Що таке нескінченне жахіття і як пуститися берега, у федераціях футболу Бразилії та Аргентини знають достеменно. Навряд чи в якійсь іншій країні знайдеться бардак, що зрівняється з тамтешніми карнавалами глупства. А якщо і знайдеться, то ситуації все одно будуть дуже різними, наша парочка – то гіганти світу футболу і найбільші експортери гравців у світі.
Проблеми бразильців особливо яскраво виокремилися на домашньому чемпіонаті світу, після якого провали селесао стали вже абсолютно звичними, навіть невихід з групи на останній Копа Амеріка не дивує. Натомість аргентинці, попри усі організаційні негаразди, результату досягали, майже досягали. І на мундіалі, і на двох Копа Амеріка команда була фіналістом, не програвши жодного з вирішальних поєдинків у основний час. Та лихоманило обидві збірні.
Особливо показовим є чинник вибору тренера. У бразильців ще з часів чемпіонства 2002-го були суцільні требли з керівниками збірної. У той час, як сусідів тренували Бьєльса, Пекерман та Басіле, селесао або викликав духів забутих перемог (Паррейра), або висловлювала довіру до домашніх капців (Менезес) чи тренера-нездари з позитивним бекграундом у якості гравця (Дунга). Аргентинці теж встигли начудити, коли запросили свого футбольного бога Марадону займатися буденною важкою роботою. Від таких нарко-експериментів швидко довелося відмовитися. Останнім часом наставники Аргентини не були культовими особистостями, та тренерську функцію виконували старанно, завдяки чому їхні команди були на видноті. Але бути постійно другими з Мессі – це надто мале задоволення для публіки.
Сам по собі нинішній тренер албі-селесте Бауса – дядько дуже титулований і серйозний. Проблема лише в тому, що взяли його зовсім не на піку досягнень, швидше в поганий момент. Можливо навіть, коли він вже «поїхав з ярмарку». Бразильський Сан-Паулу радий був скараскатися цього наставника. Наступні дії Бауси тільки переконали в тому, що саме він нині для збірної поганий варіант. А ні протистояти тиску федерації, а ні вибудувати гру у нього не виходить. Запрошення ж Буффаріні та Маса у збірну виглядають, як ритуал запозичення милості небес, напрацьований у часи роботи з Сан-Лоренсо. Єдиний матч з сеньйором Едгардо на чолі албі-селесте виграла завдяки своїй єдиній нині зброї – Мессі. Роль генія в матчі проти Уругваю була настільки велика, що це вже переводило футбол з командного виду спорту в індивідуальний. На жаль, Бауса поки інших рецептів гри не має. Прекрасні футболісти в його команді чомусь відразу втрачають волю і рішучість, немов бандерлоги перед Ка, і усю відповідальність за атаку перекладають на Лео.
У бразильців ж справи пішли на краще з приходом Тіте (вимовляють часто як Чічі). Якщо в Аргентині найкращих тренерів до збірної взяти не змогли (за Сампаолі не дали 6 мільйонів євро відступних, а Сімеоне не збирався раптово розривати контракт з клубом), то в країні геніальних футболістів з керівниками величезна проблема. В умовах, коли від двох до шести наставників на рік для клуба – норма життя, якісні фахівці просто не формуються. Талановиті і розумні є, рішучих і стійких немає. Проте є виняток.
Той самий Тіте, який не тільки здобував титули, але й наполягав на своїй позиції. Коли ж його не слухали, він сміливо брав паузу в роботі. Його прихід в селесао – це величезний крок вгору після усіх падінь команди. Подолати усі перепони у федерації, відмінити кабальний контракт, який дозволяє агентській корпорації офіційно лобіювати запрошення своїх клієнтів до збірної, йому не до снаги. І разом з тим Тіте примудряється будувати-таки свою команду. Чимало кадрових рішень тренера викликають критику, проте є гра і результат, чого не було дуже давно.
Показова і різниця у лідерах обох команд. Неймар зараз кумир міліонів підлітків усього світу, симулянт та позер. Мессі ж просто геній не тільки епохи, а й усіх часів, можливо, найкращий футболіст в історії гри. Однак саме Неймар прекрасно вписаний в командну гру селесао, адже він ніколи не прагнув на полі бути центральним персонажем. Його роль проста і зрозуміла – швидконогий та технічний лівий форвард і нічого більшого. Тим паче дії партнерів чітко сплановані. Мессі ж сам по собі гравець з набагато більшим діапазоном дії. Це б мало бути плюсом для албі-селесте. Складається ж інакше: такі класні гравці, як ді Марія, Ігуаін та інші, чомусь повністю втрачають свою індивідуальність поруч з ним, а тренер нічого не намагається з цим робити. Виходить, що Мессі змушений тягнути команду через інфантильність партнерів і повну імпотенцію керівника.
Фаворитом матчу четверга виступає Бразилія: лідер кваліфікації, грає вдома, знаходиться в прекрасному тонусі. Для Аргентини ж цей поєдинок важить набагато більше (команда поки не проходить кваліфікацію на ЧС-2018) і тому битися гаучос будуть щосили. Хоча б заради цього варто не поспати в ніч проти п’ятниці і побачити велику гру.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться