Завжди вбачай у діях, спрямованих проти тебе, всесвітню змову. Так гласить основне правило аутсайдера. Ти виграєш, але суддя часто свистить у іншу сторону? Продажний арбітр, звісно. Ти виграєш, а суперник грає зовсім не у дусі fair-play? Це ніщо інше, як намагання убити чесну гру, звісно.

***

«Суддя, чого це він вкидує аут звідси, коли м’яч вийшов за поле в десяти метрах від цієї точки?» – викрикує якийсь чолов’яга сорока років за п’ятнадцять хвилин до кінця поєдинку між Полтавою та Карпатами. Його улюблена команда виграє з рахунком 2:1 в однозначного фаворита дуелі, тому кожну наступну атаку Левів він сприймає з неабияким хвилюванням. Не виключення і цей випадок – нехай навіть м’яч вийшов не в десяти метрах від того місця, звідки він вводиться в гру, а лише в двох-трьох, та для нього усе геть не так. Для цього вболівальника, як, зрештою, для усіх інших на стадіоні – це допомога суддівської бригади сильнішій команді. І красномовніше будь-яких слів про цей факт свідчить шквал аплодисментів, які вдалося зірвати чолов’язі.

Насправді таких, як ось цей типовий вболівальник Полтави – у спортивних штанях, теплій куртці та з насінням в руках – на стадіоні Локомотив, на диво, було чимало. Незважаючи на ранній початок матчу, трибуни не були порожніми, а віковий діапазон глядачів приємно дивував: окрім школярів, у яких уже закінчилися уроки, на стадіоні можна було побачити достатньо пенсіонерів з прилеглих будинків, а також й простих робітників, які відпросилися з роботи, або ж просто туди не вийшли. Коротше кажучи, негативні прогнози щодо малої кількості глядачів не справдилися. І це тішить.

З іншого боку, вирахувати точну кількість людей на трибунах неможливо – жодних квитків чи якихось інших ознак, за якими можна порахувати фанатів. За декілька годин до гри усі ворота стадіону Локомотив відкрилися, тож усі охочі могли потрапити на гру у будь-який момент, у будь-якому вигляду та з будь-чим в руках чи пакетах. Пізніше стане очевидно, що заходи безпеки вартувало б підвищити, а людей (хоча б ультрасів) при вході перевіряти, та про це навряд хтось думав. Матч ж розпочинався о 14:00 – про який ажіотаж та відвідуваність може йти мова?

Український вболівальник, втім, ніколи не пропустить нагоди відчути себе аутсайдером, якому вдалося. Це те саме відчуття, коли ще до початку гри зрозуміло, що у твоєї команди напрочуд обмаль шансів, однак фаворит перебуває в кризовому стані, а це дозволяє помріяти про якусь сенсацію. Так відбулося і цього разу у Полтаві – прихильники місцевого однойменного клубу прекрасно усвідомлювали, в якому стані до них приїхали Карпати, однак усе одно відчували себе аутсайдерами. «Шанси є, навіть коли їх нема», – ультраси Полтави одним тільки банером вирішили показати, що у цій грі вони хочуть, аби їх клуб став тим самим аутсайдером, який зміг.

"Шанси є, навіть коли їх немає" — свідчить банер уболівальників Полтави. І як їм не вірити тепер? Кубок Львову відміняється. #КубокУкраїни pic.twitter.com/gSUeSYhCPp

— Alex Mandziy (@OleksiyTheFirst) October 26, 2016

Карпатівські фанати, тим часом, розпочали гру з класичного – і типового – для себе заряду: «Кубок Львову!», який, однак, уже за декілька хвилин змінився абсолютною тишею: гравцям Полтави вдалося шокувати Левів, забивши гол прямо перед вболівальниками гостей.

Глядачі на трибунах почали весело перемовлятися, а настрій у них явно покращився: насіння почало лускатися з ще більшою швидкістю, а кількість незадоволених вигуків у бік арбітра, суперника чи навіть погоди зростала у геометричній прогресії. Аутсайдер, що зміг. Своєрідний полтавський Голіаф. Які тільки паралелі не виникали в головах полтавчан – і з кожною наступною хвилиною у правдивість цих голосних слів вони вірили все більше.

«Тьфу, та що ці Карпати – колись грізне ім’я, не більше того», – промовисто стверджував фанат Полтави з розою на шиї, дивлячись на те, як його команда святкує друге взяття воріт «однозначного фаворита». Стадіон скаженів, а вболівальники Карпат супроводжували свою команду на перерву модернізованим зарядом «Х***ва гра, немає слів. Карпати Львів, Карпати Львів». До цього, щоправда, вони спалили першу партію піротехніки, «святкуючи», таким чином, другий гол господарів поля. Подібний розвиток подій для львів’ян став справжнім шоком: «Коли на жеребкуванні нам потрапила Полтава, то думками ми всі уже почали готуватися до чвертьфіналу, а воно он як виходить», – струшуючи попел з сигарети, розповідав один із ультрасів Левів.

Уболівальники Карпат скандують: "Хуйова гра, немає слів. Карпати Львів, Карпати Львів".
Карпати горять 0:2 у Полтаві. #КубокУкраїни

— Alex Mandziy (@OleksiyTheFirst) October 26, 2016

Його, та й взагалі усіх вболівальників зі Львова, можна з легкістю зрозуміти – вони проїхали майже тисячу кілометрів, а заради чого? Заради того, аби подивитися на безпомічну гру своїх улюбленців, яких впевнено переграє середняк Першої ліги? Про це, власне, фанати й розмовляли після завершення матчу з гравцями та тренерським штабом Карпат. І навіть хороший другий тайм у виконанні команди Олега Дулуба не змінив жорстку риторику ультрасів – вони не хочуть більше терпіти такої гри. «Минулого року ми їхали у те село (Кропивницький. – прим. О.М.) і там програли. Цього року ми приїхали у нове село – а результат той самий. Кому нам ще залишилося програти?» – фанати Карпат не приховували свого розчарування.

Розчарування, яке піддається поясненню. Як не крути, а Карпати протягом цього матчу пройшли шлях від «однозначного фаворита» до такого ж аутсайдера, який себе вважала Полтава. Крики «м’ясо з поля» від виїзного сектора на адресу воротаря господарів, якому у той момент надавали допомогу, свідчать ні про що інше, як відчай. Фанати Карпат почали у всьому вбачати всесвітню змову – ось і цей воротар безбожно затримує час, не даючи їхній команді відігратися.

Упав воротар Полтави. Реакція фанатів обох команд: #Карпати: "М'ясо з поля"#Полтава: "Наша крепость — наш вратарь". #КубокУкраїни

— Alex Mandziy (@OleksiyTheFirst) October 26, 2016

Десь паралельно такий ж відчай переживали і прихильники Полтави: для них останні хвилини були найважчими. Мрія, яка ще дві години тому здавалася нереальною, з кожною наступною хвилиною все ближче й ближче маячила на горизонті. А тут раптово суддя додає аж вісім хвилин. І хіба у той момент хтось думає, що винні у цьому свої ж ультраси, які створили справжню димову завісу, через котру матч було перервано на три хвилини?

Звісно, у той момент ніхто про таке не думає. Компенсовані вісім хвилин у поєдинку між Полтавою та Карпатами перетворилися у своєрідний двобій вболівальницьких торсид, кожна з яких по-своєму з певним острахом очікувала фінального свистка. Львів’яни розуміли, що їхні мрії про здобуття Кубку можуть луснути як мильна бульбашка і цього разу, а полтавчани усвідомлювали своєрідну унікальність моменту. Моменту, який все ж, попри увесь страх, настав – і навіть постійні забіги Романа Підківки у чужий штрафний майданчик не змінили хід поєдинку.

Крики «Полтава, Полтава» заполонили стадіон після завершення поєдинку, та крім шаленої радості вболівальники місцевого клубу відчули також і полегшення – останні дев’яносто хвилин усе, на думку прихильників господарів, було проти їхньої команди, та тепер всесвітня змова раптово зникла. Будучи аутсайдером, Полтава разом зі своїми вболівальниками стала тим самим щасливим Голіафом – маленьким клубом, який зміг.

А Карпати? А що Карпати? Вони, як і завжди, намагалися приміряти роль «однозначного фаворита», та врешті-решт перетворилися на «аутсайдера».