Українець в Піднебесній

Він посміхається з фото на фоні величезного й сучасного китайського міста, де поруч із хмарочосами збереглися реліктові пагоди й квартали старої забудови. На нього, як на європейця, звертають увагу перехожі, його вже добре знає місцева молодь. 27-річний український арбітр і тренер Дмитро Фоменко цього року опинився у місті Ухань провінції Хубей, що на центральному сході Китаю. Він працює з юними китайськими футболістами, котрі охоче виконують вказівки європейського фахівця. А ми розпитали Дмитра Степановича про його перші враження від місцевого футболу, котрий нині може дозволити собі Джексона Мартінеса та Алекса Тейшейру, але поки не має таких міжнародних успіхів, як ті ж Японія, Корея чи Узбекистан.

«У юних китайських футболістів
величезне бажання займатися футболом.
А надто – коли бачать іноземного тренера!»

– Дмитре, якщо дозволиш, давай почнемо розмову навіть не з Китаю, а з тебе. Як ти опинився в футболі? Грав? Судив? Де встиг уже встиг попрацювати?

– В футболі я з 10 років: спершу тренувався і грав за дитячу футбольну команду Альфа (Полтава) разом із однолітками 1988 р.н. (мій перший тренер – В.М. Букатов), потім займався в ДЮСШ Ворскла у тренера О.Я.Вишневецького. У команді серед моїх одноклубників був, наприклад, колишній футболіст Ворскли та молодіжної збірної України Олександр Матвеєв, котрий нині грає за ФК Олександрія.

У 2004 році завдяки допомозі брата Андрія Клименкова, я переїхав до Києва, займався у дитячому футбольному клубі Зірка у Е.В. Єропкіна. Коли поступив до Інституту фізкультури, моїм куратором став був О.М. Шамич, який був на той час асистентом арбітра в Вищій лізі. Він і запропонував пройти курси молодого арбітра в школі М.М.Балакіна, після чого я почав судити матчі. На даний момент у мене 470 матчів чемпіонату міста Києва та 150 в ДЮФЛУ в якості арбітра та асистента арбітра. Тренувати почав ще в студентські роки в ДЮСШ № 15, у 2009 році працював з командою 2-3 складу 1996 р.н., допомагав В.І. Ральченку. Також у 2012-2015 роках допомагав О.П.Гуржеєву тренувати студентську команду НУФВСУ-МАУП.

– Розкажи, як ти опинився у Китаї – це була якась програма обміну? Все-таки, наші земляки опиняються там не так часто…

– Китай має дуже широкий ринок, та й футбол стає для китайців однією з улюблених ігор, у якій можна не тільки насолоджуватись грою, а й добре заробляти. Тож коли була створена програма між Федерацією футболу Києва та Федерацією футболу китайського міста Ухань, я був обраний кандидатом на потрапляння сюди. Що допомогло? Мабуть, знання англійської мови і той тренерський досвід, який у мене на той час уже був. Тож, завдяки Федерації футболу Києва я й потрапив у цей проект.

У місті Ухань проживає близько 12 млн людей, у багатьох із них є велике бажання займатися футболом, але великої кількості кваліфікованих кадрів-тренерів там нема. Тож одним із факторів співпраці київської та уханьської федерацій футболу стала саме ця обставина. Дуже скоро буде підписаний договір між ФФ Києва та ФФ Уханя про співпрацю. А я, можна сказати, став «першою ластівкою», яка повинна все оцінити і передати для подальшої роботи тренерів.

– Ти вперше опинився у цій країні. Чи справдилося те, що знав раніше про Китай, чи він виявився навіть іншим і чимось здивував?

– Так, я вперше в Китаї. Те, що мені розповідали раніше про китайців – їхня дружелюбність, добродушність, особлива ментальність та культура, дуже відчувається. Китай дуже великий за масштабом, дуже багато людей. У футбольному плані тут величезні перспективи. Мої перші враження: кожна школа має своє поле зі штучним покриттям, бажання займатися футболом у дітей фантастичне, особливо, якщо вони бачать іноземця!

«З українських футболістів пересічні китайці
все ще знають хіба що Шевченка»

– Як називається учбовий заклад, у якому ти працюєш?

– Уханьський інститут фізичного виховання – один із провідних спеціалізованих закладів свого профілю в Китаї.

– Яке твоє навантаження: скажімо, скільки уроків футболу на тиждень є у юних футболістів? Як проходять тренування?

– Поки у мене на тиждень п’ять уроків та секція футболу на вихідні. Тренування проходять за допомогою перекладача, учні, як правило, дуже чемні та охоче виконують завдання.

–  Якими стадіонами та залами для ігор і тренувань володіють тутешні навчальні заклади? Нема проблем з інвентарем? І – важливе для нас запитання – це за кошт держави чи батьків?

– Як я вже говорив, кожна школа має своє поле зі штучним покриттям, а у Інституту взагалі цілий спорткомплекс. М’ячів та іншого інвентарю на всіх вистачає, як я зрозумів, все за рахунок батьків. Як правило, на тренуванні присутні по 15-18 дітей.

– У яких турнірах беруть участь твої підопічні?

– Наразі веду вікові групи U-6, U-10, U-14. У шкільній лізі початок змагань через місяць – це основний турнір для наших юних футболістів.

– Тутешні діти – розбалувані чи, навпаки, виховані у суворих умовах?

– Діти тут багато займаються, така мода зараз. Тому коли виходять на поле, спочатку їх неможливо спинити, зате потім під час всього заняття відчувається їхня зацікавленість у навчанні гри у футбол.

– Їх можна порівняти з українськими, скажімо так, за футбольним талантом і фізичними даними? На чию користь порівняння?

– Футбол в Китаї більше для розваги, тому що навчання стоїть на першому місті. Щодо даних – дуже складно порівняти, тому що традиції гри різні. У Китаї все тільки починається (на державному рівні). Ми у цьому плані трохи розвинутіші. Зате у них чудова інфраструктура. Це якщо говорити про дитячий футбол.

– Китайські діти мають змогу дивитися Лігу чемпіонів, європейські чемпіонати? Яких гравців вони найбільше люблять?

– У китайських школярів насправді мають мало часу, а Ліга чемпіонів проходить вночі, бо різниця в часі складає 5 годин.

– А що китайці чули про Україну й наш футбол? Чи знають Коноплянку, Ярмоленка?

– Чули, що Україна дуже розвинена в плані футболу – і це мені, як українцю, дуже приємно! Знають Андрія Шевченка, це перше ім’я, яке згадують, коли дізнаються, що я з України. Про інших поки не чув…

Також уже знають про Шахтар. Інше їх зараз навряд чи цікавить. Можливо, збірною України тут особливо зацікавились би, якби на Чемпіонаті світу з нею зустрілись.

«Хоча у місті Ухань є лише першолігова команда,
тутешній стадіон уміщує 30 тисяч
і недавно приймав матч збірної Китаю»

– Я дуже здивувався, дізнавшись такий факт. У місті Ухань нема команди Суперліги, але тут такий стадіон, що збірна Китаю недавно проводила тут свій матч. Ти був на ньому? Які враження від організації, самого матчу?

– Так, я був на матчі з Мальдівськими островами – збірна Китаю виграла з рахунком 4:0, а на трибунах було більше 30 тисяч уболівальників. Що сказати? Організація чудова, людей багато, а ось гра була так собі – у суперника тільки один гравець має професійний контракт, тому гра була в одні ворота. Враження чудові, але з НСК Олімпійським не зрівняти.

– За твоїми враженнями, футбол в Ухані – спорт №1? Чи є якісь конкуренти?

– В Ухані також проходить турнір Wuhan Open з тенісу. Звідси родом відома китайська тенісистка Лі На, що зумовлює, напевно, особливу популярність цього виду спорту. Також баскетбол тут дуже популярний. Можливо, й футбол матиме велику популярність, коли команда міста буде боротися за призові місця у китайській Супер-лізі.

– Розкажи, що знаєш про місцевий клуб першої ліги – Ухань Чжоер. Чув, що за нього грає костаріканський збірник і навіть гравець національної команди Ісландії Сельві Оттесен, який може поїхати на чемпіонат Європи…

– Знаю тільки, що клубом не дуже задоволені в місті. Мені розповідали про місцеву команду – у них зараз немає грошей для розвитку, тому й грають на ранг нижче, а не в Супер-лізі.

– Загалом, можна сказати, що в Китаї – футбольний бум?

– Так, однозначно.

– Це тримається тільки на грошах, чи й організація справи належна?

– Вони тільки починають формувати футбол як бізнес-проект, тому й такі великі витрати наразі. Але, з їхнім великим ринком, затрати відбиваються – фанів дуже багато, ціни для них доступні, та ще Китай – небідна країна.

– Скільки людей ходить у Китаї на стадіони?

– Статистики поки не знаю, але на футбол часто ходять дітьми, особливо маленькими.

– Який він, звичайний китайський уболівальник?

– Тут багато курять на стадіоні, але п’яних не бачив і не чув.

– У них є особливі фанатські угруповування – за зразком наших, європейських, ультрас?

– Я був на матчі збірної Китаю, тож тут усі переживали за свою країну. А так – у кожного клубу, звісно, є свої фани, які дуже відрізняються за, скажімо так, типом вболівання.

– Нещодавно китайський клуб Цзянсу Сунін перекупив лідера Шахтаря Алекса Тейшейру, за інсайдерськими даними, перебивши пропозицію самого Челсі. Як сприйняли перехід донецького бразильця місцеві фани? Про нього позитивні відгуки?

– Коли я приїхав сюди, мене вже запитували про нього. Але самі китайці так швидко не будуть давати оцінку гравцеві, вони розуміють, що йому потрібен час для адаптації – навіть якщо придбали його за 50 мільйонів.

«Китайці планують роботу
на довгі роки наперед»

– Як проходить твій звичайний китайський день?

– Прокидаюсь о 8-й ранку, йду до офісу в інституті. Займаюсь вивченням китайської мови, планую тренування, а після обіду намагаюсь покращити свою англійську – або спілкуюсь або читаю. Тренування, як правило, призначається на 15-16 годину. Частіше триває 45 хвилин, іноді й 90. Ввечері відпочиваю – гуляю біля озера (воно одне з найбільших у Китаї), спілкуюсь через інтернет з батьками, друзями.

З побутом добре, з харчування допомагають – ходжу до студентської їдальні в обід а в вечері сусід, як правило, замовляє додому їжу (живу на квартирі з китайцем, у нас окремі кімнати, але спільна кухня). Коли є вільні дні, мені з фірми-організатора допомагають подорожувати по місту. Уже бачив головну будівлю колишніх правителів Уханя «Жовтий журавель», прогулювався по мосту та плив по річці Янцзи. На більше часу не було. Пару разів катався на велосипеді по місту, воно дуже велике – відразу не об’їдеш.

– У Китаї раніше працювали українські тренери. Скажімо, Леонід Колтун в інтерв’ю нашому сайту відзначав не тільки великий футбольний потенціал Китаю, а й велику корупцію… Це відчувається зараз?

– Поки не бачив офіційних змагань, тому мені складно щось казати…

– Скільки тобі тут працювати? Подобається? Хочеш продовження?

– У цьому місяці закінчується моя тримісячна віза, тож чекаю можливості її продовжити. У Китаї мені дуже подобається – вважаю, що можу більше допомогти, і не тільки в якості тренера. Можу декілька лекцій тутешнім студентам прочитати, але поки немає можливості у них. Можу арбітраж матчів провести – досвід є, чекаю можливостей (поки працював тільки в неофіційних матчах за участі дітей та юніорів). Мені розповіли китайці, що три місяці – це дуже мало. Тут планують роботу на довгі роки, і тренер, приймаючи команду, вже думає, що він матиме через певний час роботи. Ми вже вчимося з хлопцями U-10 грати в командну гру, вони потихеньку звикають один до одного і до мене в одній команді. Навіть одна награна комбінація у нас уже є.

– Який твій прогноз на подальший розвиток китайського футболу? Ти належиш до тих, хто вірить, що Китай у майбутньому гратиме регулярно на ЧС і навіть виграє його, чи до цього часу ще далеко?

– Китайцям спочатку потрібно підняти рівень дитячого та юнацького футболу, і мега-трансфери тут не допоможуть. Для цього потрібен час і досвід, для розвитку глибинного футболу може знадобитися років 5, а то й 10. Відбірна група, до речі, у Китаю не така й сильна – там із реальних конкурентів тільки збірна Катару. А для того, щоб рости в футболі, потрібна конкуренція! Є приклади розвитку футболу – як це робили німці чи іспанці, тож Китай має взірці для розвитку, а при системному підході це обов’язково дасть результат.