Ярослав Смілянський, Sport Arena
Він ішов із великими сподіваннями, та й очікували його в Європі також із інтересом. Вінгер збірної України в свої неповних 26 літ дійсно мав реальний шанс опинитися в Тоттенхемі, Ліверпулі чи Ромі. Підписав угоду з Севільєю. Забив у матчі за Суперкубок УЄФА. забив у Лізі чемпіонів, але в підсумку опустився вниз по ротації. Не реалізував свій потенціал ні в Севільї, ні в Шальке. Зарубіжні виступи залишилися в пам’яті, більшою мірою, окремими яскравими епізодами, але не якимось цілісним враженням чи, тим більше, серйозними досягненнями.
На 29-му році життя Коноплянка стояв перед серйозним вибором, одним із найбільших за все життя. Конкурента Туреччина, фінансово приваблива Росія (із фактично однозначною втратою місця в збірній) і той варіант, який був перед ним ще задовго до переїзду в Європу. І він обрав, можливо, найбільш спортивний варіант із тих, що реально були цього літа. І серйозний виклик у своїй кар’єрі. За це йому честь і хвала, тому що він прийшов працювати, відкинувши ті варіанти, де отримував би більше просто за статус чи політичну, не футбольну складову.
…Свого часу Євген був за крок до переходу в Шахтар. Але він тоді не відповів згодою, і зіркою донеччан став Тайсон. На той час однією з причин такого рішення називали його неспортивний характер — мовляв, боїться викликів, боїться конкуренції, боїться справжньої відповідальності за найвищий результат. Подальшими своїми рішеннями Євген довів, що це не про нього — не побоявся вибирати складні варіанти. Хай не все виходило — але, принаймні, він спробував. Він побував там, де інші грачі в футбол бували лише на екскурсіях.
Звичайно, перейди він в Шахтар в умовному 2013 році — його кар’єра склалася б зовсім інакше. Але цілком можливо, що так було треба — і до цього рішення теж треба було дозріти. Перейти зараз у Шахтар — це не найочевидніше рішення, хоча вже немає настільки вагомого козиря ліміту, і навіть у Шахтарі це не буде вирішальним, все одно по-спортивному цікаво буде подивитися на те, як розвиватиметься кар’єра Коноплянки в клубі, де він міг опинитися ще за часів Дугласа Кости, Алекса Тейшейри, а також більш молодих Тайсона з Марлосом.
Бойові дії, криза та крах українського футболу вихлюпнули назовні цілий потік наших легіонерів – в більшій чи меншій готовності. Хтось із них задав цілу рольову модель, як Зінченко, Яремчук чи Малиновський. Інші – їх більшість – показали, як «не треба робити». І проявили всі найогидніші ознаки зворотної сторони нашого футболу – обмеженість наших футболістів, небажання вивчати чужу мову й культуру, неготовність до спортивної конкуренції, нерозуміння самих фундаментальних принципів професіонального спорту – як галузі людської діяльності, де гроші не отримують, а заробляють.
Коноплянці можна дорікнути чим завгодно, але не професіональною несміливістю. Він обирав дійсно змагальні варіанти продовження кар’єри. Його приклад можуть наслідувати багато інших наших гравців – як успішних за кордоном, так і тих, хто побачив свої власні слабкості в футболі зі спортивною конкуренцією.
Звичайно, ми розуміємо, що цей варіант – альянсу Коноплянки та Шахтаря – до певної міри, форс-мажорний. У Євгена не відбувся турецький варіант і він рішуче відкинув російський. У Шахтаря під питанням відхід Марлоса і молоді бразильці (в першу чергу, Тете та Фернандо) розвиваються не настільки швидко, як хотілося б. Але саме по собі повернення одного з провідних гравців збірної в національний чемпіонат – це позитивний сигнал, який може стати потужним трендом.
Коно – він просто дуже помітний. Він – зірка. А ми бачимо, що встигли повернутися й нормально заграти на батьківщині Швед, Гуцуляк, Юрченко, Лучкевич і багато інших. Вони повернулися, збагачені зарубіжними знаннями та досвідом. І, можливо, тепер зможуть зробити трішечки кращим вітчизняний футбол. У цій історії ми не ставимо крапку, ми закінчимо трьома крапками. Ви самі можете відкрити список українських легіонерів у зарубіжних чемпіонатах та подумати, кого ще ми можемо побачити вдома вже під час наступного трансферного вікна…
Источник: Sportarena.ua
