завершувалось вдало.
Ведучий матчу відразу рекламував у складі Ламберджекс квотербека Василя Йордана, «одного з найкращих квотербеків чемпіонату Угорщини». Саме так, лідери ужгородської команди грають у турнірі сусідньої країйни. Окрім Йордана в першу чергу мова йде про кількох американців. Одним з найпомітніших гравців матчу став ресівер Джамар Даєлс. З Йорданом вони добре порозумілись, найкращі свої передачі квотербек віддав саме на цього американця. У кінці матчу захист Бендітс настільки боявся Даєлса, що фолив у абсолютно непотрібних ситуаціях.
У кінці матчу Даєлс вийшов у захисті та зробив важливе перехоплення за рахунку 39:38 на користь його команди.
Це ще один цікавий момент аматорського американського футболу в Україні: команди захисту та команди атаки мало чим відрізняються за іменами. Так, організатор, тренер та, певне, ще кількафункціональний представник команди Ламберджекс Юрій Нагорняк майже не залишав поле, був другою опцією команди в атаці та першим зустрічав атаки суперника.
Гості показали себе командою з характером та запасом класу. Йордан насправді дуже добре керував грою команди та у важкі моменти віддавав просто неймовірні передачі своїм ресіверам. А те, як Ламберджекс у кінці кожної половини потужно проводили двоххвилинні відрізки часу (робили по два тачдауни) – взагалі неймовірна ситуація.
Бендітс також показували непогану гру в атаці, адже про захист двох команд взагалі говорити немає сенсу. Але нестабільність господарів на чолі з перспективним квотербеком Максимом Черепівським просто вражала. Черепівський міг віддати передачу на 30 ярдів, а потім кидав впоперек в землю. Проте гравці блоку взагалі не допомагали йому нічим.
Ще один приклад нестабільної гри – Михайло Кулик. Він міг однією рукою упіймати пас на кілька десятків ярдів та зробити тачдаун, а потім уже в ендзоун не втримати м’яча у простій ситуації.
Але ж це не НФЛ. Годі було очікувати на ідеальні дії.
Після гри виявилось, що Бендітс залишились незадоволені діями арбітрів. Це також улюблений парадокс усіх видів спорту. Після своїх помилок у простих ситуаціях гравці завжди розводять руками та говорять, мовляв, ми ж не професіонали. Але арбітри завжди мають бути такими.
***
НФЛ – це не тільки футбол, але й шоу. У Києві також намагались створити щось схоже на шоу. Група підтримки Бендітс танцювала протягом усієї гри та підтримувала команду. Проте розмах був не той. У програмці перед матчем обіцяли яскравий вихід команд на поле. Це все дуже класно, але на Спартаку лише одна трибуна і мало хто побачив цей яскравий вихід з самого початку.
Намагання зробити шоу виходило іноді за рамки. Ведучий переходив з аналізу гри та підказок гравцям (як же без цього) до жартів та закликів дівчат танцювати його улюблений танець. Але найгірше те, що майже не стихала музика. А коли звукорежисер трохи забарився, ведучий буквально вимагав від нього увімкнути назад.
Той самий ефект спортзали. Ти наче приходиш займатись, але чомусь постійно звучить музика.
Найкращим моментом з шоу була перерва. А точніше запитання: «У якої команди в України першою з’явилась група підтримки?» Після викриків усіх теперішніх, колишніх та навіть майбутніх команд один хлопець роздратовано сказав: «Ви й самі не знаєте!» Це була правильна відповідь. Абсолютно правильна.
***
З трибуни цей матч видавався простою забавою, способом побачити щось нове для глядачів та розрядитись чоловікам. Не полишало відчуття Остапа Бендера, який дивився у вікно та говорив про тенісну партію. Клас гри невисокий. Увесь рівень такий. Нічого цікавого.
Проте варто було лише спуститися з трибун та перейти на інший бік поля. З зупинки біля стадіону матч перетворився на зовсім іншу подію. Це був справді футбол з зіткненнями, криками один на одного та справжньою чоловічою боротьбою. Це було справжнє шоу.
Мабуть, у цей день ніхто з випадкових глядачів на стадіоні не полюбив американський футбол з трибуни, але перехожі постійно зупинялись та вдивлялись на поле. З цього боку футбол був живою цікавою грою. А не чимось посередньо нудним під музику, яка нагупала по голові не гірше за гарного дефенсів текла.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться