Гринишин: «Таким ударом, як забив Ниві, відзначався і в її складі»

Під час зимового антракту ФК Львів залишився відразу без двох провідних захисників – Гліба Бухала ангажувала Олександрія, а Ігоря Ощипка – Сталь. Однак у стартовому турі весни оборона містян виглядала досить збалансовано, а її новий лідер – 27-річний Олександр Гринишин не просто вдало відіграв на місці лівого захисника, а й відкрив лік своїм голам шикарним ударом із правофлангового аналогу «точки Шевченка».

Цей штрафний призвів до найкращого голу тижня у Другій лізі. І це був іще один привід поговорити із вдалим новачком львів’ян. Представник відомої львівської футбольної династії сім сезонів провів за кордоном – спершу в Польщі, а в останні роки – в Словаччині. Після чотирьох сезонів у тамтешньому клубі Вранов (словацька ліга, аналогічна нашій Другій), де Гринишин провів 80 матчів, забивши три м’ячі, він повернувся на батьківщину й прийняв пропозицію ФК Львів.

Тепер Олександр спробує допомогти «левам» у вирішенні турнірних завдань, перший крок до цього зробивши у матчі проти тернопільської Ниви. Шалений удар Гринишина допоміг обіграти команду, за одну із реінкарнацій якої він свого часу грав.

– Олександре, зізнайтеся, задумували удар у тій ситуації, чи навішували на партнера?

– Це було два в одному: подача-удар! Якщо чесно, завдання було – подати на дальню штангу, а там вже або замкнуть, або м’яч сам залетить. Вийшло як вийшло, і я радий, що цим голом допоміг команді!

– Для вас це перший гол з такої відстані, чи забивали колись такі з гри чи зі стандартів?

– Так, забивав. Ще, до речі, за Ниву (Тернопіль) – дуже схоже виконання було, приблизно з тої самої точки проти Скали. І ми виграли тоді – 1:0.

– Очікували такого дебюту за «левів»?

– Налаштовувався на цей матч, перш за все, морально. Це перша офіційна гра в Україні у рідному Львові після багатьох років за кордоном. Тому, звісно, переживав і віднісся до цього матчу максимально сконцентровано. Думаю, дебют вдався. Найголовніше, що ми виграли.

– Ви колись грали за попередню тернопільську Ниву. Лишилися ваші знайомі у цій команді?

– Ну, з того часу, коли я грав, уже нікого не залишилось. Команда помінялась повністю. Добре знав покійного Івана Богдановича Білоуса, вічна йому пам’ять, який недавно помер. Він ще тоді був адміністратором команди, ми добре знались.

– Які завдання стоять перед ФК Львів?

– Наше завдання – бути в трійці найкращих. Думаю, це нам по силах.

– На якій позиції вас використовують і де зручніше за все почуваєтеся?

– Найкраще себе почуваю на позиції лівого захисника, можу зіграти і лівого півзахисника. Де можу допомогти команді – там і готовий вийти.

– Раді повернутися в Україну після кількох років за кордоном?

– Так! Однозначно! Після чотирьох років у Словаччині хотілось вже вернутись додому, до рідних та друзів. Перебуваючи у відпуску, отримав можливість потренуватись із ФК Львів. Але так вийшло, що в підсумку підписав контракт з клубом. Дуже радий, що залишився у Львові, адже тут мій дім! Всюди добре, але дома найкраще. Мені імпонує наша команда і її завдання.

– Чого із того, що є в Словаччині, не вистачає Україні й навпаки?

– Чесно кажучи, Словаччина не є багатою країною. Ставлення футболістів до гри там зовсім інше, як би то мовити, другорядне. У них на першому місці робота, сім’я, а потім вже футбол як хобі. Хіба що у Вищій лізі, можливо, не працюють на якихось додаткових роботах футболісти, а у всіх нижчих лігах всі мають роботи практично. А так, на рахунок організаційних питань, дуже все схоже, як і в нас.

– Чому стільки наших у Словаччині зараз? І чому ви пішли проти «мейнстріму»?)

– У Словаччині переважна більшість українських футболістів – із Закарпатської області. Із наших країв трохи менше, але теж є. Я вирішив, що треба залишитись дома. За кордоном добре, але тягне завжди у рідний Львів!