Василий Сачко, я
11 років віддано Ворсклі – приблизно порівну в якості гравця та головного тренера. Василь Сачко забив найважливіший м’яч в історії полтавського клубу (фінал Кубка України з Павловим) і досяг найвищої точки в чемпіонаті (бронза – після Пожечевського). Але тепер залишає клуб, з яким як головний тренер відпрацював більше п’яти років.
І не покидає думка – Василь Вікторович останнім часом був одним із найнеоднозначніших персонажів вітчизняного тренерського цеху. З одного боку, перших речень достатньо, щоб усвідомити – Сачко залишиться у топ-10 (якщо не топ-5) найвидатніших персон Ворскли за всю історію. Він покидає клуб після євросезону, в якому вперше за довгі роки Ворскла побувала в груповому етапі, привезла в Україну (не його вина, що не в Полтаву) справдешнього гранда. Сачко залишає в своєму CV найвище досягнення Ворскли в чемпіонатах України – бронзові медалі, хай і в менш конкурентному та об’єктивно слабкішому турнірі, аніж був той, де він виступав як гравець.
І разом із тим – останні роки Ворскли настільки неоднозначні, що навіть таким досягненням не випадає радіти вголос, а про відставку головного тренера, до них причетного, говорили довго, з розумінням та десь навіть очікуванням.
То чому так вийшло з Василем Сачком?
Річ у тім, що в останніх успіхах Ворскли рідко хто схильний побачити, власне, головного тренера.
Це не часи Пожечевського, який для Полтавського футболу більше ніж ім’я, а новітні досягнення клубу ще тільки встановлювалися.
Це не часи Носова, коли закладалися підмурки майбутніх успіхів, а його роботу змогла гідно оцінити лише подальша історія.
Це не часи Павлова, коли у Полтаву прибула й надійно оселилася тут футбольна велич.
Сачко ніби був зобов’язаний давати такі досягнення.
Бо й ліга зміліла, й конкуренти наказали довго жити, а Ворскла – вона все та ж, і люди ті самі, тільки постаріли й пережили невдалі спроби вирватися назовні. Й амбіції є, й від єврокубків не відмовляються, й стадіон стоїть на місці, й база ще пам’ятає славні деньки.
Почему Ворскла попрощалась с Сачко
І бронзові медалі в нинішньому чемпіонаті – це ніби даність для Ворскли, а не надто великий здобуток. І єврокубки – це те, що дано, а не виборене в напружених, конкурентних баталіях. Словом, те, до чого спокійно дістає рука, не настільки солодке, як те, до чого треба далеко тягнутися.
А що ми чуємо про Ворсклу, який інформаційний фон? В основному, говорять про борги по зарплаті. Час від часу інсайдять про загрозу невидачі атестату на новий сезон. Наводять приклади колишніх Дніпра, Металіста, Арсеналу, Кривбасу. Словом, навіть за перемогами негатив не зникає.
І тут – поразки. Деінде їх би зрозуміли, але не тут. Василь Сачко лишився, коли пішов його помічник Лазоренко. Він був на місці, коли гравці переходили хоч в Угорщину, хоч у Молдову, хоч у Росію – та хоч у Першу лігу Туреччини. Він переживав непорозуміння з футболістами й чутки про невихід команди на поле. Стоїчно коментував усі ці непрості речі – фінанси, борги, скандали. Його прес-конференції були оазою стабільності й стриманості в полтавському клубі. Здавалося, що б не траплялося в клубі за шкалою Ріхтера – саме там, на післяматчевому спілкуванні з пресою, Василь Вікторович спокійно пояснить про все й ні про що.
Застерігали: Сачко не покине Ворсклу, бо, хоч цього й нібито хоче менеджмент, але остаточне рішення тільки за Жеваго. Але де власник клубу, а де – футбол? Чи до цього йому?
І ось – відставка. Після 11 років у клубі.
…Професія тренера вважається найвпливовішою в футбольній команді. Але команда – це частина більшого, а більше – це, власне, футбольний клуб.
Рішення керівництва ФК Ворскла щодо нового головного тренера покаже нам вектор подальшого існування й розвитку полтавської команди. Уже за самою персоною наступника Сачка можна буде здогадуватися й про кадрову політику, й про межі кадрових чисток, й про турнірні амбіції Ворскли-2019, врешті-решт. А робота цієї нової людини, її обставини та умови, проілюструють стан та перспективи самого клубу. Хто б не очолив Ворсклу, йому не уникнути порівняння зі своїми попередниками, зокрема, й із тим, хто залишає йому в спадок нинішній колектив.
Василь Сачко приходив у футбол після роботи дільничним міліціонером. Така професія дозволяє молодій людині набратися такого життєвого досвіду, якого настільки штучні сфери буття, як відособлений та елітарний професіональний спорт, не дають за десятки років. Він ще досить молодий чоловік у розквіті сил і тренер, якому ще треба відбутися – недарма ж існує думка, що по-справжньому спеціаліст у тренерському ремеслі переживає іспит лише після відставки, зміни клубу, творчої відпустки.
Василь Сачко покидає Ворсклу клубною легендою, та й сам клуб уже у зовсім іншому статусі, аніж був до його приходу. Це той #10yearchallenge, який варто для себе провести, щоб порівняти «до» і «після» й побачити чітку різницю. І якою буде подальша дорога тренера, який щойно здобував бронзові медалі та виводив своїх підопічних у єврокубки, також покаже лише час. Можливо, колись навіть наші буремні роки будуть згадуватися з теплою ламповою ностальгією. Власне, це притаманно часу, історії та погляду назад через роки.
Источник: Sportarena.ua
