Карпати програли в футбол

Забудьте цей матч з Волинню. А ще постарайтеся стерти з пам’яті поєдинки проти Чорноморця, Динамо, Дніпра, Зорі та Олександрії. Бо те, що ми всі бачимо, аж ніяк не нагадує львівські Карпати. Те, у що грає цей клуб, викликає відразу і відвертає багатьох вболівальників. Тому, якщо комусь вдасться забути весну 2016 року, вважайте, що вам пощастило. Якщо ж ні – то, скоріш за все, ви уже ніколи більше не будете справжнім прихильником футбольного клубу Карпати.

Власне, ця весна вкотре довела, що попри свою географічне розташування, львівському клубові так далеко до Європи, як стрийській Скалі до виходу у Лігу чемпіонів. І нехай не ображаються на ці слова в Стрию: шансів на потрапляння їх команди у найпрестижніший турнір Старого Світу більше, аніж у Левів на якісь позитивні зрушення.

Історія чергового провалу Карпат почалася задовго до незаслужених нулів в Луцьку, і навіть куди раніше за призначення Володимира Безуб’яка старшим тренером команди, а Олега Лужного – головним тренером. Офіційним початком деградації Карпат можна вважати твіт Віктора Вацка в листопаді минулого року, коли вперше стало відомо про можливі тренерські пертурбації в стані львівського колективу.

З'явилася інформація, що після завершення осінньої частини чемпіонату у Карпат буде новий головний тренер. Я шокований…

— Viktor Vatsko (@ViktorVatsko) November 19, 2015

До оприлюднення цієї інформації Леви набрали 17 очок в тринадцяти матчах, після ж – 7 залікових пунктів в дев’яти поєдинках. Показово причому, що чотири з цих семи балів встиг набрати в трьох своїх останніх зустрічах Ігор Йовічевіч, тоді як Володимир Безуб’як поповнив очкову скарбничку львівського клубу лише на три пункти за шість ігор.

Можна довго замислюватися про те, чим, власне, керувалося керівництво львів’ян при зміні тренера. Це питання, до речі, ще на початку року підіймалося на нашому сайті. Та очевидно інше – ставка на «свого» тренера не спрацювала. Як не спрацювало й усе інше: Карпати горять на всіх фронтах. І не було б так смішно, якби не було так сумно – ігровий фронт у львів’ян всього лиш один (з Кубку України Леви вилетіли ще влітку), та втрачають вони куди більше ніж просто залікові пункти. Карпати втрачають своє ім’я та інвестиційну привабливість. Карпати втрачають обличчя.

Поки ще хтось не встиг забути про гру з Волинню, вартує її розглянути ще раз, адже саме матч в Луцьку чудово ілюструє нинішніх Левів. Левів, що куди більше скидаються на овець. Власне, що рядовий глядач побачив на стадіоні Авангард у Луцьку? Правильна відповідь, здавалося б, мала б у себе включати слова «боротьба, пристрасть, бажання, іскри в очах», і усе це й справді було. Тільки от вищенаведені слова можна застосувати тільки до однієї команди, до луцької Волині. У свою чергу Карпати наочно продемонстрували, що таке «аморфність, інертність, повільність та відсутність бажання». Леви, яким перемога в галицько-волинському дербі була вкрай необхідна, вийшли на гру так, наче усе уже вирішено і вони не в силах щось змінити.

Чи не найкращим підтвердженням можуть слугувати два взяття воріт Романа Мисака у першому таймі, які були несправедливо відмінені лайнсменом. Зрештою, після того, як суддя відмінив й другий гол Волині здалося, що Карпати просто зобов’язані скористатися таким подарунком і хоч якимсь чином витиснути перемогу. Ага, розмріялись: гості продовжили грати у тому ж жахливому стилі, дозволяючи господарям робити практично усе, що ті хотіли. І тільки неймовірний фарт дозволив підопічним Безуб’яка вийти сухими з води – лише за підсумками першого тайму Карпати повинні були програвати з різницею в три або ж чотири м’ячі.

Після подібних поєдинків хочеш не хочеш, а згадуються слова Юрія Дячука-Ставицького про неприпустимі стандарти Ігоря Йовічевіча: «Він [Йовічевіч] зробив так, аби українці не їли сметани, яйця, масла, сала. Я, ви, ваші діти їли і їстимуть борщ із сметаною, а в нас у клубі було заборонено! Їли макарони й піци». А як тепер, Юрій Михайлович, в Карпатах? Уже нарешті гравцям можна їсти сметану й яйця? Вони, напевне, більше не називають нового тренера Містером, бо це ж абсолютно не етично в Західній (підкреслюю) Україні. І вас, Юрій Михайлович, тепер усе задовольняє, правда ж?

Зрештою, існує теза, що якщо шукати позитив, то він завжди знайдеться. У правильності цієї думки можна переконатися на прикладі галицько-волинського дербі і його наслідків для Карпат. Здавалося б, який ж тут позитив, коли навіть світла в кінці тунелю не видно? Але ж ні, позитив є, і полягає він у тому, що львівський клуб нарешті остаточно випав з боротьби за місце у єврокубках. Такі Карпати точно не заслужили грати у Лізі Європи, хай навіть як красиво про це не кричать банери клубу, які закликають вболівальників приходити на останні домашні матчі сезону.

«На останній матч Карпат [гра проти Олімпіка,- прим. О.М.] продали 250 квитків. Це показник того, як грає команда?»,- іронічно запитував Дячук-Ставицький після звільнення Йовічевіча. Безперечно, це його твердження є нічим іншим, як маніпуляцією – останню домашню гру львів’яни проводили 28 листопада, коли градусник ледь-ледь перевалював за позначку в нуль градусів, та й ціни на квитки порадувати демократичністю (зважаючи на статус стадіону Україна) не могли. Врешті-решт, та гра проти Олімпіка зібрала на трибунах практично дві тисячі глядачів. І проблема низької відвідуваності матчів Карпат навряд була напряму пов’язана з грою команди, куди більше питань виникає до компетентності відділу по роботі з вболівальниками. Повертаючись до тих слів Юрія Михайловича, хочеться глянути, а скільки ж фанатів прийде на домашню гру проти Говерли. Буде продано хоч 250 квитків, як вважаєте, пане Дячук-Ставицький?

Аналізуючи весняну частину сезону Карпат здається, що разом з Ігорем Йовічевічем зі Львова пішли також командний дух та хоч якесь взаєморозуміння. Коли хорватського наставника критикували за малу кількість моментів та невміння його підопічних грати на останній третині поля (у чужому штрафному), то в чому звинуватити ігрову модель Володимира Безуб’яка? Стоп. Зачекайте. А така модель взагалі існує?

При хорватові Леви страждали в першу чергу через відсутність (хоч якогось) номінального форварда, тоді як на інших частинах поля зелено-білі доволі впевнено взаємодіяли, контролювали м’яч та грамотно захищалися. Пішов Йовічевіч, прийшов Безуб’як, підписали форварда, але замість того, щоб удосконалити гру, Карпати посипалися: відсутність компактності між лініями, безліч браку, невміння застосовувати цього форварда. Інколи виглядає так, наче гравці Левів вперше вийшли разом на поле.

Вишенькою на торті у цій всій ситуації виглядає банер львівських вболівальників в кінцівці матчу проти Волині з написом «Йовічевіч». Красномовно, нічого не скажеш. Виявляється, у середовищі ультрас Карпат ще не все втрачено. Чи здається так лиш тому, що сьогодні на поле не вийшов Окечукву Габріель? Піднімати, втім, проблему прихильників Левів – річ невдячна, та зрозуміло одне: якби іншим був клуб, то зовсім іншими були б й вболівальники. А так вони дуже гармонічно доповнюють один одного. Одні криками про нігерійського футболіста, інші – заявами про неприпустимість називати тренера Містером на Західній Україні.

Уміє видати перл й старший тренер команди, який знайшов доволі резонну причину у поганій грі його підопічних у Луцьку: «Бракувало нам свіжості, напевно тому, що цілий тиждень йшли дощі, а зараз спека». А хтось ж думає, що основа фізичної підготовки закладається на зимових зборах. Неосвічені, либонь, вони – усе ж несподівана спека вирішує.

Після таких-от матчів рука мимоволі тягнеться до старенького програвача, де завжди на своєму місці стоїть касета з хітами Братів Гадюкіних, серед яких чи не основне місце займає пісня «Карпати програли в футбол». І здавалося б, у Луцьку не програли, та враження насправді геть протилежне. Програють навіть тоді, коли не програють. Карпати, що тут скажеш.