Молоде покоління дивується, розчаровується, лютує. Воно називає минулий четвер «чорним» і навіть вводить його в ранг історичного. Як же смішно це читати людям, які бачили становлення українського клубного футболу! Ми вже бачили поразки наших клубів від «грандів» рівня Ксамакса, Шелбурна, Ліллестрема, Гельсинборга. Нас не здивувати «чорними четвергами».
Однак навіть на фоні цілком зрозумілих речей – падіння фінансових можливостей нашого футболу, інерції після різкого ослаблення чемпіонату, перебудови в окремих командах і неготовності до єврокубків інших – є клуби, виліт котрих важко пояснити. І тому навіть серйозні фахівці, шукаючи більш-менш логічне виправдання цій невдачі, говорять про «невезіння», «нефарт», відсутність «блиску в очах» та інші речі з категорій ненаукового світогляду. Це все одно, що поломку вінчестера намагатися виправити танцем з бубном. Шаманізм жив багато століть, але користуватися ним у ХХІ віці – ері наукової футбольної статистики та повної вивченості європейського футболу – просто смішно.
Насправді ні Жиліна, ні Локомотива не були випадковостями. І вони свідчать, на жаль, про те, що суперклуб на базі ФК Ворскла (Полтава) не відбувся.
Хоча міг.
Для початку звернемося до бекґраунду. Зникнення клубів, які ще вчора були авторитетами. Падіння рівня зарплат. Майже повна відсутність оплачуваних трансферів – панування вільних агентів. Врешті-решт, власна стабільність – хай і умовна, хай і з застереженнями.
Все це дозволяло Ворсклі зробити рішучий крок вперед. Можна було готуватися до серйозного ривка. Ворскла ставала клубом, куди хотіли йти навіть статусні футболісти. Причому, кон’юнктура ринку не вимагала навіть великого збільшення витрат. В умовах, коли безробітними залишилися десятки, сотні гравців, їх можна було брати сміливо за настільки скромнішими затратами, які раніше й не розглядалися б тією стороною.
Натомість, що бачимо ми? Громов у якості вільного агента переходить у Динамо – зауважте, не продається за гроші, а саме ось так. Шиндер відправляється Шахтарем у нову оренду – залишити основного форварда не вдається. До цього – відхід кількох ветеранів. Ще до цього – втрати Турсунова, Є. Ткачука, Міщенка й багатьох інших. А на заміну їм – лише точкові придбання. У той час, як клуб міг би вести агресивну, широку роботу на трансферному ринку. Й запрошувати гравців рівня Пилявського не в одиничному екземплярі, а регулярно, планово, не в останній момент. Тільки з розпаду Металіста й бойового складу Дніпра можна було б обирати серед двох десятків гравців високого, як для чемпіонату України, рівня.
А це ж іще не пік можливостей клубу. Не забуваймо, він представляє потужну Полтавську область і має партнерські взаємини із «фармами» у нижчих лігах – Гірник-Спорт у першій, Кремінь – у другій. У кращі часи в цих командах акумулювалися досить цікаві гравці. Але Чеботаєв і Бацула, приміром, опинилися не у Ворсклі, а в командах Кіровоградщини. Кірієнко на піку форми так і не отримав шансу в головній команді регіону. Прокачувані через нижчі ліги Ченбай, Вовкодав, Курелех, Марусич також так і не доросли до регулярної основи Ворскли. Словом, і ця вертикаль не використана на всі 100%. А теоретично у Ворскли найкраща, найпотужніша, найрозгалуженіша клубна піраміда у всьому українському футболі!
Зараз складний час, але криза завжди відкриває можливості. Як приклад – Олександрія, яка була й лишається командою першолігового рівня, але зараз стрибає вище голови. І з часом, цілком можливо, дійсно досягне загального прогресу, скориставшись зручним полем для розбігу.
А ось Ворскла і в цей час продовжує працювати у тій же стилістиці, наче надворі той же 2012 чи 2013 рік. Хоча все змінилося настільки, що полтавцям з їхніми можливостями до снаги було б боротися за медалі. За маленької умови – оновлення менеджменту й штабу, підвищення амбіцій, розуміння тієї відповідальності, яку несе клуб, котрий береться представляти Україну на європейській арені.
Так, ми можемо зрозуміти Олександрію – команду, яка опинилася в єврокубках, замінивши там дискваліфікований Дніпро. Команду, яка ще недавно грала у першій лізі. Команду, яка й так стрибає вище голови й лише починає системний прогрес на елітному рівні.
До певної міри, ми розуміємо і Шахтар – клуб переживає оновлення команди, і, щороку продаючи лідерів, просто пережив певний цикл. Чи Фонсека, чи його наступник, чи навіть Луческу, якби лишився, зіткнувся б із цим. І мав би провести процес оновлення й перезавантаження.
Але не можна зрозуміти Ворсклу, у якої були всі шанси спокійно подолати цей раунд, але вона увійшла в євросезон непідготованою, втративши кількох лідерів, дозаявлюючи гравців ще за лічені години до старту в Лізі Європи й у підсумку знову поступившись команді цілком посереднього класу, яка змогла протиставити нам лише суворішу ігрову організацію та вочевидь більше бажання.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться