В Україні для створення та підтримки дивних компаній в різних галузях промисловості вистачає мотивів. Зокрема, часто через них відмивають гроші.

Можливо, й у ситуації теперішньої Сталі все не так просто. У таких випадках говорять, мовляв, це справа для зовсім інших служб, проте для України це не підходить. Служб або немає, або вони не виконують своєї роботи.

Але це не відміняє того фактору, що все одно правильною відповіддю на запитання, мовляв, чому й досі існує футбольний клуб Сталь, буде така: Вардан Ісраелян просто любить футбол.

І це погано.

Ім’я Ісраеляна в українському футболі не нове. Навпаки, за часи управління донецьким Металургом про нього вже давно склалось чітке враження. Якимись різними способами Ісраеляну завжди вдавалось знаходити сильних футболістів: у складі його донецького Металурга грали Яя Туре та Генріх Мхітарян, у зрілому віці туди переходили Георгій Деметрадзе та Андрес Мендоса. Зрештою, тренером команди деякий час був відомий та успішний на той час Ко Адріансе.

Металург – був успішною командою, яка майже кожного сезону боролась за високі місця, у неї був свій власний стиль гри та способи розвитку. Це ж наче самі компліменти, хіба ні? Чому тоді погано…

Створення якоїсь історії, епосу можливе лише тоді, коли якісь історії передаються з уст в уста, обговорюються у випадку футболу на вулицях, стадіонах, форумах. У часи розквіту донецького Металурга з’являлись та згасали Металіст, Дніпро (двічі), Чорноморець (двічі), Карпати, запорізький Металург. Про ці команди завжди будуть пам’ятати, адже у них були вболівальники, які ходили на стадіони, а також бачили найголовніші звитяги того часу на власні очі у якийсь інший спосіб.

А хто розповість історію донецького Металурга? Нехай навіть знайдеться той, хто розповість цю історію, нехай вона буде цікавою, але хто стане її слухати?

Отримавши можливість керувати Сталлю, Ісраелян відразу почав перетворювати її на донецький Металург. Проте фінансові можливості в українському футболі сьогодні й 15 чи 10 років тому відчутно інші. Він не може запрошувати Йорді Кройфа чи ще когось іншого, не може пропускати через свою команду Яя Туре. У колишні часи такі гравці були дивними легіонерами Ісраеляна, а тепер ними стали бразильці з любительських чемпіонатів.

Тому від «гарного» Металурга нічого не залишилось – лише ознаки поганого. Сталь продовжує бути закритою організацією, яка нікому не потрібна, окрім самого Ісраеляна. Більше того, він ладен зробити усе можливе, аби не тільки не збільшити, а навіть зменшити кількість вболівальників команди. Щоб ніхто не заважав.

Звичайно, залишаються диваки з міста, звідки офіційно походить Сталь, які ототожнюють себе з клубом, вважають цю команду представником Дніпродзержинська/Кам’янського. Хоча це давно не так. Нових вболівальників Сталі знайти не вдається, та в клубі цим навряд чи переймаються.

Свого часу донецький Металург був білою вороною в українському футболі. Клубом, який нікому не потрібен. Зараз ситуація змінилась. Тепер Сталь нічим не вирізняється від деяких представників Прем’єр-ліги та багатьох команд з Першої ліги.

За своєю побудовою та методами організації Сталь – типовий аматорський клуб з господарем-одинаком, відсутністю вболівальників та небажанням розбудовувати структуру. Теперішня Сталь, як і Металург колись, команда з цікавою грою та молодими гравцями, які прогресують. Навесні команда Ніколая Костова заслуговує на те, щоб про неї говорили. Але кого це обходить? Хто розкаже чи почує цю історію?

Якщо ця Сталь завтра зникне, хтось це помітить?

Колись модним було говорити, що для розвитку українського футболу потрібно на нього підсадити олігарха. Ісраелян не зовсім відповідає цим вимогам фінансово, проте він точно давно підсаджений на футбол. І це не допомагає розвитку ніяким чином.

Скажуть, що не було б таких ісраелянів, футбол в Україні давно би помер. Ні, він би мав змогу переродитись у щось нове. Проте поки усі ці підсаджені на олігархічну модель футболу й досі в грі, нічого доброго не вийде. Футбол й надалі буде підтримуватись, але не розвиватись.