Ця історія могла б закінчитися, не розпочинаючись. Чотири тижні група українських вболівальників намагалася відшукати 16 квитків на матч Уніона та Фортуни з Дюссельдорфа. 22 тисячі місць у берлінському Лісництві (стадіон Уніону) були розкуплені ще задовго, і це було першим дивом. Адже Залізні не вигравали до цього три місяці поспіль, а на них чекав матч із лідером – Фортуною, яка вже однією ногою в першій Бундеслізі.
Щоб потрапити на стадіон, наші друзі випросили буквально перепустки в адміністрації клубу, і тоді стало зрозуміло, чому небагатий і вічно проблемний східноберлінський Уніон вирішив реконструювати свій стадіон Біля старого лісництва (повна назва арени).
Лісовою дорогою до арени, біля клубних пабів і під трибунами перед грою літає напруга. «Ми тут всі під пресингом – востаннє вигравали аж 4 листопада. Вболівальники, а особливо ті, які недавно приєдналися до клубу, вимагають перемог і пояснень за поразки. Думаю, у нас обов’язково заб’є Стівен Шкрибськи. Він зараз єдиний вихованець клубної академії в основному складі», – запевняє Інго Петц, який із «залізним» клубом пройшов найважчі роки.
Сумніви в перемозі Залізних знімає гімн Уніона, від децибелів якого стадіон струшує хвиля єднання. «Ми зі Сходу завжди йдемо вперед. Пліч-о-пліч стоїть Залізний союз. Час важкий і команда важка. Ось чому ми виграємо!» – пісня засновниці німецького панк-року Ніни Хаген ще довго не вивітрюватиметься з голови. Із її останніми акордами гра розпочинається, а з нею і традиційний 90-хвилинний гучний сапорт вболівальників.
Мають рацію ті, хто стверджує – на матчі Бундесліги йдуть не по гарну гру, а за емоціями. А якщо це Друга Бундесліга, то спостерігати за трибунами цікавіше, ніж за самою грою.
Вболівальники тут дуже різні – по обличчях вгадуються студенти, панки, пенсіонери, професори, водії. Одне слово – чоловіки і жінки усіх віків, порід, розмірів і професій. І здається, що вони давно знають один одного.
Уніон летить вперед, домінує, але пропускає на контратаці. Тренер Фортуни, 64-річний Фрідхель Функель, любить саме так вести гру своєї команди, використовуючи помилки суперника. Трибуни зітхають, але не замовкають. По перерві Уніон зрівнює рахунок з пенальті та забиває той, хто мав це зробити – Шкрибськи. На радощах публіка показує середні пальці в бік майже двотисячного сектору гостей із Дюссельдорфа.
Окрилений стадіоном Уніон майже відразу забиває ще раз, а потім дотискає Фортуну, бо Шкрибськи робить дубль. Навіть фанати Залізних до кінця не розуміють, як це сталося. Після гри їхня команда почергово біжить дякувати кожній з чотирьох трибун, принагідно підкидаючи у повітря свого вже колишнього футболіста – хорватський опорник Дамір Крейлах летить грати в МСЛ, у Солт-Лейк-Сіті. Його продали, бо фінансове становище Залізних не найкраще.
Люди ще довго не розходяться, а очі світяться від щастя не тільки у місцевої публіки. На трибунах Лісництва за Уніон «топила» й делегація українського Вересу. Генеральний директор саме рівненського, а не львівського Вересу Євген Донцов розповідає, що побачив в історії Залізних багато такого, що може надихнути і його клуб. Тому клуб організував поїздку до Берліну частини менеджерів та лідерів кількох фан-груп.
«Вдома часто починають розводитися про «зраду», щойно виникають найменші непорозуміння чи труднощі. А ще часто працює суто совкова психологія: я заплатив колись 100 гривень річного внеску і тепер вимагаю і тренера знімати, і склад визначати, і «зраду» розганяти в мережі за найменшим приводом. Люди пасивні просто чекають, що для них все зробить клуб. Найголовніше, що ми побачили в Уніоні, крім єднання команди і вболівальників – це те, що в Уніон йдуть не для отримання власної вигоди, а для допомоги клубу, за який вболіває вже декілька поколінь цієї частини Берліну», – розповідає Донцов.
І директор Вересу загалом має рацію – більшість заходів чи акцій Уніона продукують самі члени клубу, а не менеджмент. Пограти разом з футболістами у боулінг, поїхати в дитсадок чи школу, зібрати кошти для бідних чи мігрантів або на святкування 50-річчя перемоги клубу у Кубку НДР (єдиний трофей Уніона), позмагатися на байдарках, влаштувати вже знамениті на увесь світ різдвяні піснеспіви на стадіоні, видавати книжки спогадів вболівальників – усе це придумали та втілили з клубом його члени. Прості речі, які неважко втілити на тисячу кілометрів східніше Берліна, навіть маючи інші стартові умови й іншу економіку.
Рівняни запитували в представників Уніона і про те, як клуб тримає баланс між комерційною складовою та близькістю до членів клубу. Наразі Верес і його «народність» фактично поглинені генеральним спонсором-власником. А це не всім подобається у Рівному. У цьому сенсі політика Уніону стає в нагоді не тільки рівнянам, але й більшості українським клубам. Головний спонсор Уніона забезпечує всього 4% річного бюджету клубу, натомість з ФК працює ще приблизно 300 великих і малих компаній, що забезпечує диверсифікацію джерел доходів.
Головний дохід, звісно, продаж ТВ-прав. Річний обіг клубних фан-шопів сягає 3-3,5 млн євро, клуб максимально заробляє за допомогою стадіону, зокрема власного кейтерингу та організацією промо-акцій (їх торік було приблизно 350). Окрема стаття доходу – внески понад 19 тисяч членів клубу (12 євро на місяць).
При цьому клуб дозволяє продаж під час матчів власної атрибутики й окремим угрупуванням фанатів. «Це їх право, вони – частина Уніону. Ми вимагаємо тільки повної відповідності логотипу», – пояснює прес-аташе клубу Крістіан Арбайт. Він, як і решта ключових менеджерів Уніона, прийшли на посади в клуб із стоячих трибун Лісництва. І це також своєрідна гарантія того, що клуб не зрадить своїх. «Скоріше навпаки, це якась фантастика!» – мимоволі вигукуєш, коли в клубному офісі натрапляєш на товстий телефонний довідник, на кшталт наших «жовтих сторінок». У ньому телефони і опис бізнесу членів клубу. «Якщо комусь треба на шиномонтаж, полагодити кран чи відшукати няню на вечір, відкриває довідник і користується послугами бізнесів членів клубу», – пояснює прес-спікер.
Дуже скоро Уніон розпочне нову реконструкцію свого Лісництва. По-перше, такі вимоги Німецького футбольного союзу стосовно співвідношення сидячих і стоячих місць, а по-друге, Уніону вже замало його 22-тисячної арени, адже реальна кількість бажаючих потрапити на стадіон набагато більша. Тільки членів (читай – співвласників) клубу в Уніона 19 тисяч. Через два роки Лісництво прийматиме вже 37 тисяч глядачів, а гроші на реконструкцію клуб позичить в банку.
Не виключено й те, що Верес може скористатися попереднім будівельним досвідом Уніона. У 2008-му клуб врятувала кров і робочі руки своїх членів. Лісництво потребувало реконструкції під вимоги федерації, і фанати здавали кров, купували 500-єврові акції клубу, а також декілька місяців працювали на будівництві нового стадіону. Сьогодні вони почуваються на арені, наче вдома, і приходять кожні два тижні на матчі Уніона, як на родинні свята.
В Рівному плани про заміну Авангарду (або як кажуть в народі – Колізею) поки супроводжували тільки скандали, але після отримання усіх дозволів реконструкція комунальної арени таки стартує. Схоже, що у Вересі не проти, аби його члени також в якийсь спосіб долучилися до будівельних робіт, в такий спосіб не стільки допомагаючи клубу, скільки об’єднуючись навколо ідеї народності ФК.
Щоправда, стати такою «залізною» родиною, як Уніон, червоно-чорні зможуть тільки тоді, коли на збори членів клубу приходитиме не декілька чоловік в дорогих костюмах, а 800 вболівальників-акціонерів, як це було в грудні на зборах Уніону. Хоча, хтозна, можливо крива українського успіху виведе Верес на таку дорогу швидше, ніж ми думаємо. Наразі ж у клубі всерйоз задумалися, як переймати кращі зразки по-справжньому народних команд Європи.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться