Зовсім скоро він розповідатиме юним дніпрянам, як пройти свій шлях у футболі. Він має на це повне право. Він – Сергій Назаренко, клубна легенда Дніпра, чільна постать у її новітній історії. У нього своя історія взаємин з рідним клубом та збірною, підсумком якої є заслужений статус одного з найвизначніших гравців не лише Дніпра, а й чемпіонату України останніх двох десятиліть.
Але, як не важко в це повірити, неодноразово в його кар’єрі були випадки, коли він міг розійтися з клубом, в легенди якого ми його зараз відправляємо. І лише футбольна доля, яка веде й направляє, зробила так, що Сергій Назаренко двічі йшов, проте неодмінно повертався у Дніпро.
Сергій Назаренко народився 16 лютого 1980 року в Кіровограді (нинішній Кропивницький). Займався у місцевій ДЮСШ. Тренер Михайло Калита, який став першим у футбольній долі майбутнього збірника, часто ходив по міських школах у пошуках перспективних хлопчаків. Одним із них став «Назар» – тренеру він сподобався, передовсім, відповідальністю, інтересом і великим інтересом до футболу. «Він вбирав все у себе, немов губка, а щоб хоча б одне тренування пропустив – такого я не пригадаю!».
Кіровоград – відома «кузня» талантів. Від Поркуяна до Канчельскиса, від Михайлова до Михайленка, від Русола до П’ятова – десятки хороших футболістів виросли у цьому місті. І багато з них пройшли маршрут від Зірки до Дніпра – не минула така доля й Назаренка. Якось відомий дніпрянський селекціонер Сергій Собецький приїхав у Кіровоград, шукаючи хлопчаків 1980 р.н. Серед тих, кого він відібрав, був і Назаренко. В 13 років він покинув рідне місто й перебрався у Дніпровський спортінтернат.
В ігровому плані для нього це був крок уперед, в життєвому – дорослішання екстерном. У чужому місті він швидко став своїм, здружився з хлопцями, дехто з яких пізніше також заслужено стане легендою Дніпра (Шершун, Матюхин, Ротань). Займався відповідально, був душею колективу – але в 17 років виявився одним із тих, кого не взяли в Дніпро-2. Це було здивування для знаменитого дитячого тренера Ігоря Вітрогонова – він-то бачив потенціал Назаренка, але не міг вирішувати за тренерів резервної команди, які думали інакше.
Сергій повернувся в Зірку, але, на щастя для Дніпра, не встиг там заграти – в клубі знову змінилися тренери, і Ігор Вітрогонов був першим, хто підняв питання щодо повернення Сергія в клуб. А уже скоро Микола Федоренко почав залучати хлопця до матчів першої команди.
Важко сказати, якою була б доля Назаренка, якби тоді, на початку 1998 року, в Дніпрі не одумалися й не повернули його назад. З одного боку, Зірка – це чудовий шанс для молодого гравця проявити себе (тим більше що кіровоградці на той час виступали у Вищій лізі, діставалися півфіналу Кубка України). З іншого боку, наш футбол ще не відчував фінансового підйому й чи вистачило б терпіння у юного футболіста та його батьків – це ще також питання. Однак тренери, які працювали з Назаренком в його юні роки, в один голос твердять: Сергій хотів грати в футбол настільки, що інших варіантів бути й не могло. Нам же достатньо того, що все склалося добре. Чи могло бути краще?..
Тим, хто в 18-22 роки виступав за дніпрянські команди в кінці 90-х, дуже пощастило. Народися вони трішки раніше – й у них не було б шансів пробитися у багатий Дніпро часів бакаєвської Республіки, куди запрошувалися гравці з Бундесліги і де платили на рівні (а то й більше!) за київське Динамо. Народився вони трішки пізніше – і все, всі ніші були б зайняті. Поїзд відходив із залізничного вокзалу, хто встигав вскочити в останній вагон – той відбував у захоплюючу подорож.
Дніпро не радував результатами, проте треба віддати належне Миколі Федоренку – замість того, щоб збирати сумнівних «вільних агентів», «збитих льотчиків» без спортивних перспектив, він ризикнув і поставив молодь. Так, циніки можуть сказати, що десь це була індульгенція від критики за результати – але ж яким був результат дещо штучного введення дублерів у першу команду!
Відігравши півсезону за Дніпро-2 в Другій лізі, Наз уже восени з’явився у запасі вищолігових матчів. А ще через рік – восени 1999-го – став повноцінним гравцем основної команди, дебютувавши 3 жовтня у виїзному матчі з донецьким Металургом. Дніпро програв – 1:5. Але виграв, тому що вчорашні резервісти швидко прогресували. Вже за кілька тижнів у перенесеному матчі 7-го туру з ЦСКА Сергій забив фактично переможний матч, а його команда здолала киян – 2:1.
Було б узагальненням сказати, що все складалося так легко – приміром, у сезоні 2000/01, бронзовому для Дніпра, Назаренко не награв на медаль, тому що розривався між матчами Дніпра-2 та Дніпра-3 у Першій та Другій лігах. Сергій – не пестунчик долі, він всього добивався власною працею. «До футболу слід ставитися як до улюбленої справи, але пам’ятати, що це – робота». Відповідальність та стабільність вирізняли Назаренка. Саме тому, можливо, більш яскраві молоді гравці залишилися у рубриці «нерозкриті таланти», а міцно збиті, підготовлені до професіонального футболу Ротань і Назаренко провели зразкову кар’єру.
Розквіт Назаренка припав на хороші для Дніпра роки – Євген Кучеревський, повернувшись після зарубіжних мандрів, захотів створити команду, яка б вирізнялася від інших. На той час претенденту на медалі (точніше, на бронзу – інші вже майже остаточно належали лише дуету грандів) достатньо було піти протореною доріжкою й закупити «бригаду» для вирішення завдань.
У певний період це були бригади українські – береш групу списаних майстрів з Динамо або Шахтаря, або ж награні зв’язки типу знаменитого Мізін – Паляниця – Гецько. Пізніше рецепт став більш екзотичним – Металург (Донецьк) часів співпраці з Селюком збирав десятки легіонерів, серед яких траплялися, скажемо заради справедливості, й непересічного рівня гравці калібру Яя Туре. Проте нерідко це були або відверто слабкого рівня футболісти, або гравці з заниженою мотивацією, як Бернар Чутанг, Андрес Мендоса другого пришестя чи Алсідес із Боатенгом – у недалекому майбутньому самого Дніпра.
Кучеревський пішов складнішим шляхом – він хотів створити справжню українську команду. За кілька років, коли його новий Дніпро гримів полями України й Європи, прокинулися знаменитими Назаренко й Ротань, Русол і Шелаєв, Костишин і Максим’юк, а також добрий десяток інших гравців, з іменами яких асоціювався Дніпро. Венглинського було визнано найкращим гравцем України, Кучеревського – тренером року.
Гамбург опинився на колінах, Динамо й Шахтар здригалися під ударами дніпрян, дивуючись, що, виявляється, можна досягати якісного стрибка й без закупки чергових бразильців, румунів, хорватів.
Назаренко встиг втілити мрію й пограти у півзахисті, скажімо, з Полуніним і Михайленком – гравцями, на яких він рівнявся, будучи юнаком із спортінтернату. А ще – довів, що є не лише хорошим спортсменом, але й людиною з міцним внутрішнім стержнем. Коли гроші в нашому чемпіонаті почали перевищувати середні зарплати роботяг в сотні разів, Сергій був одним із тих, хто не викликав антипатії гламурним способом життя чи витівками з порушенням режиму.
Профі в усьому, він хотів прогресувати. Міг переходити в клуби, де контракт був би іще переконливішим (у різні роки циркулювали чутки про багатші клуби Росії й України), але віддав перевагу тому, щоб бути в команді, де відбувся як футболіст. Дніпро після Кучеревського було в постійному пошуку – Протасов, Безсонов, більш епізодичні постаті не давали спортивного результату. Але Назаренко був одним із тих, хто стабільно грав на рівні вище середнього.
На відміну від того ж Ротаня чи Костянтина Кравченка, йому не трапився шанс спробувати свої сили в суперклубі рангу Динамо чи Шахтаря. Але він робив на полі все, щоб Дніпро наблизився до звання суперклубу сам. І при цьому лишався таким же позитивним, хлопцем із сусіднього двору. Наз і зірковість – це різні теми.
14 серпня 2003 року Сергій Назаренко дебютував у єврокубках – у переможному матчі з ліхтенштейнським Вадуцем (1:0). А через кілька місяців, 11 жовтня 2003 року, Сергій Назаренко дебютував і у збірній України в товариському матчі з Македонією (0:0). Він був одним із тих, кого запросив Олег Блохін. Однак історія Наза і збірної не настільки проста – і є в ній і гіркі сторінки, і прикрі непорозуміння. Сергій був лідером Дніпра – так, однак чи достатньо цього було Блохіну? Довгий час Назаренко вважався «спеціалістом» по товариських матчах. Навіть на чемпіонат світу він поїхав запасним, і The Special One/Ukrainian Edition пояснив це у своєму стилі – щось на кшталт «мене також колись не ставив Лобановський».
Однак свою мить слави Назаренко у збірній пережив, і це був не просто матч і не просто гол. Англія вигравала групу з українцями та хорватами в одні ворота й ризикувала завершити відбір з абсолютним показником, однак матч на Дніпро-Арені дозволив нашим реабілітуватися за поразку в Великобританії, зачепитися за черговий плей-оф та завдати родоначальникам футболу єдиної тодішньої поразки.
Назаренко завжди славився чудово поставленим ударом, однак за іронією долі у матчі з англійцями йому вдалося забити якраз тому, що удар був зіпсований рикошетом. Дурна підстава захисника, голкіпер Джеймс ловить ґав – а стадіон шаленіє, віддаючи належне своєму кумиру! Це найзнаменитіший гол Сергія в кар’єрі. І це де-факто кінець міжнародної кар’єри стадіону, тому що вражаюче фаєр-шоу не залишилося непоміченим у ФІФА та УЄФА. Не забуваймо – забивав Назаренко й німцям, феноменально красивий удар у матчі-відкритті НСК Олімпійський (3:3).
Плей-оф з греками – одна з найганебніших сторінок історії збірної України. Внутрішній роздрай погубив мрію цілого покоління. Назаренко в тих матчах не брав участі, а в збірну повернувся лише за два роки. Блохіну знову виявився потрібен надійний і відповідальний півзахисник, і на домашньому чемпіонаті Європи він уже грав – причому навіть зі стартовому складі. Сергій завершив виступи у національній команді з особистим показником 56 матчів – 12 голів і 8 результативних передач в 2003-12 роках. Навіть нині, п’ять років після завершення виступів, він у десятці найкращих. Сьомим між Коноплянкою і Ротанем – та всі ж свої люди!
Важко переживати труднощі у бідності, проте не легше (а, може, й важче), коли ти відчув дещо краще. Покоління футболістів, яке пожило в розкоші у 2003-13 роках, важко змирилися з новою дійсністю. Нерідко можна було побачити, як молоді й сповнені сил гравці взагалі завершували кар’єру – мовляв, за такі гроші грайте самі. Або навпаки – коли ветерани тягнули лямку до останнього, щоб не опинитися на узбіччі життя.
Назаренко, здається, є уособленням оцих хитань українського футболу. Він міг дограти ще кілька років у Дніпрі, однак на той момент клуб мав можливість наповнювати склад якісними гравцями у розквіті сил. Однак він не зіжмакав залишок кар’єри байдужим ставленням до улюбленої гри й банальним ремісничим зароблянням грошей.
Чемпіонат валився, як Колосс на глиняних ногах. Але і в Таврії, і в Чорноморці, і в Металісті він був небайдужим гравцем, який допомагав своїм командам по мірі сил і можливостей. Двадцяток голів за ці команди забив – доріс і до сотні, про яку можуть лише мріяти більшість представників його амплуа центрального півзахисника. Підсумкові цифри Назаренка у Дніпрі – 580 матчів і 115 м’ячів за даними УПЛ. З них 334 матчі й 66 голів у офіційних матчах першої команди дніпрян на внутрішній та континентальній арені.
Повчати може кожен, учити – одиниці. Сподіваємося, Сергій Назаренко і тренером стане таким же добротним, як і футболістом. Його підопічним пощастило – а учневі Калити, Вітрогонова, Федоренка, Кучеревського і багатьох-багатьох інших спеціалістів пощастило також. Він – дніпрянин, не за народженням, а за душею. Вони – юні дніпряни, які можуть вчитися у того, хто має чому навчити.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться