Спершу здалось, що Ганс Бакке просто наплутав з іменами.
Це взагалі-то нормальне явище, коли навпроти не топ-команда. Напередодні гри з Україною тренер збірної Фінляндії традиційно відзначив Андрія Ярмоленка та Євгена Коноплянку, яких обов’язково треба закрити його гравцям. Третім у списку став Тарас Степаненко. Точно наплутав. Ну хто відзначає Степененка, класичного опорного півзахисника?
Старе як сам футбол правило визначає центр поля у якості фундаменту команди. Валерій Лобановський любив фразу, в якій говориться, мовляв, покажи мені свій центр поля – я скажу, що в тебе за команда. Часи змінюються, але правило залишається.
Багато хто не поділяє 100-відсоткової гарантії цього правила, проте тренери користуються ним. За кілька місяців роботи Андрія Шевченка в збірній України помітно, що він саме з тих, для кого центральні півзахисники мають особливе значення.
Якраз Степаненко залишився одним з небагатьох гравців, хто зберіг місце у стартовому складі після зміни тренера. Проте за нового тренерського штабу змінилось так багато, що тепер навіть гравець на такій звичайній позиції, як опорний хавбек, отримує нові функції та більш важливу роль.
У Михайла Фоменка Степаненко був основним гравцем стартового складу. Він теж багато працював, він відбирав м’ячі та прикривав тили партнерів. Проте колишня збірна важливу роль віддавала грі у захисті, намагалась не йти вперед великими силами, тому опорний хавбек не так виділявся. Тепер роботи у нього збільшилось, але від цього ситуація покращилась. Степаненко завжди мав гарні якості лідера – проблеми та додаткове навантаження його типу гравця допомагає почувати себе ще краще та вільніше. Він прикриває Зінченка та Коваленка, Бутка та Соболя, допомагає Кучеру та Ракіцькому.
Він лідер. Йому подобається бути важливим.
Степаненко є основою нового фундаменту в центрі поля збірної України. Він складає трикутник разом з Олександром Зінченком та Віктором Коваленком. Радше навіть – тризуб.
На диктофон Шевченко цього не скаже, він швидше придумає гарні слова, що грають завжди найкращі, проте деякими словами у неформальній обстановці та, найголовніше, діями Шевченко дає зрозуміти, наскільки він високо цінує молодих хавбеків Зінченка та Коваленка. Зараз альтернативи їм в центрі поля просто немає.
Зінченко майже не має ігрової практики у своєму ПСВ, але виходив у обидвох жовтневих матчах та проти Фінляндії в суботу. Коваленко пропустив деякий час через травму, його навіть не було у складі команди на цей збір. Форма обидвох гравців цього разу була далекою від найкращої, проте і вони знову вийшли у старті та відіграли досить багато часу.
Зважаючи на те, що знову не покликали до збірної Дениса Гармаша та Віталія Буяльського, не знайшлося місця Сергію Рибалці, а Сергій Сидорчук став гравцем для спеціальних завдань – можна говорити, що Шевченко не бачить багато перспективи для цих гравців у якості основних. Найпершою заміною для Коваленка та Зінченка тепер є 35-річний Руслан Ротань, який вже просто не тягне на роль основного гравця збірної. Хіба тільки повернення після травми Владлена Юрченка може додати варіантів.
Можливо, Шевченко не хотів би знову ставити обох молодих гравців до складу, але інших варіантів він просто не бачить. Це не просто слова – їх підтверджено ділом.
Важливо, що молоді хавбеки не просто грають, бо інших варіантів немає – вони справді можуть виконувати завдання тренерського штабу. І Шевченко, і його головний помічник Рауль Ріачно добре знають можливості динамівських хавбеків, тому така відмова може бути однозначним рішенням.
Один з гравців збірної знову ж таки не під диктофон головною відмінністю після зміни тренера назвав повне розуміння ситуації. «Тепер ми знаємо, як треба грати і що робити на полі».
Коваленко та Зінченко – кожен по-своєму – дуже розумні гравці. Вони добре доповнюють один одного разом зі Степаненком. Класичний опорник, бокс-ту-бокс та плеймейкер. Усі ролі розподілені.
Коваленко добре вміє заповнювати простір своїми переміщеннями. Більшого універсала годі й шукати. Його футбольний розум та знання допомагають приймати правильні рішення у ситуаціях на будь-якому клаптику поля. По позиції Коваленко вважається центральним атакувальним хавбеком, проте у збірній він грає трохи глибше. Знову ж таки, для нього це не виглядає проблемою.
За всі чотири матчі найкращим моментом для центра поля була звичайна банальність. Степаненко побіг на фланг закривати зону та показував партнерам, що треба зайняти його позицію в опорній зоні. Він швидко махав рукою та нервово оглядався, проте це було зайвим – Коваленко вже був на його місці.
У Зінченка трохи інші сильні якості. Він також заповнює простір, але за рахунок свої передач. Зінченко не має легень та ніг Коваленка, проте бере своїм талантом. Колишнього гравця Шахтаря більше люблять вболівальники, теперішнього – тренери.
Про Зінченка головний момент стосується гри з Туреччиною, де він постійно показував партнерам напрямки атак, як дві краплі води схожих на те, що робили на тренуванні кілька днів тому.
Чи могли б робити те ж Гармаш, Буяльський чи Сидорчук? Легке риторичне запитання.
З одного боку, у цього варіанту центральних хавбеків немає адекватної альтернативи, але через постійну практику гри разом вони зможуть прогресувати. Цієї осені навіть у найкращих іграх вони показали тільки свій потенціал, а не кінцеві можливості.
Тризуб збірної України може бути зброєю, якої будуть жахатись.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться