Секунди, проведені в підтрибунних приміщеннях в очікуванні виходу на поле, є чи не найважливішими миттєвостями матчу. Стоячи там, футболіст чує гул вболівальників, намагається вловлювати якісь слова чи фрази диктора, його основне завдання – не перегоріти раніше часу. Хвилювання і певне збудження є характерними рисами для будь-якого гравця, який хоч раз відчував на собі ці особливі моменти, моменти очікування початку футбольного дійства. Відчував їх на собі і Дмитро Гречишкін: він часто згадує про мурашки на шкірі під час виходу на стадіон Україна 13 вересня 2013 року у футболці Шахтаря. Тоді, ще зовсім юний півзахисник, не міг навіть і уявити, що цей довгий коридор львівського стадіону буде останнім для нього у складі Гірників. За наступні два роки Гречишкін тричі відправиться в оренду, де гратиме в різних умовах, з абсолютно полярними завданнями на сезон, але, фактично, без жодної перспективи повернутися назад у Шахтар.
Молодий український півзахисник усього лиш рік провів у складі Гірників: в лютому 2013-го донеччани відкликали його оренду з Іллічівця – у січні 2014-го відправили у зворотному напрямку. «Несподіванкою для мене це не стало. Внутрішня інтуїція підказувала, що ситуація нестабільна: в першому півріччі регулярно виходив на поле, а потім перестав грати. В Шахтарі мені сказали шукати інший клуб», — таким чином пояснював свою оренду в Маріуполь Дмитро.
Мірча Луческу відомий своїми імпульсивними рішеннями, які тим не менш він не спішить змінювати. Один з останніх прикладів – переведення зі стартового складу на лавку для запасних В’ячеслава Шевчука після вилучення у матчі з Дніпром. Щось подібне сталося і з Гречишкіним: у пресі ходили чутки, що Містер одним з основних винуватців поразки у Львові зробив саме Дмитра, який ні разу не попав у заявку команди після того матчу. І яким би несподіваним та суворим не було покарання, не можна сказати, що досвідчений румунський тренер виявився неправим: за неповних два роки роз’їздів по орендах Гречишкіна можна було назвати стабільним гравцем основи тільки у маріупольському Іллічівці, де він старанно відбігав другу половину сезону 2013/14. Ні в Чорноморці, ні, тим паче, в Зорі Дмитра не відносили до футболістів стартового складу.
Так, 23-річний українець володіє непоганою культурою пасу, його можна назвати витривалим гравцем, а час від часу він ще й вдало «стріляє» по воротах з-за меж штрафного майданчика. Проте, найбільшим і найсуттєвішим мінусом футболіста є страх брати відповідальність на себе, відсутність своєрідного стержня у поведінці Дмитра на полі. У чомусь він нагадує такого невпевненого в собі школяра, який любить покричати на когось чи спровокувати якусь бійку, але робить це, тільки стоячи за спиною у куди більших хлопців. Гречишкін вміє і любить апелювати до арбітра, але зазвичай намагається не підходити занадто близько до епіцентру подій. Тобто, так, він кричить і розводить руками, але завжди на певній відстані. Ще один з його мінусів, який уже більше стосується власне футбольних дій,– небажання самому вирішувати ситуації. Два роки тому саме недостатній пресинг Дмитра призвів до розгортання першої гольової атаки Карпат, учора ж пасивність після власного порушення правил – до вилучення Сівакова на дев’ятій хвилині. Праві будуть ті, хто скаже, що куди важливішими в обох епізодах були інші деталі: пас Ісмаїлі на Гладкого або ж швидкий розіграш штрафного і ривок Худоб’яка. Але, разом з тим, цих деталей би не було, якби по-іншому зіграв Гречишкін. Його гра деколи нагадує дії робота – він робить усе академічно, правильно і чітко, але при тому обмаль разів сам доторкається до м’яча або вступає в якісь небезпечні єдиноборства чи ситуації.
Травма Ігоря Чайковського подарувала неабиякий шанс Дмитру закріпитися в основному складі Зорі, адже зі стартових хвилин Гречишкін з’являвся на полі у цьому сезоні лиш тричі: у поєдинках проти Сталі, Динамо та Карпат (останні два відбулися уже після пошкодження Ігоря). Навряд чи, можна стверджувати, що 23-річний футболіст скористався своїм шансом: він доволі часто практично розчинявся на полі, дистанціюючись від основних подій у матчі.
Після переходу Дмитра в Іллічівець в січні 2014 року Мірча Луческу в одному з своїх інтерв’ю стверджував, що за молодим українцем будуть слідкувати у кожному матчі і чекатимуть його повернення по завершенні сезону. З того моменту пройшло уже практично два роки, за яких Гречишкін перестав викликатися до лав національної збірної команди, його трансферна вартість упала з $1,75 млн до $700 тисяч, він дебютував в єврокубках, але провів там лише 65 хвилин за шість матчів. Загалом, ставши класичним гравцем Шахтаря, що не зміг пробитися (у цьому випадку – повернутися) в основну команду і тепер буде відправлятися з однієї оренди в іншу.
13 вересня 2015 року, підтрибунні приміщення стадіону Україна. Дмитро Гречишкін, одягнутий у чорну футболку Зорі, з нетерпінням очікує виходу на поле. Два роки тому у цей ж день він стояв на цьому ж місці будучи гравцем Шахтаря і розраховуючи на зовсім іншу перспективу, у якій він – гравець збірної України і один з основних футболістів Гірників. Той поєдинок два роки тому перекреслив більшість його сподівань, вчорашній ж матч, навряд, подарував нові. Зрештою, як кажуть, за чорною смугою в житті завжди наступає біла. Тільки от, аби вона нарешті настала треба навчитися бути тим самим «великим хлопцем», брати відповідальність і опинятися в епіцентрі подій.
Олексій Мандзій, Sport Arena
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться