Андрій Шевчук, fc.ternopil.ua
Віталій Романів, спеціально для Sport Arena
Головним поповненням ФК Тернопіль після зимової перерви, безперечно, став досвідчений 30-річний нападник Андрій Шевчук. Уже з перших весняних матчів форвард, за плечима якого виступи в українській Прем’єр-лізі та вищій лізі Словаччини, став відпрацьовувати видані йому аванси. А ще – взяв собі за правило: якщо забивати, то неодмінно красиво! Обидва голи Шевчука за тернополян вийшли ефектними, забитими в акробатичному стилі ударами через себе. Сьогодні Sport Arena пропонує до Вашої уваги інтерв’ю з неординарним футболістом та цікавим співрозмовником.
– Андрію, де народився і як пройшло твоє становлення, як футболіста?
– Народився в місті Коростень, що Житомирщині. У сім’ї батько та дядько на аматорському рівні займалися футболом. З матір’ю часто ходив на місцевий стадіон дивитися на їхню гру. У віці 6-ти років і я почав займатися футболом. У Коростенській ДЮСШ потрапив у групу 1982 року народження, тобто інші хлопці були на три роки старші за мене. Під час тренувань мав певну скидку, зважаючи на вік (менше бігав, стрибав). Згодом став тренуватися з набором 1983-84 р.н. у Анатолія Петровича Журавського, якого вважаю першим своїм тренером і котрий дав мені дуже багато в плані росту футбольної майстерності. Коли ДЮСШ у Коростені стала розпадатися, у 5-му класі перейшов до СК Локомотив. Виступав за його юнацьку команду в обласних змаганнях, тривалий час грав за житомирське Полісся у Дитячо-юнацькій футбольній лізі.
– За яких умов стався перехід з дитячо-юнацького до дорослого футболу?
– Десь із 10 класу з юнацької команди Локомотив мене почали залучати, в дорослу, за яку виступав у чемпіонаті області і на аматори. Було важко, до певної міри боязко, адже був наймолодшим у команді, непросто було витримати конкуренцію в лінії нападу, в тому числі і з запрошеними гравцями з Києва.
– У професіоналах ти, доволі несподівано, дебютував за херсонський Кристал…
– Мій земляк Володимир Бондарчук виступав Кристал і саме приїхав зимою у відпустку. Під час одного футзального турніру він запропонував поїхати спробувати свої сили до Херсону. Тренером Кристалу був Сергій Валентинович Пучков. Місяць провів на зборах, і мені запропонували перший професійний контракт. Він був підписаний на один рік, але через пів року я опинився в… Севастополі. Кристал завершив сезон на другому місці і його тренера запросили до Севастополя. А вже він взяв з собою кількох гравців з Кристалу. Поїхав з ним і я.
– Перехід до ФК Севастополь став для тебе доленосним?
– На довгі роки, з 2005 по 2012 рр., ФК Севастополь став моїм рідним клубом. У першому ж матчі за нову команду вдалося відзначитися дублем у ворота Олкома з Мелітополя. Пригадую, тоді за перше коло забив 10 голів. Загалом, протягом наступних трьох сезонів ставав кращим бомбардиром команди. Разом із севастопольцями став «бронзовим» призером, а згодом і переможцем другої ліги. У сезоні-2009/10 допоміг севастопольській команді з третьої спроби виграти першу та вийти в Прем’єр-лігу.
У першому ж сезоні в еліті українського футболу севастопольська команда змушена була вилетіти. Тоді все вирішилося в останньому турі. Маріупольський Іллічівець виграв у київського Динамо (3:2), програючи після першого тайму 0:2, і залишився в Прем’єр-лізі, а ми із запорізьким Металургом понизилися в класі.
Як одну з причин вильоту, можу назвати те, що у нашої команди не було свого стадіону і домашній матчі команда проводила у Сімферополі. Хоча вболівальники нас підтримували, але грати там було якось не комфортно. Великий стадіон і відповідно небагато глядачів психологічно тиснув на футболістів.
– Вилетівши у першу лігу, сезон севастопольська команда провела доволі успішно, але так і не зуміла повернутися до Прем’єр-ліги. Але той чемпіонат українським вболівальникам найбільше запам’ятався по матчу ФК Севастополь – Металург, у якому арбітр зарахував гол, забитий форвардом кримчан Кузнєцовим рукою.
– Я був присутнім на футбольному полі в тому поєдинку. Тоді, під час виконання штрафного удару біля воріт запорізької команди я знаходився в центрі поля і, чесно кажучи, гри рукою не побачив, подумав, що Кузнєцов забив головою. Але згодом, переглянувши повтор, здивувався, як міг суддя не побачити гру рукою. Можливо, велика кількість гравців завадили арбітру побачити цей епізод, але ж був боковий суддя, який повинен був підказати головному.
– На наступний рік ФК Севастополь таки повернувся в еліту українського футболу, але… вже без тебе.
– У команді сталася чергова зміна тренера. До керма команди прийшов білорус Олег Кононов, який формував команду під своє бачення футболу. Так, влітку 2012 року я опинився за кордоном, у словацькому клубі Татран, у який мене запросив болгарський тренер Ангел Червенков, що знав мене по спільній роботі в ФК Севастополь. У Словаччині зіграв загалом 10 матчів, один з яких у кубку, в яких забив 3 м’ячі.
Хоча до мене там добре ставилися, та й спогади від перебування у Прешові тільки приємні, місто – красиве, але довго у Татрані не затримався. По-перше, був звільнений Червенков з яким прийшов у команду, по-друге, отримав травму, лікувався в Києві, довго відновлювався. Отож, полюбовно отримав з словацького клубу документи і став шукати собі нову команду.
Згодом, на правах вільного агента підписав дворічний контракт з запорізьким Металургом, куди мене запросив добре знайомий Сергій Пучков. У Запоріжжі до певного часу все було на найвищому рівні – сучасна тренувальна база, один з кращих в Україні стадіонів, надійні фінансові тили. Але в Україні настали нелегкі часи. Футбол перестав бути цікавим для власників клубу, хоча вони були багатими людьми, могли й далі фінансувати команду, але…
– Після розпаду запорізького Металурга – твоєї останньої команди у Прем’єр-лізі, чи залишилися у клубу перед тобою борги?
– У мене закінчився контракт з Металургом влітку 2015 року. Десь за місяць по його завершенні зі мною повністю розрахувалися, тому жодних претензій до Металурга у мене немає.
– Пропоную поговорити про іще одну важливу грань твоєї кар’єри. Під час виступів у Севастополі ти двічі вигравав студентську універсіаду в складі збірної України…
– У ті роки я навчався в МАУПі. Тренери збірної запросили, клубний тренер не заперечував з приводу відрядження, а зрадів за мене, і так я у 2007 році після тренувальних зборів опинився на Універсіаді в Таїланді. Її ми виграли, але тоді основним гравцем збірної не був. Натомість уже через два роки, в 2009-му в Сербії – більшість матчів провів у основі, навіть вдалося одного разу забити, якщо не помиляюся, в ворота канадців. В обох турнірах збірній Україні вдалося перемогти, що цікаво двічі у фіналі були подолані італійці. Ці змагання, як на мене, були доволі престижні, в них брали учать не лише виключно студенти, а й студенти-професіонали. Скажімо, італійців представляли футболісти з Серії В, тому не применшував би перемоги на Універсіадах. До слова, як і було обіцяно, футболісти отримали хороші преміальні. А ще, отримав звання майстра спорту міжнародного класу.
– Відомо, що на початку 2016 року ти був на перегляді у Колосі та київському Арсеналі. Чи були ще якісь запрошення і чи розглядав варіанти знову пограти за кордоном?
– Планував продовжити футбольну кар’єру в командах Києва та області, адже було близько до рідної домівки, сім’ї. Але через певні фінансові питання не вдалося з домовитися з жодною з тамтешніх команд. Щодо закордонних варіантів, то якби вони були, то, напевно, поїхав би туди. Але я вже віковий гравець, у ту ж Польщу запрошують молодих українців на перспективу. Була одна пропозиція від білоруської команди, але це, знову ж таки, далеко, окрім того, там ніхто не гарантував фінансової стабільності.
– Чим привабив тернопільський варіант?
– Зимою з моїм другом зв’язався Іван Петрович Марущак (нинішній президент ФК Тернопіль – авт.), якого я добре знав як тренера, і запросив до ФК Тернопіль. Розповів, що ведеться велика робота по створенню успішного клубу, якому в цьому сезоні потрібно допомогти залишитися в першій лізі. Не довго думаючи, я поїхав.
– Чи задоволений побутовими умовами та тренуваннями, які запропонували в Тернополі?
– Іван Марущак зробив мені відмінні умови – як для проживання (мешкаю в готелі), так і для відновлення (басейн, сауна, тренажерний зал тощо). Все, що потрібно – вирішується оперативно. Знаю, що багато команд в Україні навіть таких умов своїм гравцям не роблять. Тому я задоволений, що опинився в Тернополі і готовий доводити, що не дарма мене сюди запросили. Звичайно, деяких умов немає (до прикладу, якісних тренувальних полів), і це зрозуміло, адже живемо в непростий час.
– Як тебе зустріла нова команда?
– Чудово. У Тернополі хороший, дружній колектив. За два-три дні освоївся і, думаю, став у Тернополі своїм. Плюс я давно знайомий з Василем Чорним, з котрим свого часу перемагав на Всесвітній універсіаді в Сербії (2009 рік). Він одразу взяв опіку наді мною.
– У ФК Тернопіль ти відразу став основним нападником. Чи є мінусом той факт, що у команді практично відсутня конкуренція в лінії атаки?
– Звичайно, хочеться щоб була серед нападників конкуренція. Адже за таких умов ти постійно тримаєш себе в тонусі, але поки маємо, те що маємо. Сподіваюся, команда отримає й підсилення.
– А поки це підсилення буде, саме на тебе тренери роблять велику ставку?
– Звичайно я, як нападник, маю забивати голи. Однак завжди грав за принципом: нехай я не заб’ю, натомість віддам передачу після якої голом відзначиться партнер по команді. Головне для ФК Тернопіль – не забиті голи якогось конкретного футболіста, а командні перемоги.
– Андрію, ти вже встиг відіграти за тернопільську команду чотири матчі. Чи дуже змінилася перша ліга за час твоєї відсутності і в яку сторону?
– Думаю, що перша ліга у цілому стала сильнішою. У ній є дуже багато гравців, які пройшли школу Прем’єр-ліги, але не виступають там через фінансові проблеми. Колись команди першої ліги практично не їздили на збори у ту ж Туреччину, нині ж це роблять ледь не всі команди. Плюс, у першолігових команд значно покращилася якість футбольних полів. Хоча, пригадуючи колишні часи, і тоді в першій лізі було кілька дуже сильних колективів, скажімо, та ж Волинь, ФК Львів і, звісно, ФК Севастополь, тому говорити про рівень футболу – це справа умовна.
– Ти забив два м’ячі за ФК Тернопіль – кіровоградській Зірці та київській Оболоні-Бровар, і обидва – красивими ударами через себе. Чи багато забив подібних голів у кар’єрі футболіста?
– Ще коли виступав у вищій лізі, схожі голи забив Оболоні та харківському Металісту. Ще кілька голів забив так званими боковими ножицями.
– На когось рівняєшся у такому майстерному вмінні?
– Ні, такого футболіста у мене немає. Пробиваючи саме так, не потрібно щось особливо вигадувати, зупиняти м’яча, тим більше, коли за тобою пильнують оборонці і в будь-який момент можуть його вибити. Намагаюся швидко приймати нестандартне рішення і в 50 відсотках випадків після подібних ударів м’яч залітає у ворота.
– Андрію, пригадай свій перший професійний гол?
– Вперше забив у ворота білоцерківської Росі, виступаючи за Кристал. Тоді ми виграли 7:1, а я зумів відзначитися ударом головою після подачі з штрафного.
– Який гол у кар’єрі вважаєш найважливішим, а який – найкрасивішим?
– Мабуть, у ворота харківського Геліосу був найважливішим. Тоді в Севастополі саме відкривали стадіон. Я вийшов наприкінці матчу на заміну і забив переможний гол (1:0). Красивим же був гол в Ужгороді, який забив п’ятою, виступаючи за Металург (1:1).
– На кого з відомих футболістів у юнацькі роки намагався бути схожим?
– Завжди подобалася гра українського нападника Андрія Шевченка.
– Хто з тренерів зробив найбільший вклад у твоє професійне зростання?
– Звичайно ж, Сергій Пучков, з котрим мені по життю доводилося часто перетинатися.
– Севастопольський уболівальник чимось особливим відрізнявся?
– Уболівальників у команди було багато, і нас шалено підтримували. Але так було не завжди, тривалий період через відсутність стадіону нам доводилося домашні матчі грати спершу в Бахчисараї, згодом у Сімферополі.
– Погодні умови на кримському півострові значно відрізняються від материкової частини України. Чи якось цей факт відбивався на твоїй грі?
– У Севастополь я приїхав 19-річним. Був молодий і особливої уваги на кліматичні умови не звертав, тим більше перебрався до Криму із сусідньої Херсонщини. Хоча, спека та морське повітря, звичайно, довалися взнаки, але з роками звик і жодного дискомфорту не відчував.
– Де живе сім’я Шевчуків?
– Дружина Юля та донька Варвара мешкають у Коростені. Інколи, на кілька днів приїздять до мене в Тернопіль.
Шевчук Андрій Володимирович
Дата народження – 12.08.1985
Місце народження – м. Коростень, Житомирська обл.
Зріст – 182 см
Вага – 77 кг
Амплуа – нападник
Перший тренер – Анатолій Журавський
Виступав за команди: Полісся (Житомир, юнаки), ФК Коростень, Кристал (Херсон), ФК Севастополь, Татран (Прешов, Словаччина), Металург (Запоріжжя), ФК Тернопіль.
Источник: Sportarena.ua
