Рівненський конгломерат. Ризики заявки Вересу

У міжсезоння Верес фактично розпустив команду, яка здобувала бронзові медалі Першої ліги. Початок цьому процесу було дано відставкою Володимира Мазяра, а після фінішу сезону і, особливо, завершення атестації клубу в УПЛ більшість гравців, що пройшли горнило Першої ліги від команди… «відчепили».

Наразі з минулого сезону у заявці команди лишилися всього 8 чоловік — голкіпер Богдан Когут, захисники Сергій Борзенко та Артур Западня, півзахисники Ростислав Волошинович, Валерій Кучеров, Антон Котляр та Євген Морозенко, а також форвард Руслан Степанюк. До речі, Волошинович — найостанніший «з могікан», адже починав з Вересом ще з Другої ліги сезону-2015/16.

Підвищення в класі в Україні подібним чином саме так і сприймається президентами та головними тренерами. Мовляв, УПЛ — це вам «не дулі горобцям» у Першій лізі крутити, «треба підсилюватися». Хтось цей процес проводить точково і без фанатизму, але частіше перемагає варіант знесення всього старого й будівництва нової команди заледве не з нуля. В умовах коротко літнього міжсезоння шанси нормального зібрати-зіграти абсолютно нову команду в такому варіанті розвитку подій частіше відсутні. Тому кадрові чистки тривають вже впродовж сезону. Відносно недавні приклади цьому — Волинь і Севастополь в 2010 році, які, потрапивши в УПЛ, влітку замінили до 70 відсотків виконавців. Тоді лучани вже після стартових 0:4 від Ворскли почали латати склад по-новому і тільки до кінця сезону вийшли з піке, а Севастополю зробити це взагалі не вдалося.

Із позитивного досвіду останніх років пригадується Олімпік і Олександрія відповідно влітку 2014-го та 2015-го рр. Ці клуби, можливо, також хотіли б отримати стоси новачків у своїх заявках УПЛ, але криза в країні і футболі залишила в них більшість складу, який здобував путівки в елітний дивізіон. Як показав досвід, умовні «старі конячки» ефективно тягнули віз і в Прем’єр-лізі. Моральна мотивація у таких випадках стає в нагоді — «старожили» гарували в Першій лізі, виборюючи своєму клубу місце під сонцем, і готові «кусатися» на полі навіть із грандами УПЛ.

У Рівному ж зараз вибрали шлях кардинальної кадрової перебудови. Відзначимо, що іншого шляху, окрім як запрошення гравців зі сторони, у Вереса бути не могло — у команди не було власного резерву. Не забуваймо, що загалом клубна інфраструктура наразі на етапі створення, гідних вихованців власної школи ще немає. Рівненська ДЮСШ, яка працює в системі Вереса, грає у Першій лізі ДЮФЛ, рівень якої, м’яко кажучи, накульгує. А команди U-17 і U-16 костопільського КОЛІФКС, який також в «орбіті» дитячо-юнацького футболу Вереса, у Вищій лізі ДЮФЛ фінішували торік останніми у своїх групах.

Враховуючи екстраординарність ситуації і часовий цейтнот, скаути Вереса пішли простим шляхом, скориставшись розвалом Сталі і водночас власними зв’язками в цьому клубі. Не забуваймо, що і Юрій Вірт, і Олександр Зотов (помічник головного тренера) — не чужі для Сталі особистості. Обидва довго грали і тренували в донецькому Металургу, з якого фактично відродилася Сталь влітку 2015 року (а Вірт ще певний час працював і в Сталі за часів Мазяра).

Не дивно, що коли в Кам’янському «повіяло смаженим», із Сталі потягнулася вервечка футболістів до Рівного. Вже підписані рівнянами колишні Сталевари — воротар Олександр Бандура, захисники Микола Іщенко та Антон Кравченко, а також опорний півзахисник Роман Карасюк. Містика, але підписані брати Геннадій та Євген Пасічі — також уродженці Кам’янського, хоч їхня кар’єра пов’язана із Нафтовиком із Охтирки. Крім того, тренувався на зборі з Вересом й правий оборонець Володимир Адамюк, також відомий виступами в Сталі. Про його підписання поки не йдеться, тим більше, що Адамюк перебуває вже в розпорядженні Егіше Мелікяна.

Верес ще недоукомплектований, особливо в захисті та нападі. Тому на другому зборі, який сьогодні розпочався у Винниках, можна очікувати нових гравців. В тому числі і зі Сталі.

Крім екс-Сталеварів у Рівне переїхав і Сергій Сімінін, який не знайшов себе в Олександрії. У нього, як і в уродженця Володимира-Волинського Романа Карасюка, одним з мотивів була географічна близькість до Волині — в Луцьку Сергій провів 7 сезонів, тут він мешкає разом із сім’єю. Ще один потенційний новачок — бразилець Леандро. Йому також не чужа Західна Україна, він грав в Ужгороді та Луцьку, де став улюбленцем публіки.

Велика кількість нових обличь у Вересі — це й певний дисонанс цінностям, які пропагують у клубі. Мало того, що в команді взагалі відсутні рівняни, то ще й влітку із Вереса пішли майже усі гравці, які здобували перепустку в УПЛ. До того ж, за різною інформацією, з футболістами просто не захотіли продовжувати контракти та надали статус вільних агентів.

Саме ці виконавці здобули найбільший авторитет і шану від вболівальників народного клубу. Реакція принаймні частини фанатів стосовно прощання Вереса із старожилами, а також фантасмагорії із розривом угоди з Мазяром більше негативна. Зрозуміло — ще позавчора друголіговий Верес кидається під каток УПЛ, а ще й завдання команді ставляться максимальні (бути у дебютному сезоні в першій шістці).

Тому футболістів із інших команд та регіонів у Вересі тільки додаватиметься, й до кінця заявки команда ризикує перетворитися на конгломерат гравців із різних команд УПЛ та Першої ліги, у якому ймовірний розділ на групи «старожилів», «сталеварів» та інших… Цю збірку особистостей муситиме перетворювати у команду на зборах і під час сезону Юрій Вірт і його команда.

Відтак, для вболівальників і членів НК Верес омріяний перший сезон у Прем’єр-лізі, швидше за все, стане справжнім випробуванням. Мало того, що клуб змінив своє суто футбольне обличчя, то вболівати за наразі незнайомих гравців доведеться дистанційно — у Львові, Луцьку, Ужгороді і ще деінде.

До цих ризиків додаймо й те, що для Юрія Вірта робота у Вересі — перший досвід самостійного тренерського досвіду, і він відразу ж набуватиметься у Прем’єр-лізі…