Девід Одонкор, Getty Images
Колишній гравець національної збірної Німеччини Девід Одонкор, який грав за Говерлу, розповів про свій час в Україні в новому інтерв’ю для Футбол 24.
Вінгер, до переїзду до України гравший за дортмундську Борусію та Бетіс, провів в Ужгороді один сезон (2012/13), після чого закінчив професійну кар’єру футболіста.
За словами Одонкора, Говерлу з-поміж інших пропозицій він обрав через невелику відстань від Німеччини.
«Тоді, у 2012-му, у мене були пропозиції зі США, Туреччини та України. Я мав заняття у Німеччині з фізіотерапевтом стосовно мого коліна, а відстань до України була найближчою. До того ж пропозиція Говерли виявилася найкращою».
«Коли я вперше почув слово «Говерла», то навіть не знав, що це за команда та з якого вона міста. Пошукав в інтернеті та побачив, що Ужгород розташований у трикутнику між Угорщиною, Польщею та Словаччиною. Туди легко дістатися на авто з Німеччини. Навіть вимовити нескладно: «Говерла Ужгород». Хоча коли вперше бачиш цей напис, то він здається складним».
Життя в Україні, за словами футболіста, пригнічувало його через велику кількість бідності, з якою Одонкор стикався на вулицях.
«З футбольної точки зору усе було добре, я зіграв проти багатьох сильних команд із відомими гравцями, втім інші аспекти мене не тішили. Я бачив чимало бідності на вулицях, особливо порівняно з Німеччиною, через це почувався пригнічено».
«Ситуація була наче замкнене коло: щодня я грав у футбол, що приносило позитивні емоції, водночас прикро було бачити знедолених. Хоча загалом із теплотою згадую свій час в Україні та ставлення людей до мене. На жаль, через травму довго грати за Говерлу я не зміг».
Що стосується використання в команді іноземних мов, Девід був вражений тим, що в колективі усього декілька футболістів могли комунікувати англійською. Через мовний бар’єр йому було складно розуміти вимоги головного тренера, які до того ж не вирізнялися особливою вибагливістю.
«У Говерлі лише двоє людей спілкувалися англійською — капітан Мірко Райчевіч та голкіпер Олександр Надь. Тренер Олександр Севідов чи помічники тренера зовсім не говорили англійською. Я запитував: «Як це взагалі можливо?» Якщо ти їдеш закордон, то у тамтешньому клубі усі говорять бодай англійською. Втім, для мене це не було проблемою — коли в іноземців були запитання, то ми спілкувалися з капітаном і він перекладав наші слова тренеру чи президенту».
«Ми взагалі не працювали над тактикою на тренуваннях. Усі вправи були одноманітними, тому я особливо нічому не навчився в Ужгороді. Я мав свою програму тренувань, тож в умовах, з якими я зіткнувся у Говерлі, мені довелося просто зосередитися на своїй грі та особистих навичках».
«Що найбільше вразило? Я мусив сам собі прати форму. Щодня. Це мало стати звичкою, адже у кожного гравця був лише один комплект форми. Це нечувано! Особливо після виступів за Борусію та Бетіс. Але я мав залишатися професіоналом, тому сумлінно прав свої речі».
Источник: Sportarena.ua
