Секретний трансферний фарватер

Мало що видає у цьому високому, статному латиноамериканському нападникові його незвичність для нашого футбольного ринку. Ґуставо Бланко – 24-річний аргентинець, покликаний посилити атаку Карпат. Ну що тут такого цікавого? Але насправді цей трансфер може стати надважливим для України футбольної й розкрити незвіданий допоки селекційний фарватер! Прізвище мами цього футболіста – Лещук, він – українського походження. І це перший за довгі роки випадок, коли представник нашої заокеанської діаспори опиняється у вітчизняному клубі.

…До слова, ще за радянських часів у нашому футболі з’явилися «українські оріунді». Ті ж Карпати 1967 року задіяли уродженця Аргентини Петра Івановича Тишика, сина українських емігрантів із Рівненщини. 5 матчів відіграв Педро Тишик за львів’ян у другій групі Класу «А», після чого прийняв рішення повернутися в Південну Америку, де пробував сили навіть у відомому аргентинському клубі Расинґ.

А є й інші приклади! Наприклад, шанованим тренером на Львівщині є Хосе Турчик – іще один «поверненець» із Латинської Америки, котрого з гордістю називають своїм наставником відразу декілька відомих нині вихованців дрогобицького футболу, і видатний бомбардир першої ліги Богдан Єсип – у тому числі. А у рівненській команді майстрів – Горині – ще десь із кінця 50-х грав уродженець бразильського штату Порту-Алеґрі Володимир Попельницький. Цей півзахисник віддав багато років рівненському футболу, а пізніше став працювати футбольним функціонером.

Першопрохідцями в новітні часи стали ті ж таки Карпати. 1991 року вони задіяли уродженця США Богдана Недільського – по суті, першого в українському футболі північноамериканця. Цей хавбек ненадовго затримався у Львові, однак добре запам’ятався тодішнім гравцям, тренерам та вболівальникам. Нині проживає у США, коли ми востаннє спілкувалися – працював викладачем у коледжі міста Мілуокі.

І все.

Після цього всі спроби налагодити футбольні контакти з нашою діаспорою лишалися ситуативними і хаотичними. Хоча потенціал який був!..

Скажімо, 2001 року дніпропетровський журналіст Артем Іванцов зняв документальний фільм «Аргентинський футбол – крок назустріч», у якому розповів про місцеву футбольну діаспору і навіть назвав чотирьох вірних кандидатів у нашу національну збірну – півзахисників Патрисіо Кампса, Хосе Чатрука та Хуліана Кметя, а також форварда Дієґо Климовича. У відповідь наші можновладці зам’ялися, спустили тему на гальмах, і про четвірку аргентинців забули. Хоча той же Климович пізніше славно проявив себе у німецьких Вольфсбургу та дортмундській Борусії. А скільки їх іще там, цих талантів українського походження! Ось зараз ми з одним українським відомим знавцем Боки Жуніорс продивлялися матчі її молодіжки й побачили такого собі талановитого юніора на прізвище Комар!

У той-таки період, на зламі тисячоліть, Карпати намагалися налагодити взаємовигідну співпрацю із футбольною громадою одного з найбільш українських штатів Бразилії – Парана. Навіть відбулися певні товариські зустрічі, пару особистостей мало прибувати на перегляд… І на тому все.

Лише зараз ми почули про Ґуставо Бланко Лещука.

А між тим замовчувати тему вітчизняної футбольної діаспори не просто неправильно, а й злочинно! Ніхто не стане сперечатися, що рівень підготовки тих же американських гравців доволі високий. І якщо серед них знайдуться ті, хто може бути заграний за нашу збірну – треба, щонайменше, серйозно розглядати цей варіант. Так, як це роблять й інші країни з великими діаспорами – не лише Вірменія чи Казахстан, а й Італія чи Іспанія. Вони начебто розуміються на футболі, але при цьому Каморанезі й Едер, Сенна й Мотта, Амаурі й Дієґо Коста заграються за їхні збірні.

То чому б просто не спробувати?