Александр Головко, ffu.org.ua
Розпочнімо бесіду з того, що ми досі не досягли консенсусу в найголовнішому питанні – а що ж, власне, вважати хорошим результатом для молодіжної збірної? Старосвітський дискурс визнає лише турнірні звершення: виграли ви медалі чемпіонату Європи серед одноліток – ви хороша збірна і тренери нічогенькі. Не виграли – на цьому крапка. Новітні тенденції пропонують вважати, що про успішність вікових збірних судити треба з часом – а саме за тим, скільки людей із молодіжки дійде до національної команди.
І ось тут ми наближаємося до всієї несправедливості роботи тренерів вікових збірних – з одного боку, з них вимагають результату, з іншого – ресурси забираються (регулярно в інтересах національної збірної з молодіжки «зачерпують» гравців, грають вони там чи не грають – але відлучаються й не можуть допомогти в турнірі своїх одноліток).
З одного боку, пропонується судити про їхню роботу з огляду на кількість гравців, яких відправляють у національну збірну, з іншого – вони безсилі на це впливати, тому що успіх їхніх підопічних у дорослому футболі значно більше залежить від виступів у клубах, доброї волі тренерського штабу націоналки та кон’юнктури на конкретній позиції (як відомо, у нас є «дефіцитні» амплуа, а є безперспективні точки на полі, де треба просто пережити, пересидіти в запасі більш талановитих і досвідчених конкурентів).
То як оцінити Олександра Головка?
Це буде непросто зробити шляхом простих цифр. Скажімо, 25 матчів від січня 2016 року до листопада 2018 року – 61,33% набраних очок (1,84 в середньому за матч). З поразок більшість – у матчах із Англією та Нідерландами. Що український футбол програє їхньому – ми побачили на всіх рівнях. Точно так само програли б і національна збірна, і наші клуби – як на дорослому, так і на юнацьких рівнях. Це все в жодному разі не сюрприз.
Що молодіжка вже давно не грає на фінальних етапах найбільших турнірів – також не дивує. Врешті-решт, а скільки їх – цих виходів – було? І в скількох випадках був результат, а не такий «обгазон», як у 2011 році, коли велика молодіжна збірна з Андрієм Ярмоленком, Євгеном Коноплянкою, Тарасом Степаненком, Ярославом Ракицьким, Денисом Гармашем і всіма-всіма-всіма посіла останнє місце в групі з Чехією, Англією та Іспанією.
Словом, із результатом коротко та ясно: «У контракті написано не тільки про підготовку гравців, але й про завоювання путівки на Євро, – розповідав Головко. – Я нічого на засіданні комітету не пояснював. Мене просто поставили до відома про таке рішення, хоча і могли спочатку дати слово».
А якщо взятися за другу складову успішності молодіжок? Тут бачимо, що із гравців, які представляють вікову категорію U-21 (на момент відбору до чемпіонату світу та на час Ліги націй), відразу дев’ять гравців були залучені до національної команди. Причому, Олександр Зінченко, Віктор Коваленко та Микола Матвієнко награли 10+ матчів, Віктор Циганков та Артем Бесєдін прогресували й грали все більше, в залежності від клубної практики, залучався Едуард Соболь, встигли дебютувати Андрій Борячук, Микола Шапаренко та Володимир Шепелєв. Олександр Головко таким чином досяг історичного рекорду для всіх наставників молодіжки по «донорству» в національну збірну.
Отже, із цієї точки зору – переваги підготовки зміни над результатом – все дуже навіть непогано.
І ось десь тут – посередині двох світоглядів – лежить доля конкретного спеціаліста. Навіть до виконкому, комітет збірних оголосив йому рішення про завершення співпраці. На його місце прийшов Руслан Ротань, і він зіткнеться із такими проблемами, які не прогнозував, напевно, жоден «пророк» на початках української футбольної, економічної та політичної кризи.
З одного боку, наші молоді гравці отримують більше шансів проявити себе в дорослому футболі. Пішли легіонери та провідні вітчизняні гравці – але при цьому ослабнув і чемпіонат, зменшилася кількість клубів (читай – робочих місць), прийшло чимало більш дорослих гравців із нижчих ліг та безіменного легіону.
З одного боку, в Україні зберігається турнір U-21, грається успішне нововведення останнього десятиліття – чемпіонат УПЛ U-19, з’явилася навіть першість U-19 для нелігових клубів. З іншого – все це на фоні ослаблення вітчизняного футболу, а також появи негативних позафутбольних явищ (а сумнозвісні «конторні» матчі різонули чи не найбільше якраз по молодіжних командах).
З одного боку, можливості себе проявити ніби стало більше, а з іншого – за кордоном наших не особливо чекають, а в Україні по-справжньому змагальний рівень континентального масштабу витримують все ще тільки Шахтар та Динамо. І саме вони зібрали всіх найкращих молодих гравців, а такі великі центри, як Дніпро, Запоріжжя, Харків, уже не мають клубів УПЛ. А разом із цим – своїх команд у молодіжних змаганнях Прем’єр-ліги.
Що залишається? Бути, як малі футбольні країни – а саме дорожити кожним талантом і чекати хорошого покоління, яке буває чи не у кожної країни. Процитуємо з пам’яті уривок із виступу Олександра Головка на осінньому тренерському семінарі KeySportsStudio: «Прийшло таке покоління, з якого нема кого вибрати – ну, так буває, не дуже «плідний» рік, і я вже не тренер. А потім прийшов наступний «призов», а з ним, скажімо, 1996-97 роки із Зінченком, Циганковим, Коваленком – і я знову тренер, і я можу працювати в задоволення й думати про результат». Ну, так і є ж насправді.
Тому Ротань буде приречений на приблизно такі ж випробування й маленькі радощі свого статусу. І з кожним роком шукати доведеться все глибше, і не цуратися нижчих ліг, і ретельно вивчати нашу молодь у діаспорі – тому що в Німеччині, Італії, Іспанії, Португалії з кожним роком буде все більше наших, дітей трудових мігрантів. Нова ера українського футболу змусить нас вивчати досвід балканців, балтійців, поляків. І від того, наскільки швидко та адекватно реагуватимуть наші збірні, залежить, які покоління підходитимуть до U-21 як «чистилища» та А-збірної як вершини всієї піраміди.
А Головко… А Головко переживе такий же період, який покоління за поколіннями переживали його підопічні. Від тренера вікових збірних він перейде на роль тренера клубного, і треба визнати, що після 11 років роботи в ФФУ (вважай, три цикли від наймолодших юнацьких до старших і молодіжна як апогей) він має величезний досвід. І не буде починати із «чистого листа», як дехто із колишніх зірок, у яких першим записом у трудовій книжці тренера будуть клуби УПЛ – тобто, «високий старт». Це буде нова робота, багато в чому діаметрально протилежна попередній. Новий виклик, якого настільки потребують спеціалісти у момент роздоріжжя у своїй навіть не стільки кар’єрі, а творчій роботі, якою є і завжди буде тренерське ремесло.
Источник: Sportarena.ua
