Хто такий Владислав Супряга і чому про нього стільки говорять

СК Дніпро-1 менше року тому провів перший офіційний матч у своїй історії, однак про цей клуб говорять уже на рівні із «великими одиницями» вітчизняного чемпіонату.

Новий клуб отримав потужний спадок від юнацьких та молодіжних команд ФК Дніпро, і саме ця «породиста молодь» склала основу команди, до якої додали кількох більш дорослих виконавців. Тому за кадрами спортклуб справді дуже цікавий, і нема нічого дивного, що про його гравців говорять навіть ті, хто Другої ліги в очі не бачив.

То хто такий – Влад Супряга? І чому він став хедлайнером серед усіх юних вітчизняних футбольних тінейджерів?

Супряга – одесит, якого можна назвати старожилом дніпрян. Він у клубній системі зі шкільного віку. Вже 2013 року грав за ФК Дніпро в Дитячо-юнацькій футбольній лізі України. Пережив становлення в академії – багато працював над тактичною підготовкою, пробувався на різних точках групи атаки. У тому, що Влад – справжній талант, сумніву не було. За чотири сезони в ДЮФЛУ він забив 50 м’ячів у 54 матчах. Бували і дублі, і хет-трики, і покери. Я особисто таке прізвище, як Супряга, вперше почув років чотири тому – коли він відвантажив чотири м’ячі в ворота Металіста по юнаках, а його команда виграла 4:0.

В останньому сезоні дніпрян в УПЛ Супряга був уже нарозхват: він грав у молодіжній та юнацькій першостях, у ДЮФЛУ, потрапляв у заявку першої команди, регулярно викликався у вікові збірні. Це нормально, так і повинно бути. Врешті-решт, про нього заговорили якраз після того, як він став одним із найкращих у юнацькій збірній України, яка здобула аванс на чемпіонат Європи.

До певної міри, Владиславу не пощастило. Будь він на рік-другий молодшим, міг би встигнути дебютувати і в Прем’єр-лізі. Проте й після релігації ФК Дніпро не факт, що Супряга грав би в основі. У Дніпрі залишався Артем Довбик, на контракті був іще й Денис Баланюк. Врешті-решт, точно отримував би ігровий час Михайленко-молодший. А тут якраз поспіло запрошення Михайленка-старшого. Влітку 2017 року Влад опинився у СК Дніпро-1.

Гравець, якого сьогодні називають «новим Шевченком», починав поточний друголіговий сезон запасним

На старті чемпіонату Дмитро Михайленко награвав основним форвардом Олега Кожушка – і цей талановитий та більш досвідчений хлопець починав непогано, забив переможний м’яч Металісту 1925. Але уже невдовзі вибув через травму, та так, що лише зараз повернувся в гру.

Другим вибором був Влад Войцеховський – іще одна людина, яка пройшла системну школу Дніпра. До цього він побував у Першій лізі, регулярно й непогано грав за Нафтовик-Укрнафту. Але найстарший серед наявних у команди форвардів не зміг взяти на себе роль головного бомбардира. Просто не справився з нею. Не набрався такого досвіду й лідерських якостей. Тож використовувався надалі як гравець ротації, та й то – виходив, радше, на місце крайнього нападника, а не центрального.

Відчувавши проблеми з атакою, тренерський штаб «Еска» запросив із Реала Фарми іще одного вже не юного гравця – 23-річного Дмитра Сулу. Він видав кілька класних матчів за «аптекарів», тому вдало потрапив на очі дніпрянам. Але поспішне рішення не допомогло вирішити проблему нападника –в активі Сули всього один гол і та ж ротація.

Немало забивав високий, потужний Юрій Захарків – але за самим стилем він не вписався у СК Дніпро-1. Його використовували в ті моменти, коли треба було спростити гру попереду й протиснути суперників за рахунок зросту й атлетизму. Але гри на довгих передачах у спортклубу не було, тож такий «форвард-вежа» підійшов би Волині Кварцяного, але не комбінаційній команді Михайленка.

А що ж Супряга? Він регулярно отримував ігрову практику, як і інші юніори команди. Дмитро Михайленко, тут треба дати йому належне, послідовно та бережливо підтягував свою молодь до гри. Владислав частенько виходив у старті, інколи – на заміни. Але лише в одиничних зустрічах проводив весь матч повністю.

Він відкрив лік своїм голам за СК Дніпро-1 у поєдинку з Металургом у Запоріжжі. Який завершився з рахунком 8:0. Однак після того відзначався лише у двох матчах літа-осені минулого року – з Реалом Фармою та Миром (обидва – в гостях, що невипадково – хлопцеві зручний «виїзний» футбол, коли є простір для швидких атак).

Останній матч півріччя перед зимовою відпусткою і став справжнім бенефісом Супряги. Горностаївський Мир – специфічний клуб. Збирає досить досвідчених гравців, особливо непоступливо грає вдома. Але попри це, Влад забив йому двічі, розметавши оборону команди із Херсонщини. Попри травми трьох гравців, СК Дніпро-1 виграв – 4:1. І став «зимовим чемпіоном».

Для когось це був шок, але що ж тут дивного, що юний, швидкий гравець тягає потужну, атлетичну, але не настільки блискавичну оборону? Для Супряги чимало визнаних авторитетів Другої ліги насправді – «солодкі цукерочки». Треба було бачити, як напружував він оборону Металіста 1925 – найголовнішого конкурента спортклубівців – у недавньому центральному матчі туру Групи Б.

Навесні Влад значно покращив реалізацію моментів. Тому, якщо за 13 матчів літа-осені у Другій лізі він забив 4 м’ячі, то за чотири весняних турів – два, та ще й із одним асистом. Він явно став більш зрілим, і секрет тут простий: довіра тренера, регулярна ігрова практика та протистояння турнірно мотивованим і досвідченішим суперникам.

Поки його однолітки нидіють у молодіжній першості, не знаючи суперників іншого віку, класу й статусу, Супряга змагається з різними суперниками – і молодими, як Інгулець-2 чи Миколаїв-2, і віковими, як Таврія, Мир чи оборона Металіста. Він відчуває, як це – грати в змагальному турнірі, де не лише «внутрішні» завдання, а й конкретна турнірна мотивація. У цьому плані потрапити у Другу лігу – це найкраще, що могло статися із Супрягиними ровесниками із ФК Дніпро та СК Дніпро-1.

Коли Владислава запитують, чому його навчив Дмитро Михайленко, він відповідає: «Швидко приймати рішення. А ще я підтягнув чимало своїх якостей – боротьбу, тактику, гру головою». Це і є, власне, те, що дає юному гравцеві перебування у дорослій професіональній команді. Неозброєним оком видно, що за цей сезон Супряга став сміливішим, ініціативнішим, впевненішим у собі.

Чому саме про нього заговорили, як про «нового Шевченка»? Тому, що він справді схожий на молодого Андрія.

Передовсім, за антропометрією, манерою гри та сильними сторонами. Супряга – це, передовсім, стрімкість. У нього хороша швидкість – як стартова, так і дистанційна. Відповідно, гарне ведення м’яча та обводка. Влад – не із дриблерів, які багато возяться з м’ячем та по кілька разів обходять одного суперника. Він – із гравців, яким дай м’яч і вкажи у бік воріт. Неодноразово у Другій лізі доводилося бачити, як Супряга стартував ледве не із місця правого захисника і в підсумку дотягував м’яча не просто в фінальну третину поля, а в зону безпосереднього обстрілу. Його фірмова ознака – слаломні проходи із заключним ударом із третьої-четвертої зони.

Однак треба розуміти, що кожні три-п’ять років у нас оголошують про нового «нового Шевченка» – і це не більше, ніж аванс, гучне порівняння задля красивого заголовка. Щоб реалізуватися, окрім очевидних чинників на кшталт здоров’я, везіння та працелюбності, треба ще й пережити той щемливий вік, коли й втрачається найбільше наших талантів.

Супряга відбудеться тільки тоді, коли проведе не один матч і навіть не половину сезону, а кілька років поспіль із стабільною ігровою практикою та на хорошому рівні. Зараз йому треба сконцентруватися на самовдосконаленні та в кожному турі розуміти, що, окрім турнірної мотивації, його веде ще й мотивація особиста – забити більше десяти м’ячів за сезон (зараз у нього всього лише шість), покращити свою реалізацію (зараз він за тайм може мати два-три виходи й не забити жоден), попрацювати над різносторонністю та універсальністю свого вміння доставляти м’яч в ворота.

Він справді непересічний хлопець – із набором даних, які можуть виростити з нього вправного форварда. Однак між навичками та їх реалізацією – величезна прірва, яка заповнюється тільки одним: наполегливою роботою, щоденною рутиною, з якої зростає справжній талант.

Кадри, коли Владислав Супряга якось боком, через плече, забиває у міському дербі в ворота ФК Дніпро, одні із найяскравіших у Другій лізі цього сезону. Але мріяти йому треба про більше. І при цьому постійно доводити собі й оточуючим, що існуюче – не межа. Тому що неможливого не буває. Якщо не в житті, то, принаймні, на футбольному полі…