На 6 квітня намічені вибори нового президента УПЛ, а в футбольній спільноті – тиша. На виборах буде єдиний, безальтернативний кандидат, і жоден із грандів чи спортивних організацій не бере на себе відповідальність за нього настільки, щоб публічно висловити йому підтримку чи категоричне несприйняття. Все це, звичайно, не сприяє розпаленню холіварів чи драматичних обговорень.
Суворо кажучи, суспільство не вірить, що ця інтрига буде настільки доленосною, щоб ламати над нею списи.
До певної міри, це – вісник стагнації та збайдужіння. «Все спокійно у нашому королівстві, а жодних революцій у держплані на квартал не перебачено». Однак це – і тривожний сигнал, що боротися у футболі нема за що. Наразі це тяжкий і невдячний хліб землероба, якому дано старого плуга, що має зорати землю ген аж за небокрай.
Однак суть, звичайно, не в тому, скільки відсотків одобрямсу отримає безальтернативний кандидат. Суть у тому, які зміни в принципі можуть принести нам локальні перелаштунки. Архаїчна та хаотична махина українського футболу йде за інерцією кудись, і саме там – на середдоріжжі в нікуди – ми й спостерігаємо її в наші дні.
«Примус до еволюції» – важка ноша цивілізації. Нам належить екстерном пройти все те, що пройшли національні футболи багатьох менш перспективних і багатих країн. Прогрес уже подарував їм футбольні «електрику», «парові двигуни» та «пеніцилін», а у нас все ще не підозрюють про існування таких благ прикладної науки.
Тому якими б не були механічні підсумки голосування, найголовніше в іншому – самі власники клубів повинні бути зацікавлені в оновленні свого підходу до маркетингу, FRM та самоокупності клубів. А Прем’єр-ліга має стати провідником до цього – творити бренд, створювати умови для його сприятливої комерціалізації.
Для країни, де криза стала перманентним агрегатним станом, футбол – дорога розкіш. І шляхів для його розвитку лишається не так багато. Лізти у кишеню до країни й підсаджувати професіональні клуби на бюджетні пожертви – не є модним способом футбольного господарювання. Чим більше біднітиме держава – тим більше знаходитиметься громадських діячів, лідерів думок та політиків, які гратимуть на будь-яких видах бюджетного субсидування професіональних видів спорту. Й у підсумку це вилізе боком футболу в цілому – хоча, наприклад, утримання державних ДЮСШ та спортивної інфраструктури є абсолютом для самого існування спорту в Україні.
Багатих людей, спроможних утримувати клуби, в Україні, будемо відверті, вистачає. Однак легального бізнесу, який не боїться виставляти свої реалістичні бюджети та штатні розписи – дійсно мало. І ставатиме дедалі менше. Тож навіть на безрозмірну кишеню клубних босів не варто розраховувати. Тепер часи необмежених витрат залишаються в далекому минулому.
Що лишається професіональним лігам? Тільки вводити стандарт роботи із клубами, який би змушував їх впроваджувати світовий досвід заробляння на футболі. Без цього не буде не лише надлишків, а навіть необхідного. І загине вся система, тому що крах професіонального футболу тягне за собою крах юнацького, крах масового футболу призведе до кризи інтересу до спорту в цілому й остаточно перетворить вболівальників на глядачів. Не платного кабельного ТБ, а безкоштовних «піраток».
Нагальними викликами українського професіонального футболу є наступні пункти:
- створення пулу спонсорів для всіх ліг чемпіонату України з футболу;
- повернення топових брендів (як суто українських, так і світових, що у нас працюють) у спонсорський пул;
- введення платежів солідарності, підйомних та «парашутних» виплат вилітаючим;
- налагодження централізації комерційних прав та створення пакетного продукту для футбольного маркетингу;
- повернення вболівальників на трибуни через сучасний фан-менеджмент, з обов’язковим стимулюванням найбільш відвідуваних клубів та арен;
- забезпечення умов для продажу комерційних прав на висвітлення та брендове виробництво чемпіонату;
- введення обов’язкової вимоги при атестації про мінімальний набір маркетингової грамотності клубів – наявність фахівця з маркетингу в кожному клубі, контроль за інформуванням, рекламуванням та просуванням футбольного продукту на регіональному та всеукраїнському рівнях, введення мінімуму маркетингових заходів клубу, зустрічей з фанатами та пресою, створення власних торгових точок, співпраці з виробниками атрибутики та трансляційного продукту;
- сприяння професіональним клубам у переговорах із власниками центральних міських арен та тренувальних баз, допомога в придбанні та зведенні інфраструктури;
- створення робочих груп із пошуку інвесторів та плану створення професіональних клубів у всіх регіонах України;
- обов’язково – чіткий план комерційного розвитку нашого футболу із щорічним звітом за його виконання та відповідальністю за підсумками контрольного періоду.
Мрії, мрії…
Але фактом лишається одне: наступний президент УПЛ повинен бути особою не тільки спортивною (для суто спортивних питань буде штат, радники та, врешті решт, рада клубів), а й комерційною. І те, над чим він працюватиме, повинно дійсно видозмінити наш вітчизняний футбол. А будуть гроші – підніметься й конкуренція, клас та рівень футболу.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться