Іван Гецко, facebook.com/footballveterans
Прем’єра української збірної обернулася конфузом. Без зіркових легіонерів, без кількох найстатусніших гравців, що в паралельній зустрічі виступали за збірну СНД, яка готувалася до фінального турніру чемпіонату Європи. Але – з надією, що все буде краще. І з розумінням історичного почину.
Матч відбувався в Ужгороді на вщерть заповненому стадіоні «Авангард». І, напевно, дуже символічно, що саме вихованець закарпатського футболу постояв за честь збірної у матчі, який ризикував завершитися повним розгромом. Однак наприкінці поєдинку господарі заробили штрафний майже по центру біля напівкола карного майданчика.
Іван Гецко підійшов до м’яча і замислився над положенням. До воріт – метрів 23. Вишикувана стінка суперників. Він розігнався і забив м’яч у ворота історії. Це був перший гол національної команди України – і перший крок в її історії. Ті, хто вірив, були праві – в майбутньому невдалий початок пригадували уже із розумінням того, що збірна відбулася.
А стадіон аплодував земляку стоячи – адже підтримував кожен рух чи дотик до м’яча Івана аплодисментами з того самого моменту, коли він вийшов на заміну, ставши першим закарпатцем у збірній. Ці звання – не єдині у кар’єрі ювіляра.
6 квітня 1968 року, місто Дніпро (тодішній Дніпропетровськ) – народився Іван Гецко. Його мама, будучи вагітною, поїхала в гості до родичів – і саме там з’явився на світ майбутній бомбардир. Однак його рід іде із Закарпаття, там він виріс, ходив у школу й починав грати в футбол. Починав грати в Іршавській ДЮСШ, потім займався у Львівському спортінтернаті у іменитого Луцишина. Тому велике футбольне місто в біографії Гецка – все ж і велика випадковість.
Родина Івана – футбольна. Його батько, Михайло Гецко, виступав на Закарпатті за команди майстрів, брат Сергій також доріс до всеукраїнського футболу, пробували сили в футболі сини. Нема нічого дивного, що ще в 1986 році вчорашній школяр став Ваня Гецко став гравцем ужгородського Закарпаття. Найголовніша команда області була середняком Другої союзної ліги, але головний тренер Іштван Шандор підтягував до більш досвідчених лідерів молодь. Новий форвард стрімко прогресував і в 33 матчах сезону забив 6 м’ячів. Іван став поруч із такими зірками команди, як Михайло Ловська та Володимир Коман (батько майбутнього гравця Сампдорії, Монако та збірної Угорщини).
За 2,5 роки у складі Закарпаття Іван Гецко забив 11 м’ячів у 77 матчах. Один рік витратив на службу в армії – як перспективний спортсмен, проводив її у складі команди Зірка (Бердичів). Настільки здорово проявив себе на Житомирщині, що із армійських змагань був переведений на півроку у СКА-Карпати (Львів)!
Тож Іван уже домовився про перехід із Шахтарем і навіть угодив певні «паперові» формальності, однак за «гірників» так і не зіграв. Все вирішили земляцькі зв’язки – Володимир Плоскина, вихованець закарпатського футболу, якраз закінчив кар’єру й став помічником Віктора Прокопенка у Чорноморці. Він спеціально прибув на малу батьківщину з наказом – без Гецка не повертатися. Плоскина умовляв Гецка, його родичів та тренерів. І – умовив!
По ходу сезону 1989 року 21-річний форвард переїхав в Одесу. Дебютував у Вищій лізі 10 липня в матчі з московським Локомотивом (замінив Олександра Щербакова – виграли 1:0), а менш як за місяць забив свій перший м’яч. У матчі з майбутнім чемпіоном СРСР – Спартаком – Гецко вийшов у старті й на 26 хвилині відкрився під тонкий пас у штрафну й забив у ворота москвичів. Дебютний гол Івана припав на долю Станіслава Черчесова – нинішнього головного тренера збірної Росії. Чорноморець був одним із найкращих клубів СРСР кінця 80-х. 1990 року колектив здобув Кубок Федерації футболу СРСР (Гецко у фіналі забив Дніпру), а в чемпіонаті незалежної України відразу ж здобув Кубок України.
За три роки в Чорноморці Гецко забив 34 м’ячі в 100 матчах. Із одеситами він дебютував у єврокубках, а також отримав перші виклики у збірну СССР. Перший матч за Радянський Союз він зіграв 12 вересня 1990 року – проти Норвегії (2:0). Всього провів 5 матчів за збірну, плюс іще один – неофіційний. Гецко брав участь у відбірковому турнірі Євро-92 і грав у стартовому складі проти самої Італії – діючого бронзового призера чемпіонату світу та майбутнього віце-чемпіона Мундіалю. Дзенга, Феррара, Мальдіні, Барезі, Феррі, Де Агостіні, Кріппа, Де Наполі, Скіллачі, Манчіні, Р.Баджо – таким був лайн-ап «скуадри адзурри». Але Анатолій Бишовець, головний тренер збірної СРСР, вірив у Гецка, тому давав йому грати.
Під час закордонних зборів та матчів збірних за Гецком стежили іноземні клуби. Він побував на кількамісячних оглядинах в Італії, однак у клубах Серії А було лише по кілька місць для легіонерів, тому «лімітою» ставали навіть гравці своїх збірних. Гецко мав уже підписувати контракт із Фоджею (якій він забивав у спарингу), тренери були задоволеними його формою, однак переговори із кількома посередниками в Москві застопорилися. У підсумку, в один день форвард Чорноморця дізнався, що в Фоджу переходить інший радянський збірник – московський динамівець Коливанов.
Інший шанс стати легіонером випав Гецку вже у роки розпаду СРСР. Коли Спартак переманював у Москву Нікіфорова та Цимбаларя, разом із ними мав переходити й Іван. Але – в підсумку віддав перевагу пропозиції з Ізраїлю. Хайфський Маккабі пропонував не космічні умови, але мотивував спортивними перспективами – мовляв, «пограй рік-другий – і переїдеш у західноєвропейські чемпіонати». У першому сезоні Гецко із кількома земляками став володарем Кубка Ізраїлю, у другому – чемпіоном країни. У єврокубках Маккабі прогримів, пройшовши кілька раундів Кубка кубків і програвши лише Пармі Невіо Скали. Майбутньому переможцю турніру…
Однак стосунки із ізраїльським грандом зіпсувалися – Гецко просив продати його, як і було обіцяно, але за нього виставили величезний цінник в 1,5-2 млн. доларів. Перегляди в англійському Портсмуті та швейцарському Серветті не дали результату, тому що за 25-річного форварда не готові були платити великі, як для того часу, гроші. А Маккабі хотів за свого провідного бомбардира трансфера з чи не рекордною для чемпіонату сумою. У підсумку Гецко поставив ультиматум – «Або продавайте, або не буду грати». Сезон 1994/95 він взагалі провів поза футболом. Лише через апеляції в ФІФА отримав статус вільного агента…
Кар’єру Гецкові довелося починати ніби як заново. Мав повертатися у Чорноморець – але не знайшов спільної мови із тодішнім головним тренером, Леонідом Буряком. Подався у «ближнє зарубіжжя». Пару років він провів у нижньогородському Локомотиві – середнячкові чемпіонату Росії. Забивав багато, разом із Шанталосовим, Смертіним-старшим та Мухамадієвим був серед лідерів команди Валерія Овчиннікова. У 29 років Іван отримав пропозицію від Аланії – одного з найкращих клубів СНД середини 90-х. Починав із хет-трика, але не зміг заграти у команді та специфічному місті. Від Газзаєва пішов до Грозного – так на недовгий період почав виступи у місті, де народився.
На кілька років від 1997-го і до завершення кар’єри – Іван Гецко став топ-форвардом чемпіонату України. Запрошення його, а також Паляниці й Мізіна, які особливо часто змінювали з ним команди, означало підвищення амбіцій та фінансування команди. Дніпро, Карпати, Кривбас, Металіст – у кожній із цих команд бомбардир виправдовував своє запрошення голами.
У цей період про форварда Гецка згадали і в збірній України, лік голів якої він започаткував п’ятьма роками раніше. Після тривалої перерви Іван був викликаний у національну команду. Представляючи Дніпро, він зіграв у відбірковому матчі ЧС-98 проти Албанії (1:0 вдома) та виїзному плей-оф у Хорватії (0:2).
Коли Гецко був найкрутішим? Тут важко сказати. На початку кар’єри цей незвичайний форвард дуже відрізнявся від інших нападників. Чудова антропометрія, могутній удар (як той, історичний, у збірній), фізична потужність – але при цьому природна спритність у чужому карному майданчику. Однак тоді конкуренція була вищою, імена Саленка, Юрана, Матвеєва та багатьох інших із числа «молодняка» затіняла форварда одеситів.
У чемпіонаті України 90-х Іван робив різницю й допомагав командам всерйоз боротися за медалі, але топ-форвардами того часу залишилися Шевченко, Ребров і Леоненко. Повторного запрошення у Динамо вже не могло бути – та й у збірній Гецко не дограв те, що міг дограти – коли він повернувся в Україну, всі ніші вже були зайняті. А на початку 90-х, коли стаж виступів у національній команді був би козирем Івана при переході в умовний Портсмут, ФФУ не викликала його, як і інших легіонерів, тому що не мала інвалюти на оплату білетів представникам закордонних клубів…
Гецко настільки розігрався у чемпіонаті України, що по ходу 1999/2000, наприклад, оформив два покери за різні команди – Дніпру з Карпатами (26 хвилин – рекорд) і тернопільській Ниві з Кривбасом. Регулярно завойовував бронзові медалі та виходив у єврокубки, де теж досить регулярно забивав. Вірилося, що й у ветеранському віці він буде забивати пачками. Однак влітку 2001 року він потрапив у дорожньо-транспортну пригоду й після реанімації та тривалого лікування вирішив зав’язати з футболом.
Тим не менш, з грою не розстався – періодично грав за аматорські колективи Одеси та спробував їх тренувати, а в 2006-2007 роках входив у штаб Чорноморця. Тим не менш, тренерським ремеслом не зайнявся – захоплювався коневодством та рибалкою, займався із дітьми в академії Бєланова, часто виступає експертом на одеському та всеукраїнському телебаченні. Але для людини з таким досвідом та біографією, футбол – це назавжди. Тому якщо в Одесі чи ще десь у футбольних центрах країни з’явиться амбітний проект, де знадобиться досвід Івана Михайловича, є підозра – він не відмовиться повернутися в футбол. Де свого останнього слова ще не сказав…
30 травня 2017 року збірні України та Угорщини (вже ветеранські) зустрілися в матчі на честь великого почину 1992-го. Наша збірна взяла реванш – 3:1. І знаєте, що? Іван Гецко забив угорцям і цього разу!
- перспективний форвард у Другій лізі заслужив таку славу, що привернув увагу всіх провідних команд республіки. Гецка готові були брати в Динамо – у безмежному дублі киян в ті роки збиралися такі гравці, як Канчельскис, Онопко, Нікіфоров, однак на родинній нараді вирішили, що переїжджати в Київ небезпечно для здоров’я (ще свіжі були враження від катастрофи на ЧАЕС), а в Одесі якраз сім’ї виділили квартиру, в ремонт якої встигли вкласти стільки сил…
- у збірній СРСР Гецка обстригли! Напередодні візиту на збори в Італію Бишовець зібрав команду й оголосив: «У нас попереду – візит до Папи Римського. Державна справа, міжнародні стосунки! Не дай, Господи, хтось підведе довіру батьківщини! Всім, у кого довге волосся, належить підкоротити зачіски». Так попрощалися із довгими «шевелюрами» не тільки Гецко, а й Канчельскис, Шалімов, Коливанов, Добровольський. Уся «золота молодь»!
- до речі, у тому, що Гецко залишився із українським футбольним громадянством, є заслуга його земляка – Йожефа Сабо. «Ваню, ти ж закарпатець, західняк. Як ти будеш рідним в очі дивитися, якщо гратимеш за іншу державу?», – переконував його Йожеф Йожефович, отож у підсумку Гецко не пристав на пропозиції Спартака і збірної Росії на початку 90-х. На клубному рівні, за різними підрахунками, Іван забив 172 (+/– кілька – статистика по багатьох змаганнях до цих пір неповна). Але лише один із них – за збірну. Той самий, прем’єрний та історичний – у першому матчі за національну команду України.
Источник: Sportarena.ua
