Перш за все саме запитання має вигляд узагальненого, й для розкриття теми потрібно багато інших більш конкретних запитань з уточненнями.
На початку періоду становлення сучасний Шахтар не мав якогось чіткого обличчя, перебуваючи в пошуках. Гірники часто міняли тренерів та намагались знаходити потрібних гравців по всьому світу. На початку 2000-х років клуб отримав змогу витрачати більше грошей, а фактичне відкриття кордонів призвело до появи великої кількості легіонерів в усіх клубах, й Шахтар не став виключенням.
Румуни, хорвати, поляки, болгари, серби, африканці – першими легіонерами Гірників були точно не бразильці. На той час Шахтар мало чим відрізнявся в своєму підході від інших клубів, хіба він міг запрошувати більш іменитих гравців: багато хто з цих легіонерів були збірниками своїх країн.
Все змінив прихід Мірчі Луческу. Влітку 2004 року Шахтар за великі гроші купив у Брешії Франселіно Матузалема. Формально він став першим помітним бразильцем у складі Гірників, хоча тут справедливіше виділяти не його. Матузалема купували більше у якості зірки, не прив’язуючись до його національності. Крім того, його можливості добре знав Мірча Луческу, адже колись тренував Брешію та слідкував за командою.
До Матузалема два роки в команді перебував Брандао. Але його ще менше варто називати перемикачем. Навпаки, він завжди був нетиповим бразильцем, а швидше українцем, який народився в Бразилії, якщо брати до уваги найкращі та найгірші сторони гри. Ніхто не скаже, що Шахтар наскільки був вражений грою Брандао, що відразу поїхав у місця його походження, аби ще шукати у тих водах золоті піщинки.
На початку 2005 року відбувся переломний момент, коли Шахтар придбав Елано та спершу орендував Жадсона. Це насправді відкрило бразильський ринок для Шахтаря. Швидко разом з Матузалемом та Брандао ця четвірка стала важливою частиною гри команди, створивши перші задатки своєї власної колонії. Пізніше п’ятим став Фернандіньйо, зовсім молодий талановитий хлопчина.
В сезоні 2006/07 Шахтар програв чемпіонський титул Динамо, а відставання склало відразу 13 очок. Саме після завершення того чемпіонату, зважаючи на ліміт на легіонерів, Луческу прийняв кілька історичних рішень, які призвели до створення сучасного Шахтаря: воротар та центральні захисники повинні бути тільки українцями, а новачків почали шукати лише в Бразилії.
Для побудови команди, яка б могла бути конкурентною не тільки в чемпіонаті України, але й на міжнародній арені Шахтарю потрібні були сильні гравці міжнародного значення. У Гірників завжди були спроби купувати й інших легіонерів, в тому числі й дорогих футболістів з чемпіонатів Італії типу Крістіано Лукареллі чи 25-мільйонних Нері Кастільйо. Але саме варіант з молодими бразильцями себе виправдав найкраще.
В один момент дійшло до того, що усі найкращі молоді футболісти Бразилії дуже гарним варіантом розвитку кар’єри бачили саме Шахтар, адже там їм надавали умови для розвитку та прогресу з дуже непоганою зарплатнею. Взамін Шахтар отримував сильних гравців з, мабуть, найбільш футбольної нації світу.
Українці завжди були більш слабкими футболістами, ніж бразильці. Тому не дивно, що Мірча Луческу та Шахтар на загал вибрав саме їх для свого проекту побудови команди високого рівня.
Короткою відповіддю буде «ні». Трохи більш довгою — «ні, ні в якому разі». Навесні 2009 року, коли Шахтар виграв Кубок УЄФА, його складу уже було сформовано за зразком Луческу, який він прийняв влітку за два роки до того. Українці грали лише в обороні, тоді як попереду були фактично самі лише бразильці.
Ще до бразильського вектору, коли гравців купували з багатьох країн, стало зрозуміло, що набагато легше знайти потрібного, більш сильного гравця деінде, ніж в Україні. Легіонери були сильнішими, а проблеми у вихованні молодих футболістів в Україні не давали змоги зібрати команду саме в такий спосіб.
Ліміт фактично змусив Луческу награвати хоч трьох українців у стартовому складі, а четвертим в чемпіонаті був зазвичай чи опорний хавбек, чи форвард, чи В’ячеслав Шевчук, які б не ламали систему гри. Якби не було цього ліміту, то, мабуть, легіонерів у складі Шахтаря було б набагато більше. Адже цими рамками клуб фактично відрізав можливість купувати тих же бразильців в центр захисту, зробивши ставку на Дмитра Чигринського та Олександра Кучера, а потім на Ярослава Ракицького.
Луческу потрібні були більш навчені, більш технічні, більш перспективні гравці, а тоді у бразильців була величезна перевага над українцями. Й подальший розвиток показав, що в Шахтарі не помилились з вибором вектора.
Пізніше Гірники почали здобувати успіхи в Лізі чемпіонів практично в тому ж форматі, коли на полі було лише три українці: воротар та два центральних захисники. Змоги перевірити інший варіант просто не було.
Єдиний спосіб: якби Луческу зовсім не було, або він не приймав тієї своєї системи. Але тоді це був би зовсім інший Шахтар.
Ще одне запитання, яке має бути уточнювальним. Луческу плекав молодих бразильців, вибачав їм помилки та давав час на розвиток. З українцями виходило дещо складніше. Звичайно, Шахтарю завжди потрібні були українці через ліміт, готових гравців не було, тому Гірники купували в основному молодь. Руслан Фомін, Олександр Гладкий, Костянтин Кравченко, Олексій Полянський – всі вони переходили до складу Гірників у якості молодих талантів, отримували якісь шанси, але відразу було зрозуміло, що це більше від необхідності.
Форварди завжди потрібні були, адже за їх допомогою найкраще було знайти четвертого українця для ігор з середняками чемпіонату. Гладкий та Фомін, а потім ще Євген Селезньов багато грали та забивали на внутрішній арені, але у порівнянні з цим зовсім не мали практики в єврокубках.
Щодо Кравченка чи Полянського, або якихось інших молодих гравців з системи Шахтаря, наприклад, Дениса Кулакова, який в юні роки вважався напрочуд талановитим, то довіру щодо них потрібно порівнювати навіть не з бразильцями, а з українцями з числа воротарів та центрбеків. Скільки спочатку помилялись Чигринський чи голкіпер Андрій Пятов, проте Луческу продовжував в них вірити та постійно ставити. Ще один великий талант Кравченко стільки шансів не отримав.
Зараз порівнювати його з Фернандіньйо чи Жадсоном буде якоюсь дурістю — це особистості зовсім різного масштабу в футболі, але про шанси українцям від Луческу ходять легенди.
Й зрозуміло, коли на початку його роботи у Шахтаря не було розвиненої футбольної школи, то згодом клуб зумів побудувати найкращі умови для розвитку молоді, мав змогу виховувати сильних гравців, але все одно мало хто міг розраховувати на місце в основному складі команди. До власних вихованців взагалі було якесь ставлення, яке можна називати упередженим. Ніби вони вже в 18 років повинні були показувати футбол якогось найвищого рівня без допомоги та віри в себе.
Але Луческу такі відносини мав тільки з бразильцями. Зрештою, нічого дивного: вони йому відповідали взаємно та допомогли здобути славу.
Справжній талант ніби повинен пробитись сам, незважаючи на різні обставини. Проте у Шахтаря Луческу завжди були свої особливі рамки.
Нехай у 2006 році – ні, у 2011 році – ні, але в 2016-му Шахтар повинен був мати більше підготовлених українців для першої команди. Академія Гірників працювала за найкращими зразками європейських шкіл та повинна були вирощувати футболістів не лише для Іллічівця та Зорі, але й для першої команди.
Команда 1996 року народження за своїм потенціалом та підбором імен завжди вважалась дуже сильною, але ще навіть до свого нормального футбольного повноліття її найкращий гравець Олександр Зінченко фактично втік, а потім декілька разів в інтерв’ю зізнався, що не вирів в шанси опинитись в першій команді, а їздити по орендах не хотів.
Звичайно, він не з голови взяв цей приклад. Гравець збірної України та «новий Даріо Срна» Богдан Бутко відіграв цілу кар’єру в орендах, поки нарешті не отримав свого шансу. Талановиті Олександр Караваєв та Руслан Малиновський так і не дебютували за Шахтар, хоча за своїм потенціалом могли претендувати на те, аби отримати хоч якийсь шанс.
Зінченко мав повне право не вірити в те, що не отримає шансу та поїде грати в Іллічівець. У більш пізній час Мірча Луческу все ж почав частіше звертатись до українців, повернулись з оренд Іван Ордець та Максим Малишев, увірвався до основного складу юний Віктор Коваленко. Проте перш за все потрібно не забувати, що центральні захисники та опорні хавбеки не підходять до цього прикладу довіри, адже там завжди потрібні були українці через стратегію розвитку в рамках ліміту. До того ж треба робити величезне заниження на те, в які часи той же Коваленко потрапив до основи – через війну та від’їзд з Донецька Шахтар відмовився купувати нових футболістів.
Якби не це, то хіба б Коваленко замінив Алекса Тейшейру? На це легке запитання знайде відповідь кожен.
Школа Шахтаря почала випускати непогано підготовлених футболістів, але парадокс в тому, що й рівень команди піднявся. В 2006 році в системі клуба не було молодих гравців, які б відповідали груповому раунду Ліги чемпіонів, але в 2016 році потрібні вже були ті, хто може виходити в плей-оф та боротись там.
Мірча Луческу любив бразильців та не любив українців. Можливо, навіть сам румун з цим погодиться без всіляких там відмовок. Проте два останніх роки в Шахтарі працює інший спеціаліст, а кількість українців в стартовому складі команди не збільшилась (якщо не вважати таким Марлоса).
Фактично в основі грають ті ж самі сім легіонерів, а частина бразильців стала ще більш відчутною через те, що на лівому фланзі захисту тепер грає Ісмаїлі. Представникам того золотого віку 1996 року народження вже виповнюється по 22, а ніхто з них до основного складу так і не пробився. Більше того, в команді залишаються тільки Микола Матвієнко, Віктор Коваленко та Олександр Зубков — швидше резервісти, ніж гравці стартового складу. Ігор Кирюханцев та Андрій Борячук в Маріуполі, Бека Вачіберадзе не зумів себе проявити ніде, Данило Сагуткін та Денис Арендарук пересиділи на молодіжному рівні.
Вже за часів Фонсеки Шахтар повністю відпустив Караваєва та Малиновського, гравців стартового складу збірної України, а також не бачить великої перспективи в інших молодих футболістах. Якщо навіть Малиновський виявся не потрібен, а Зінченко не бачив перспективи, то це відповідь. Більших «бразильців» серед молоді Шахтаря не було.
Повторилась ситуація фактично найкращих часів Луческу. Кількість українців в команді зменшилась до найменшого можливого значення, а натомість Шахтар вийшов до плей-оф Ліги чемпіонів.
Це наштовхує на думку, що відповідь на запитання з заголовку насправді однозначна. Шахтар міг бути більш українським, але він би тоді точно не був більш успішним. Адже навіть найкращі українці не можуть бути бразильцями.
Або він би тоді міг бути зовсім іншим Шахтарем, а, швидше за все схожим на Динамо з його найкращими якостями: сила, швидкість, контратаки. Але це історія з паралельної реальності. Там де Шахтар більше українська команда, а не бразильська.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться