Андрій Новак: «На Кіпрі мешкаю по сусідству із Мартинюком»

Одним із найпомітніших вихідних переходів УПЛ цього літа став трансфер воротаря Олександрії Новака до кіпрського Ерміса. Досвідчений голкіпер міг, звичайно, пролонгувати угоду зі своїм попереднім клубом і виступати далі в чемпіонаті та єврокубках, куди олександрійці пробилися за його посильної допомоги.

Проте замість цього Андрій перебрався у зарубіжний чемпіонат – та ще й за далеко не найпопулярнішим для вітчизняних легіонерів маршрутом. Наш дзвінок застав голкіпера після одного із кіпрських робочих днів. Новак розповів Sport Arena про цікавинки місцевого футболу, нових сусідів, а також про мотивацію дещо несподіваного переходу.

«Тренування в Ермісі з самого ранку»

— Андрію, говоримо з вами після робочого дня. Як минав ваш кіпрський день? Який у вас графік в Ермісі та новій країні?

— Через погоду перше тренування у команді проводять о сьомій ранку у першої групи, а у другої – о восьмій. Встаю – й відразу на тренування. Після цього, якщо є бажання, можна на море сходити покупатися, пройтись купити продукти, приготувати обід, поїсти, відпочити. О 18:30 друге тренування. Після нього приїжджаю додому – повечеряю, поспілкуюся з рідними і друзями, та й лягаю спати.

— Для вас такий графік у новинку, чи бували й в Україні заняття о сьомій ранку?

— В Олександрії на зборах завжди у воротарів о сьомій ранку був крос – що в Туреччині, що в Словенії, тож нині особливих проблем не виникає. Навпаки, це добре – в обід більше часу відпочити і зайнятися своїми справами.

— На Кіпрі ви з родиною чи поки на самоті?

— Наразі сам, але, сподіваюся, ближче до чемпіонату прилетить дружина із сином.

— Дозвольте тоді таке запитання. Олександрія пробилася в єврокубки, ваш особистий рейтинг у чемпіонаті України, напевно, на піку. Багато кого в таких обставинах здивував перехід за кордон. Яка мотивація такого рішення?

— Перш за все, я хотів спробувати свої сили за кордоном і в пріоритеті були європейські чемпіонати. Їхати в Азію не хотів, хотілося потрапити в європейський чемпіонат і побачити, як там працюють, пірнути в цю атмосферу. Також хотілося пожити в іншій країні, побачити місцевий побут і менталітет, це також для моєї родини буде корисний досвід.

— Дмитро Михайленко догравав на Кіпрі. Згадую, запитав його, що його вразило на острові, й він відразу сказав – поля. Мовляв, якби на таких полях грав все життя, то грав би до 45 років. Що вас вразило?

— Погоджуся з Михайленком, хоча зараз в Україні поля у всіх команд Прем’єр-ліги хороші…

— Це у проміжку між ранньою весною і пізньою осінню…

— Так. Клімат, звичайно, на Кіпрі більш лагідний до полів, ніж в Україні. Поля дійсно високої якості. У нас одне тренувальне поле, але за ним чудово доглядають – воно завжди полите, рівне, підстрижене. Є в Ерміса й інші поля для тренувань. Сьогодні їдемо на гру в інше містечко, але там, кажуть, також гарне поле. Мене вразило, перш за все, ставлення до тренувань і футболу – у цьому плані тут зовсім інший підхід, ніж в Україні.

У нас все на заїздах побудовано: ти постійно на базі і маєш думати про футбол і навіть вільний час проводиш на базі. В Олександрії останні півроку по 10 годин на день ми перебували на базі. Було важко. Родина ніби й поряд, але рано йдеш на роботу і приходиш додому пізно, діти вже сплять.

Тут такого немає: приїхав на тренування, потренувався і додому. Другий момент: також відрізняється менталітет. Нам тренер постійно говорить: «Якщо у футболіста немає посмішки на тренуваннях, і він не працює із задоволенням, то це не футболіст». Ти маєш залишати проблеми вдома і насолоджуватися тренуванням і грою. Тут люди працюють не у якомусь розслабленому ритмі – все серйозно, як і у нас, але в більш спокійній атмосфері.

«Наш головний тренер – один із найсильніших воротарів в історії кіпрського футболу»

— До тренерської роботи. Не секрет, що в Україні популярний формат, коли воротарі працюють з тренерами воротарів і живуть ніби окремим життям від польових гравців. Як справи із цим в Ермісі?

— Тут тренер воротарів – також головна людина для воротарів. Тож субординація в команді не відрізняється від того, що є в Україні. Тренер воротарів працює з воротарями, а на загальних вправах працюємо разом з командою.

— Ваш давній знайомий і нинішній одноклубник Ярослав Мартинюк хвалить Нікоса Панайоту, відзначаючи, що він вміє пояснити, чого хоче від гравців і чого чекає у грі. Які ваші перші враження від спілкування з головним тренером?

— Нікос справді такий, як розповів Ярик. З гравцями у нього постійне спілкування – і на полі, і поза ним. Він підтримує кожного футболіста – і це перше, що кинулося у вічі. Все відбувається в дружній атмосфері.

Панайоту – це легенда кіпрського футболу (74 матчі за національну команду й низка місцевих трофеїв, – прим. Sport Arena), а мені тільки два дні назад про це сказали, у спілкуванні не помітно якоїсь зверхності чи зарозумілості. Приємно з ним працювати. Підтримую Ярика: він вміє пояснити і зробити це лаконічно за 5-10 хвилин, тож це розуміють всі футболісти.

— Доводилося раніше працювати в команді, де головний тренер воротар?

— Ні.

— Це відчувається у роботі?

— Знаєте, я в принципі вважаю, що тренерська майстерність залежить від знань, набутих під час тренерської кар’єри. Зрозуміло, польовому гравцю бути тренером легше, голкіпер все одно по-іншому бачить гру. Але якщо голкіпер став тренером, це велика заслуга і досягнення.

«Якби мені сказали, що я за тиждень адаптуюся б в чужій країні, не повірив би»

— Погодьтеся, прямий перехід з українського в кіпрський чемпіонат – це не дуже поширене явище. Хто порадив перейти в цей клуб, як з’явився варіант і яку роль відіграла в цьому «львівська діаспора»? Адже не секрет, що Мартинюк тут один із лідерів і найкращих бомбардирів?

— Приблизно в середині травня я дізнався від агента Андрія Зелінського, що є інтерес до мене з боку кіпрського клубу. Щоправда, не знав із якого. Здогадувався, що це саме та команда, де грає Мартинюк. Тож ми поспілкувалися з Яриком, адже знайомі ще з львівських часів. Він мені розповів про всі побутові й футбольні моменти.

Після останньої гри із Шахтарем наш головний тренер Володимир Шаран ініціював розмову і запевнив мене, що контракт буде продовжено, ми вже обговорили умови і думками я готувався до передсезонної підготовки з Олександрію. Але потім надійшла інформація, що Олександрія не планує продовжувати зі мною контракт.

Тут я й повернувся до варіанту з кіпрським клубом. Тим більше, я отримав конкретне запрошення від Ерміса: прийшов контракт, який ми в Україні узгодили, тож я прилетів і просто поставив підпис.

— Хто є вашими конкурентами за пост №1?

— Це кіпрські голкіпери – один із них був в команді, а ще один прийшов. Плюс ще є молодий голкіпер. Тож ми наразі вчотирьох тренуємося.

— Мартинюк розповідав, що футболісти, які приходять в Ерміс, часто мешкають попервах на другому поверсі клубного офісу. Вас також це не оминуло?

— Цього року, здається, ніхто там уже не мешкав. Мене поселили в апартаменти і я там досі мешкаю. Тут проживає на другому поверсі Мартинюк, на третьому я, а навпроти – Павло Ігнатович з Мордовії. Тож у нас така «слов’янська діаспора» в одному будинку.

— Команда Ерміс дуже інтернаціональна, як і чемпіонат Кіпру в цілому (він є найбільш легіонеризованим серед європейських чемпіонатів за останнє десятиліття). Це добре для новачка чи створює додаткові труднощі?

— Перші два дні було важко психологічно, але зараз легко. Настільки, що я не повірив би, якби сказали, що я за тиждень адаптуюся б в чужій країні. Всі володіють англійською мовою, немає проблем у спілкуванні – з кіпріотами, івуарійцями, французами спокійно знаходимо спільну мову. Жартуємо, спілкуємося, плюс нас у команді троє російськомовних і немає жодних проблем. Якби був сам, було б важче.

«Кіпріоти грають в пас, а довгих передач тут взагалі не помітив»

— Ерміс минулого сезону декларував бажання поборотися за Лігу Європи, але боровся за виживання. На що вас націлюють цього сезону?

— Ціль – однозначно потрапляння в першу шістку (формат тутешнього чемпіонату схожий на нинішній український), тож будемо намагатися це завдання виконати. Якщо виконаємо, будемо поступово рухатися далі.

— Місто Ларнака має й інші команди, які борються навіть за щось більше. Як Ерміс ділить з ними життєвий простір, з ким має дербі?

— Ерміс тримається осторонь від міських розбірок – адже представляє Арадіппу, передмістя Ларнаки, хоча базується в Ларнаці. Є тут АЕК – це бренд і топ-клуб кіпрського футболу, є Саламіна. Хлопці розповідали, що дербі є дербі, але тут такий чемпіонат, що у кожному турі є дербі, тому що в кожному місті базується по два, три клуби.

— Ви уже дивилися, напевне, відео і щось бачили на тренуваннях. Достатньо, щоб мати певне уявлення, що таке – кіпрський футбол і наскільки далекий він від українського за стилем?

— Перші враження – футбол дуже відрізняється. На Кіпрі, в основному, гра будується через короткий і середній пас. Є помилки, але все одно тренерський штаб наголошує, що треба притримуватися такого стилю і гнути цю лінію. Лонгболлів я не помітив поки що взагалі. Сьогодні у нас перша товариська гра, і можна буде більше сказати. Звичайно, тут менше силової боротьби, ніж в Україні.

— Що являють собою кіпрські футболісти, які вони в побуті та роботі?

— Звичайні хлопці – такі, як і всі. У спілкуванні проблем немає абсолютно – всі моменти, як в Україні.

— З Олександрією ви дуже вдало зайшли в Прем’єр-лігу й відзначалися стабільною ігровою практикою. Легіонерський стаж не може стати вашим козирем в очах тренерів збірної України? З Кіпру, на вашу думку, більш чи менш реально розраховувати на інтерес національної команди?

— Я завжди намагаюся бути реалістом. Воротарі у нашій збірній є, вони стабільні і гідні, плюс підростає молоде покоління – якщо дивитися на Андрія Луніна. Майбутнє збірної за тими воротарями, які є наразі, і підростають молоді.

Тому мені мріяти про збірну – це десь фантастика. Є велике бажання проявити себе тут, у чемпіонаті Кіпру, й намагатися якомога довше пограти в європейських чемпіонатах. Життя покаже: не можу сказати, що приїхав в Ерміс, аби потрапити до топ-клубу Кіпру чи в інший чемпіонат. Хочеться чогось досягти з цим клубом, а там – як Боженька дасть. Всі думки – з Ермісом, хочеться успішно виступити в чемпіонаті й допомогти клубу піднятися на новий рівень.