Яя Туре нещодавно приїздив в Україну, чим породив чимало чуток, в тому числі візитом на базу Динамо та динамівською екіпіровкою. Роман Бебех відслідкував кожен крок івуарійця та зробив велике інтерв’ю з Яя на Youtube-каналі Бомбардир.
Виокремили для вас найцікавіше, особливо стосовно українського футболу.
Чи хоче Туре продовжити ігрову кар’єру
— Так, але все залежить від обставин. Я вірю в Бога, і ми ніколи не знаємо, яким буде майбутнє. Мій менеджер Дмитро Селюк дав ідею подати документи для навчання на тренера. У мене якраз є час. Але ніхто не знає, як буде далі.
Чекаю пропозицій, щоб продовжити кар’єру або стати тренером. Якщо б завтра дали пропозицію Шахтар, Динамо або Зоря? Напевно, я б погодився. Бо я люблю футбол і хочу плавно завершити кар’єру. Для мене було великим досвідом починати тут, в Україні. Потім став відомим в багатьох країнах світу.
Про донецький Металург та місто Донецьк
— Донецький Металург був великим клубом. Третім в Україні після Шахтаря та Динамо. Іноді нервував, бо хотів бути першим. З усіх клубів, де я грав, лише з Металургом та Монако не вдалося стати чемпіоном.
Мені подобалась ваша їжа. Наприклад, курка. В моїй країні чи Англії також роблять курку, але готують інакше.
Також часом у Донецьку було дуже холодно, пам’ятаю навіть мінус 15. Тоді я грав у шалику та двох парах шкарпеток. Нереально холодно, але з часом я звик. Взимку холодно, влітку дуже спекотно, як в Кот-д’Івуарі.
Мені подобався Донецьк. Красиве велике місто, де у мене було багато друзів. Я сумую, що це місто зникло з мапи України, бо там народився мій син. Я хотів показати йому Донецьк. Інші мої діти народилися в Афінах та Барселоні, і я приводжу їх показати ці міста. А в Донецьк не можемо приїхати — це дивно і складно сприйняти.
Ось чому я згадував Бога. Я вважаю себе щасливчиком. Ти ніколи не знаєш, як все розвиватиметься. Після Металурга я грав у Греції і Франції. Та отримав запрошення з Барселони. Я був оточений найкращими гравцями світу. І вони допомагали мені рухатися вперед. Але для мене дуже важливо було те, що я засвоїв в Україні, це залишилося в середині мого серця. Коли приїхав сюди, мої друзі залишилися в Бельгії, я був сам, тут вчився, як бути професіоналом.
Капітана Металурга Зотова я не забуду ніколи. Чому? Він завжди був поруч зі мною. Ми грали в центрі поля, він виконував неймовірний обсяг роботи. Під час гри він встигав усюди. Також допомагав мені у складних ситуаціях, пояснював. Він шалено віддаввася на тренування та матчах. Все це він робив для своєї родини. За перемоги нам платили бонуси одразу після гри. Коли я втомлювався, Зотов казав, що я не маю зупинятися, бо треба заробити бонус для своєї сім’ї. Тоді футбол став для мене не просто грою. В Металурзі я зрозумів, що це моя робота, що я маю серйозно до цього ставитись.
Також пам’ятаю Юру Вірту, ми бачилися рік тому, він приїздив на навчання в Манчестер Сіті.
Пам’ятаю Славу Чечера. Він ще грає? Це нереально круто грати в 39 років. Я пам’ятаю, як він серйозно ставився до футболу. Т,і хто справді люблять гру, то виступають довго. Він завжди намагався викликати у мене усмішку — йому було дивно, що я майже ніколи не усміхався.
Про расизм в Україні та Росії
— Люди не завжди розуміють мене, коли я говорю про расизм. В Україні до мене непогано ставилися. Інша історія була в Росії, коли ми з Сіті грали проти ЦСКА. В Україні нічого подібного не було. Насправді ця проблема існує в усьому світі, навіть у Бельгії. І навіть у Лондоні — мій друг Рахім Стерлінг страждає від расизму.
Можливо, варто зупиняти матч та гравцям залишати стадіон, щоб звернути увагу на цю проблему.
Про Олександра Зінченка
— Коли ми побачилися вперше, він був радий, бо могли поговорити російською. У роздягальні ми були поруч. Я намагався переконати його повірити в себе і бути більш впевненим. Футбол — це не про вік, а про те, як ти граєш.
Наступний крок (для Зінченка) – грати всі 38 матчів чемпіонату і бути гравцем збірної. Наступний – стабільно прогресувати, і тоді він виросте в топ-гравця. Що мені не подобалося — він одягався в кумедні вбрання, як курка. Хотів шикарно виглядати.
Він гарний малий, я його дуже люблю. Іноді він ставив мені забагато запитань, його цікавило абсолютно все. Я розумів, що маю йому допомогти.
Чому українці не можуть заграти в АПЛ
— Все залежить від самого футболіста та обставин. Є приклад Шевченка, який супер виглядав у Мілані. В Англії дуже непросто грати. Майже немає пауз з серпня і до червня. Якщо гравець готовий до такої динаміки, то він заграє в АПЛ.
Багато ще залежить від менталітету: наскільки ти готовий приймати ці правила гри, адаптуватись. У хлопців, з якими я грав у Металурзі, був місцевий менталітет. Я теж не думав, що буду грати в АПЛ. Але дуже хотів прогресувати і стати топ-футболістом.
Якщо футболіст хоче поїхати за кордон, треба вивчити англійську мову. Українці люблять залишатися вдома, бо там завжди краще та комфортніше. Мені ж постійно потрібен виклик.
Повний випуск Бомбардира з Яя Туре:
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться