Великодня бійка по-львівськи

Уже на наступний день про це українське Класичне навряд би згадав хоч хтось, адже проходило воно занадто спокійно і буденно, та масштабна сутичка створила небувалий інформаційний привід.

***

— Нічого, нічого. Карпатам ми теж тут програвали після першого тайму, але потім змогли усе виправити, – розповідав, попиваючи пиво, під час перерви чоловік у шарфі Динамо. – Подібного очікую і зараз, бо маємо виграти цей матч.

Власне, на той момент вболівальник киян і уявити собі не міг, чим закінчиться гра. Не міг він уявити собі також величину того скандалу, в який вскочать команди, адже ще перед другим таймом усе було спокійно. Спокійно і якось навіть буденно – пусті трибуни пригнічували, а вільне спілкування між вболівальниками знижувало градус протистояння. Втім згодом все змінилося…

***

По-справжньому весняна погода, яка панувала у Львові з самого ранку, так і тягнула надвір – переповненими були усі центральні вулиці, а у різноманітних генделиках яблуку ніде було впасти. Втім, більшість людей, що заполонили вулиці міста Лева, виявилися приїжджими, тоді як найбільша концентрація місцевих жителів панувала в церквах. Це уже потім, після обіду, чимала кількість львів’ян приєдналася до туристів, та спершу були традиції: похід в церкву – сніданок у колі родини.

Традиції намагалися підтримувати і вболівальники двох найбільших українських клубів – величезний десант київських фанатів ранішнім поїздом прибув до Львова, не відставали і донеччани, які з різних міст України приїхали підтримати свою команду у цьому протистоянні.

Ще роки два тому така концентрація активних прихильників Шахтаря і Динамо на метрі квадратному однозначно призвела б до масових провокацій, бійок та безпорядків у місті, та зараз абсурдно говорити про щось подібне – люди з помаранчевими розами безперешкодно проходили повз масові групи вболівальників Динамо, а деякі особи з протилежних таборів навіть встигали перекинутися декількома фразами. Причому єдність ця була не показовою – чимало фанатів за останні два роки перестали відверто ненавидіти своїх заклятих суперників, намагаючись навчитися поважати їх. Тому й не дивно, що усі поводили себе доволі толерантно, не кидаючи навіть кривого погляду в сторону майбутніх опонентів.

Кульмінацією такої толерантності стала перекличка двох ультрас-трибун «Слава Україні! Героям слава!» в розпал другого тайму матчу. Втім, куди важливішим можна назвати інший момент – багатьом вболівальникам довелося добиратися на стадіон в одному транспорті, та ніяких ексцесів не було зафіксовано. І, схоже, з подібною реальністю потрібно остаточно змиритися – ультраси різних клубів знайшли в собі сили переступити через власні принципи, об’єднавшись перед лицем спільного ворога. А, можливо, цей спільний ворог допоміг їм зрозуміти, що принципи і переконання у них, виявляється, схожі…

Власне, вкотре переконатися, які ж «переконання» в ультрасів можна було і на українському Класичному. Цього разу в невелику конфронтацію з правоохоронними органами вскочили прихильники Гірників, які, до слова, прийшли на матч у білих сорочках, святкуючи день народження клубу. Попри те, що величезну кількість піротехніки їм якимсь чином вдалося пронести на стадіон, провернути подібний трюк з одним із банерів не вдалося. І тому, коли в сектор донеччан зайшли стюарди, щоб конфіскувати залишки піротехніки, тема розмови плавно перескочила на банер, який лежав у камері схову. Сама ж розмова перемістилася з трибуни на прохід між секторами.

Як пояснив вболівальникам представник служби охорони, банер не дозволили заносити на територію стадіону через наявність заборонених символів – на ньому були намальовані три… Мальтійські хрести. Після цих слів правоохоронця в повітрі зависла недовга тиша: фанати переварювали почуту інформацію, а представник служби охорони згадував, чи не переплутав він нічого. Першими не витримали вболівальники, які заливаючись сміхом перепитали, чи саме Мальтійський хрест заборонений УЄФА. Коли ж хтось сказав, що, можливо, мова йде про Кельтський хрест, правоохоронець незадоволено буркнув: «Мальтійський хрест там чи Кельтський – яка різниця? Заборонено, значить заборонено». Ультраси, відчувши, що мають перевагу, вирішили дотиснути службу охорони: домовилися до того, що один з вболівальників спуститься вниз, і вони разом з керівником охорони стадіону подивляться на той банер, якщо там немає нічого кримінального, то правоохоронець сам занесе його на сектор.

Заносити, втім, нічого не довелося, хоча банер таки з’явився на секторі під час другого тайму – три букви «О», в яких, власне, і були поміщені Кельтські хрести, були нашвидкуруч замальовані. Зрештою, ця конфронтація показала два різні ідеологічні спрямування українського соціуму (вірніше, відсутність у одних цього спрямування як такого), але ще яскравіше вона продемонструвала рівень футболу у першому таймі – нікому діла не було до того, що відбувалося на полі.

Нічого особливо не змінилося й після перерви: Шахтар й надалі виглядав краще, а ще показував надзвичайний рівень акторської гри, діючи на нерви киянам, у свою чергу Динамо стримувало емоції та проводило беззмістовні атаки. А вболівальники… А що вболівальники? Були просто глядачами, які так і не змогли до кінця гри пристати на чийсь бік (мова йде про місцевих любителів футболу), тому аплодували діям обох команд, але з такою ж легкістю й свистіли, коли їм щось не подобалося. На полі й поза ним царювала певна байдужість, адже матч, який мав би стати грою чемпіонату, не зміг подарувати нічого, окрім вивіски.

Змінити ось цю от загальну байдужість, здавалося б, мала бійка – давненько в матчах української першості не бувало таких масштабних зіткнень. Екшну цій всій ситуації додавали й київські ультраси, які закидали поле фаєрами. Однак, якби якийсь глядач випадково вийшов на декілька хвилин після третього голу Шахтаря, то повернувшись, він би не побачив жодних змін: нейтральні вболівальники особливо не відреагували на сутичку, а обстановка на самому полі уже давно була наелектризованою.

Потрібно зрозуміти одне: інцидент імені Ярмоленка – Степаненка додав роботи журналістам та, можливо, зачепив почуття телеглядачів. Втім на стадіоні мало хто хоч якось відреагував на те, що відбулося. З іншого боку, ця бійка стала хорошим завершенням матчу для нейтральних вболівальників – люди на гру прийшли як в театр, і отримали, в підсумку, усе що хотіли. Голи побачили? Побачили. Вилучення побачили? Побачили. Бійку побачили? Побачили. Кров була? Та навіть кров була! Ось так одна масова сутичка різко перевернула усе уявлення про цю гру – мало хто запам’ятав би цей матч, якби не зіткнення в кінці. А так, усім було про що поговорити. Тим більше, гравці з задоволенням підливали масла у вогонь в післяматчевих коментарях, а ефектне відео з Дарійо Срною, як і заява Олександра Шовковського, взагалі стануть легендарними.

Показовою, зрештою, стала поведінка вболівальників після матчу – не було навіть натяку на якісь зіткнення чи зведення рахунків. Так, ультраси Динамо ненавидять Шахтар, а ультраси Шахтаря – Динамо, але ненависть до клубу тепер уже не переноситься на його прихильників. Саме тому усе закінчилося спокійно та душевно: приїжджі фанати поїхали в центр, де продовжили те, що не встигли закінчити до футболу. Продовжили, власне, під крики «Христос Воскрес» випивати, насолоджуючись завершенням вечора. І знову вночі усі генделики були забиті, а в самому центрі ніде яблуку було впасти. Тож у той момент футбол остаточно відійшов на другий план. Бо, як не крути, а матч цей не вирішував абсолютно нічого.