фото с особистого архіву Алішера Якубова
4700 глядачів відвідало матч Поділля – Суднобудівник, що стало найбільшим показником навіть досить-таки відвідуваного стартового туру другої ліги. І, звісно, левова доля цих фанів (не всі – якщо вважати, що серед них були й миколаївці) прагнула перемоги саме команди господарів – у день, коли Хмельницька область повернулася на карту професіонального футболу України.
Суперники чинили серйозний опір, аж до другого тайму – поки капітан хмельничан Якубов не вразив ворота «суднобудівників». Аж до кінця матчу трималася інтрига, однак другий гол Поділля (у виконанні Ліповуза) зняв питання щодо переможця. Як добувалася історична перемога відродженого Поділля? Про це говоримо з форвардом цієї команди Алішером Якубовим, котрий і відкрив рахунок у матчі, забивши важливий м’яч.
«Хмельничани впізнають на вулиці»
– Алішер, передовсім, вітання з переможним стартом. Очікували перемоги у першому матчі?
– Грали дуже натхненно. Прийшло дуже багато вболівальників – думаю, саме завдяки їхній підтримці ми й змогли виграти цей матч.
– За такої публіки доводилося грати?
– Ні. Я встиг пограти на місто, але на стадіоні Поділля при такій кількості глядачів ще точно не грав.
– А коли взагалі дізнався про інтерес до себе зі сторони головної команди області?
– Десь, напевно, за тиждень до старту сезону.
– Ти – новачок команди, але вже отримав капітанську пов’язку. Приємно. Це були вибори в команді чи рішення тренерського штабу?
– Тренери так вирішили…
– Раніше доводилося бути капітаном?
– Ні. На такому рівні – точно ні.
– Здалося, що капітанську пов’язку ти сповна відпрацював, і саме твій гол вийшов переломним. Дійсно після того, як «розпечатали» ворота миколаївців, гра пішла легше?
– Так, далі гралося вже набагато впевненіше. Хлопці відчули цю атмосферу, вболівальники нас гнали вперед, і хотілося іще й іще забивати. Але, хоча після першого голу відчули певне полегшення, всі питання зняв саме другий – тому що й суперники атакували, нам доводилося відбиватися. За таких обставин важко розраховувати лише на мінімальну перевагу, тому нам був дуже потрібний другий гол.
– Яким тобі видався рівень новачків другої ліги? Можна матч із Суднобудівником, хай він навіть і дебютант другої ліги, ставити в один ряд зі звичайними аматорськими поєдинками?
– Однозначно ні. Тут хлопці витриваліші, впевненіші у собі. Темп гри значно вищий. Я, звичайно, ще на цьому рівні новачок – лише за Буковину встиг трохи пограти. Але, порівняно з тим, де грав раніше, друга ліга вигідно відрізняється.
– Складається враження, що у вас у команді 95% гравців – місцеві вихованці, які між собою давно знайомі. Тож не потребували особливо багато часу на акліматизацію?
– Дійсно, ми всі знайомі по місцевих змаганнях – на місто, на область. Тому колектив у нас дуже дружній, зібраний, хороший. Видно, що це єдина команда.
– Відчувається, що в вашу область повернувся професіональний футбол? За межами Хмельницького, наприклад, у твоєму рідному Кам’янці-Подільському, про це знають?
– Так, знають! У мене взагалі всі друзі в курсі, та й у Кам’янці, в нашому районі люди знають – хочуть приїхати на наступний матч. Надіюся, що зможуть відвідати нашу гру й підтримають нас. У Хмельницькому навіть на вулиці впізнають, бажають удачі, дякують за гру.
«Викликався у студентську збірну, мрію про Прем’єр-лігу»
– Розкажи кілька слів про себе: як потрапив у футбол? Які цілі ставиш перед собою в футболі? Улюблені команда й футболіст?
З дитинства любив футбол, сам народився в Узбекистані, але виріс тут, в Україні (у мене мама українка, а тато – узбек). У Кам’янці-Подільському моїм першим тренером був Володимир Петрович Пташник. Грали на ДЮФЛ, було цікаво. Але так серйозно до гри я ще не ставився. Потім в військовий ліцей поступив – часу не було. А коли вже опинився у Кам’янець-Подільському університеті імені Огієнка – то сам попросився на тренування, залишався після них сам відпрацьовувати. Грав на першість серед вузів, викликався у студентську збірну України й навіть грав за неї на Меморіалі Макарова у Києві.
– Відразу став форвардом? Адже твоя антропометрія дозволяє й опорника, і центрального захисника зіграти…
– Справді, спершу пробував свої сили глибше, але відчував, що атака – це моя. Радий, що тренери побачили у мені ці задатки. Я пограв за кам’янець-подільську Атланту, теребовлянську Ниву, Буковину – і от на сьогоднішній день граю вже за Поділля. Дуже хочу спробувати свої сили на найвищому рівні – в Прем’єр-лізі. Сподіваюся, наша команда – Поділля – буде прогресувати, і з часом ми туди доростемо.
– Це не перша твоя спроба закріпитися у професіональному футболі – минулого сезону були ще заявка у Буковині та перегляд у ФК Тернопіль. Щодо тебе і Буковини вийшла трішки незрозуміла ситуація. Чому так вийшло, що ти лише раз вийшов на заміну, потім раз потрапив у запас і зник із заявки команди?
– Я навіть не можу сказати… Приїхав, мене переглянули, наче все нормально, заявили. А чому так вийшло, що лише раз вийшов? Не знаю. Не розумію. В ФК Тернопіль я був із моїм земляком і другом Чорнобаєм на перегляді. Нас бачили в студентській збірній, але, можливо, не склалося щось. Може, фінансові причини завадили мене взяти – тренеру наче й сподобався, і в збірну він мене викликав… Ну це теж був досвід.
– Якщо порівняти Буковина-2015, ФК Тернопіль-2015 і Поділля-2016 – яка команда, на твою думку, сильніша?
– Поділля дуже молода команда, але якщо у такому ритмі буде працювати – за рік-два може стати сильнішим за обидві ті команди. А якщо Буковину й Тернопіль порівнювати – то Буковина, на мою думку, була посильніше.
«З «копом» грається добре!»
– Мало хто знає, що твій напарник по атаці Колесников – поліціянт. Як грається з «копом»?
– Добре грається! Він досвідчений гравець, уже не новачок у другій лізі. Він, хоч і має таку роботу, з нами тренується. Кожне заняття відвідує, відпрацьовує, хоче набрати якнайкращу форму і допомогти нашій команді.
– Минулого сезону всі три комплекти медалей другої ліги взяли новачки. Поділля зможе втрутитися у цю боротьбу?
– Ми – молоді новачки, тож у цьому сезоні, напевно, нам рано про таке думати. Але маємо надію на краще й, думаю, будемо достойно боротися в цьому чемпіонаті й нікому поблажок не даватимемо. Але футбол – загадкова гра, тут все може бути. Наша справа – тренуватися й вдосконалюватися. Хочемо досягнути високих цілей.
– Друга ліга нинішня цікава? Адже були сезони, коли й 10 команд було, зараз же тільки новачків одних стільки…
– Так, думаю, буде дуже цікаво. Прем’єр-ліга скорочується, навіть деякі гравці звідти йдуть у першу й другу ліги. Тому турнір хороший, цікавий.
– Далі на вас чекає вояж в Одеську область – матч із Балканами. Який результат вас задовольнить? За чим їдете?
– Спробуємо грати на перемогу. Суперник, звісно, авторитетний – ми це знаємо. Але спробуємо дати йому бій і зіграти в привабливий атакуючий футбол.
– А тобі який футбол найбільше подобається?
– Ось саме такий – комбінаційний. Дуже люблю Барселону, улюблений гравець – Ібрагімович. А з українських клубів більше подобається Шахтар.
Источник: Sportarena.ua
