Фінальний свисток Костянтина Труханова зафіксував невтішний для луганців результат – вони поступилися Олександрії, нагадаємо – новачку Прем’єр-ліги, недавньому чемпіону першої ліги. Ясна річ, номінально для чи не головного претендента на бронзові медалі цей результат – провальний. І симптоматичний.
Ми навіть не станемо нагадувати очевидне – Олександрія ще зовсім недавно вибила із Кубка України саме Динамо, та й у турнірній таблиці «гласно» чи «негласно» є цілком реальним претендентом на вихід у єврокубки. При всій повазі для олександрійців, котрі наближаються до п’ятірки кращих суто першоліговим складом, наразі варто зосередитися на проблемах, власне, самої Зорі.
Звичайно, коли твій головний конкурент наражається на єврокубкову дискваліфікацію, а ти починав весняну частину сезону з солідною перевагою, є спокуса вирішити, що шлях до бронзових медалей небувало близький і короткий. Однак чемпіонат України знову завдає удару по скептиках і «всепропальниках» – тут все ще не роздають медалі «на шару», їх все ще треба завоювати, і навіть статусність та перспективність не гарантують нічого. Чемпіонат залишається конкурентним. Живим. Здатним на сюрпризи.
І один із цих сюрпризів – неприємних – піднесла сама Зоря, яка виявилася неготовою до боротьби на марафонських дистанціях. Втрачаючи провідних гравців що півроку, луганська команда не лише розмиває свій клас, а й позбавляється глибини складу. Без Малишева і Пилявського, без Шуньїча, Вернидуба-молодшого та Білого, без Данила та Болі, без Малиновського і Хомченовського варіативність складу для тренерського штабу все звужувалася й звужувалася.
А травма Петряка – наче тріґґер: раптово виявилося, що від варіативності й глибини залишилися лише очевидні ставки і подальші варіанти на послаблення. Можливо, у цьому контексті не пощастило непоганому, в принципі, поколінню дублерів. Кислий, Жарий, Семененко, Квачов, Полтавцев і багато інших росли, але не так, щоб випередити більш сформованих гравців, яких задіювала під локальні завдання Зоря. А зараз, коли команда реально потребує своїх кадрів, їх не так багато. І після Каменюки, Гордієнка, Петряка підходить хіба що один Квасов. Він свій шанс вистраждав у Прибалтиці, використавши оренду. Але чи вистачить цього, щоб заявити про себе і в Прем’єр-лізі?
Сама доля багато зробила для того, щоб Зоря входила у весну головним фаворитом «бронзової погоні». Перманентні проблеми Дніпра, кволість й нерішучість потенційних конкурентів, непогане визрівання власних гравців. Однак, на жаль, бронзові медалі чемпіонату на сьогодні не самоціль. Їх недостатньо, щоб відмовляти не те, що Шахтарю – навіть Рубіну чи Генку.
Але, повторимося, головний висновок сьогоднішнього дня – медалі все ще треба заробляти. І навіть проблеми у інших не відміняють ваші особисті проблеми. Поки глашатаї футбольного апокаліпсису переконують нас, що український футбол помер, він всього-навсього обновляється і напрацьовує нових авторитетів. Володимир Шаран, не вдаючись до дорогих статусних придбань, зберіг найкраще із першолігових сезонів і отримав добротний зіграний склад. Юрій Вернидуб, можливо, хотів би піти його шляхом, однак замість цього щопівроку йому доводиться проробляти болісний процес «латання дір».
Звичайно, сама по собі олександрійська поразка не є фатальною. Однак вона суттєво підриває шанси Зорі на омріяні медалі й завдає труднощів планам луганців на кінцівку чемпіонату. Тож виникає одне-єдине питання: що краще – стабільність в малому чи нестабільність у спробах дістатися великого? Універсальної відповіді на це питання не існує.
А поки Олександрія всерйоз претендує на місце в єврокубках, у черзі на повторення її шляху стоять кіровоградська Зірка, Черкаський Дніпро, столична Оболонь-Бровар, той же маріупольський Іллічівець. Їхні місця у першій лізі вакантними не залишаться – на підході нові сильні клуби із другої ліги, а ще нижче – із аматорів виглядають «прототипи» Кривбасу, ФК Луцьк, запорізького Металурга і ще доброї п’ятірки клубів.
Український футбол зростає із глибини. Він не потребує ні глибокодумних порад, ні спеціальних програм, ні навіть особливої підтримки. Вірніше, все це мало б бути – але нема. Тому, як завжди, наш чемпіонат перезавантажиться сам по собі, і ті, хто пророкував йому крах, скажуть, що так і було задумано.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться