Алекс і Джордан ідуть на підмогу київському Арсеналу

Вчора Sport Arena повідомила про прибуття на перегляд в Арсенал-Київ двох американців. Якщо врахувати, що друголіговий Арсенал-Київщина разом із голкіпером із США Остіном Роджерсом збирається вирішувати питання заявки, то за одну зиму у нас може з’явитися більше заокеанських легіонерів зі Сполучених штатів, ніж за всю історію. Нагадаємо, що раніше у нас грали американці українського походження Луїс Барбарі (Ворскла середини 90-х) та Юджин Стариков (Чорноморець нинішніх часів). А ще колись, дуже-дуже давно, ще в радянському чемпіонаті Карпати заграли чикаґського українця Богдана Недільського. Ото і все.

То чим керуються вихованці соккеру, які приїздять за океан, щоб пограти в небагатому й дуже проблемному українському чемпіонаті? Про це ми не так давно розпитували потенційного новачка білоцерківці Остіна Роджерса, схожі запитання поставили й Алексу Ісаєвському та Джордану Тайлеру. Двоє молодих американців готуються в складі першолігового Арсеналу-Київ зіграти на Меморіалі Закарлюки, а ми розпитуємо їх про перші враження від України та клубу, в який вони прагнуть потрапити.

– Передовсім, розкажіть, як ви опинилися тут, в київському Арсеналі.

Алекс: Працюю з менеджером Лео Шором, який жив колись у Києві й зберіг зв’язки з тутешнім футболом. Це він через своїх знайомих влаштував перегляд у клубі Першої ліги України.

– Вже мали нагоду себе проявити?

Алекс: Приїхали напередодні, але вже зіграли в контрольному матчі. Я відбігав 30-35 хвилин.

Джордан: Я також мав змогу показати себе у цій грі.

– І що скажете про Арсенал-Київ?

Алекс: Я лише пару днів з командою, але вже можу сказати, що рівень футболу тут хороший. У Арсеналу-Київ – хороші гравці, тренер, інфраструктура.

Джордан: Мені також подобається, як грає команда. Тут більше гра на володіння м’ячем, а я – любитель гри в пас, роботи з м’ячем.

– Розкажіть про себе. Звідки і з яким досвідом ви прибули в Україну?

Алекс: Я народився у Македонії, але переїхав у США в 12-річному віці разом із родиною. Нині маю подвійне громадянство цих двох країн. Встиг пограти за футбольну команду університету Сеґіноу-Веллі в Мічиґані та за клуб Детройт Сіті. Професіонального досвіду не маю – найвище, де грав, так звані семі-про, напівпрофесіональні команди. Чув, що тут, в Україні, грало чимало македонських гравців, але нікого з них не знаю…

Джордан: Я родом з міста Рочестер, штат Мічиґан. Грав за команду Пеннсильванського університету, а також за університет Костал Кароліна. А ще два роки пограв в Ісландії на професіональному рівні, так що вже маю певний європейський досвід.

– Що ви можете робити на полі? Ваші «бойові» позиції?

Алекс: Багато що. Можу зіграти лівого чи правого півзахисника, лівого захисника (оце моя основна позиція), а також центрфорварда. З ким себе порівняв би? Я б хотів грати як Давід Алаба чи Ешлі Коул. Тому стараюся бути схожим на них.

Джордан: Моє амплуа – форвард або атакувальний півзахисник. Можу зіграти фактично на будь-якій атакувальній позиції. Назвав би серед своїх сильних сторін уміння утримувати м’яч і знаходити передачами товаришів. До того ж, я досить швидкий і люблю обганяти з м’ячем захисників, якщо це потрібно. Слабкі сторони? Працюємо над їхнім виправленням. Для цього й пробую себе в професіональному футболі. На кого намагаюся бути схожим? Я взагалі-то фан Челсі. Мої улюблені форварди – Тьєррі Анрі та Дідьє Дроґба. Об’єднати б їхні силу, швидкість та уміння завершувати атаки – і вийшов би форвард, який не знав би собі рівних!

– А чому обрали саме український чемпіонат?

Алекс: Чесно кажучи, в основному, через рекомендацію Лео Шора. Він сказав мені, що тут хорошого рівня футбол, і я в цьому переконався навіть у першому матчі. В Арсеналі-Київ будують клуб з особливою культурою, і я можу тут розкритися.

Джордан: Я також обрав Україну, бо тут футбол вищого рівня ніж той, де мені доводилося пробувати сили раніше. Чесно кажучи, я небагато знав про Україну, а з вашого футболу чув тільки про дві великі команди – Динамо (Київ) та Шахтар (Донецьк). Але перед приїздом я багато читав про український чемпіонат – його плюси й мінуси, тому з інтересом сюди їхав і радий, що справді тут цікаво.

– Знаходите спільну мову з товаришами по Арсеналу?

Алекс: Зараз мені Лео перекладає на англійську, та й дехто з гравців трішки може зі мною порозумітися. До того ж, як македонець, я дещо розумію з вашої мови.

Джордан: От тут є невеликі труднощі, не буду приховувати. Раніше я грав в Ісландії, де англійська немов друга мова для місцевих жителів після рідної. Але я думаю, що через певний час стане простіше. Спершу важко порозумітися, але я вдячний тутешнім людям, що вони стараються говорити зі мною англійською й знайти спільну мову. Футбол має власну мову, і коли ми будемо разом виходити на поле – нам буде легше порозумітися. Наразі це єдина проблема для мене в Україні, тож постараюся її виправити.

– Як проводите час? Сидите на базі в Щасливому, чи вже встигли Київ оглянути?

Алекс: Ні-ні, ще там не бували.

Джордан: Зате вже для себе відзначили, коли їхали з аеропорту на клубну базу, що це велике місто. От тільки холодно як! Тут, в готелі у Борисполі, нам нормально ведеться. Більше нема на що скаржитися.

– Ми тут всі здивовані: раніше у нас з’являвся один американець на 20 років, а тепер відразу троє на перегляд прилітають. Чули, що ваш земляк Остін Роджерс проходить перегляд в клубі Арсенал-Київщина (Біла Церква), а тренер Денніс Люкенс очолює штаб клубу Суднобудівник (Миколаїв)?

Алекс: Ні, ми з ними не знайомі.

Джордан: І навіть не знали, що тут є інші американці. Це ж здорово!

– Як довго проходитиме ваш перегляд? Коли тренер має повідомити вам про своє рішення щодо вашого майбутнього?

Алекс: Я тут буду ще днів 20. Щодо того, чи залишуся в Арсеналі, то це вже тренер мені скаже. Зараз говорити про щось дуже рано – тож буду тренуватися, добре грати й сподіватися на краще.

Джордан: До речі, нам сказали, що цими вихідними й до кінця місяця проходитиме турнір пам’яті відомого місцевого футболіста (Сергія Закарлюки, – прим. Sport Arena). Тож у нас буде шанс себе показати, а вже за підсумками меморіалу дізнаємося, чи гратимемо за Арсенал.