Фінансова спроможність нових власників Мілана від початку викликала певні сумніви, однак россонері почали літо агресивно, стрімко підсиливши склад такими виконавцями, як Матео Мусаккіо, Рікардо Родрігес, Франк Кесс’є та Андре Сілва. І навіть неприємна ситуація з Джіджі Доннаруммою може закінчитись для Мілана хеппі-ендом, оскільки воротар-вундеркінд тепер нібито схиляється до повторних перемовин з клубом. Якщо це справді так, виходить суцільний трансферний позитив, з якого боку не глянь.
Натомість Інтер, чиї китайські власники, за словами Массімо Моратті, можуть дозволити собі гучний трансфер ледь не “рівня Роналду”, досі лишається зі складом, що провалився в минулому сезоні, як тевтонські лицарі під лід у відомому фентезі Ейзенштейна.
Хоч як дивно, але причиною цього затишшя слугує зовсім не скнарість китайських багатіїв, а навпаки, завелика щедрість.
“Suning має неабиякий економічний потенціал, однак їм бракує досвіду, а минулий сезон вийшов настільки невдалим, що навіть досвіду з нього не наберешся”, – справедливо підкреслює Массімо Моратті.
“Хто б казав”, – зауважите ви і також матимете рацію, бо попередня ринкова діяльність китайців-інтернаціоналістів до болю нагадує трансферну стратегію Моратті класичного, докальчопольського періоду: тягнути до хати все, що гарно блищить чи погано лежить. В результаті Інтер минулого сезону лише погіршив спортивні результати, лишившись при цьому в лещатах фінансового фейр-плею.
Насправді нерадзуррі вдалося вкластись у встановлений УЄФА ліміт в мінус 30 мільйонів на минулий фінансовий рік, але тепер Інтеру необхідно звести дефіцит до нуля, а отже, клуб зобов’язаний продавати, перш ніж купувати.
Знову ж таки, хоч як парадоксально, але ця вимушена трансферна стриманість цілком може піти Інтеру на користь не лише як клубу, але й як команді.
Лучано Спаллетті одразу після призначення підкреслив, що буде працювати над трансферами разом з директорами клубу, однак додав, що потреби в поспіху немає, бо гравці у нього і так якісні, просто з ними потрібно провести належну психологічну роботу.
Подальші інтерв’ю Спаллетті лише підсилювали переконання, що йому доводиться більше перейматися наявною атмосферою в команді, аніж майбутніми придбаннями.
“Ми не повинні нікого переконувати, навпаки, це гравці мають переконувати нас, що вони гідні Інтера…”
“Ми маємо усвідомлювати, яку футболку вдягаємо, маємо розуміти її цінність…”
“Я зроблю все можливе, щоб донести свої переконання та методи роботи до команди. Це стосується саме команди, а не окремих гравців, тому що їм не бракує майстерності, але всі надто швидко починають вважати, що свою частину роботи вже виконали, і припиняють працювати як колектив”.
“Кожен гравець почувається так, ніби йому щось винні, хоча варто було б замислитись над тим, що він сам дає команді”.
“Ті, що грають за нас, повинні відчувати, що вони і є Інтер, а не просто футболісти, що грають за Інтер. Не “Я, Кандрева або Мурільо, гравець Інтера”, а “Я є Інтер!” Я буду втовкмачувати це в їхні голови за кожної нагоди”.
“Одна справа придбати когось, хто вміє слухати і знає твій футбол, і зовсім інше купити дитину, яка нічого не розуміє, хоче грати повсякчас і набундючується, як тільки опиниться на лаві запасних”.
Спаллетті може обговорювати ситуацію загалом, а може прозоро натякати на окремих гравців і конкретні ситуації, але важливо те, що подібні фрази можна знайти ледь не в кожному його інтерв’ю після призначення тренером Інтера.
Ці слова виразно перегукуються, наприклад, з коментарями роздратованого Едера наприкінці минулого сезону. Тоді нападник після чергового ганебного матчу заявив, що деяким його партнерам краще скоріше вшиватися з Інтера, якщо виступи за цей клуб їх недостатньо мотивують.
Насправді важко розраховувати на сприятливу атмосферу в роздягальні, коли тренери змінюються, а проблеми залишаються, і 36-мільйонний Жоффрей Кондогбія може на кілька тижнів випасти з основної обойми, а 30-мільйонному Габіголу взагалі лишається тільки психувати на лавці. І навіть 40-мільйонний Жоау Маріу в минулому сезоні не міг похвалитися залізними позиціями і періодично поступався місцем на полі ще менш стабільним Марцело Брозовичу чи Еверу Банезі. Подібна шарпанина відбувалась і в захисті, де більш-менш впевнено почувалися хіба що центрбек Жоао Міранда і фулбек Даніло Д’Амброзіо.
Як результат – добра дюжина невдоволених гравців на солідних зарплатах, але без стабільної ігрової практики, і це не рахуючи виконавців, відправлених по орендах. Саме тому, перш ніж зазіхати на нове, Інтеру краще позбутися зайвого.
В принципі, робота в даному напрямку вже ведеться. Жуан Жезус, Сафір Таідер та Джанер Еркин не повернуться на Джузеппе Меацца після оренд, а Родріго Паласіо залишає клуб вільним агентом. Для Габігола має знайтися підходящий орендар. Крім того, Лучано Спаллетті не потрібні Евер Банега і Гарі Медель. Першого з них, можливо, вдасться відправити у Севілью разом зі Стеваном Йоветичем. На цих гравців нібито є й інші претенденти, хоча зрозуміло, що в даний момент багато на них Інтер не заробить.
Серйозно можна заробити на Івані Перішичі і таким чином без зволікань виконати фінансові вимоги УЄФА, однак саме по собі це не вирішить комплекс згаданих вище проблем, до того ж Спаллетті розраховує на хорватського вінгера і не бажає його відпускати. А ось іншого хорвата – Марцело Брозовича – варто продавати, якщо чутки про інтерес до нього відповідають дійсності. За пару років в Інтері він так і не довів здатності підкріпити майстерність дисципліною та стабільністю.
Звичайно, для повернення в лідери Серії А Інтеру не обійтись без підсилення. В першу чергу потрібно щось робити з захистом, де нові виконавці потрібні і в центр, і хоча б на один з флангів. Але роботу над відповідними трансферами (в ЗМІ говорять про Антоніо Рюдігера, Жоау Канселу, Дальберта та інших) варто поєднувати з активними спробами розчистити місце під новачків, наприклад, позбутися Давіде Сантона чи Юто Нагатомо.
Для середньої лінії дуже грамотним може стати підписання Борхи Валеро з Фіорентини. В особі іспанця Інтер може отримати досвідченого лідера півзахисту на один-два сезони і зекономити кошти на підсилення інших позицій.
У разі продажу Перішича, безумовно, необхідно буде укріпити фланги атаки. Серед кандидатів називають, зокрема, Федеріко Бернардескі та Доменіко Берарді.
В центрі нападу навіть за умови оренди Габігола підстрахувати Мауро Ікарді може не лише Едер, але і юний Андреа Пінамонті, котрого Спаллетті буцімто збирається поступово залучати до матчів основи. Тож дана позиція викликає найменше питань.
На чутки про інтерес Спаллетті до Войцеха Щесни та Джіджі Доннарумми сам тренер Інтера відповідає: “У нас є Ханданович”.
Отже, окрім захисту, всі інші лінії і ланки Інтеру варто поповнювати новачками лише після продажу нинішніх гравців. Здається, саме такої стратегії дотримується і Лучано Спаллетті.
“Ми будемо змінювати свої трансферні цілі залежно від того, хто нас залишить. Наші директори готові до будь-якого розвитку подій. Але двох захисників ми підпишемо напевне”, – підкреслив алленаторе Інтера в одному з останніх коментарів пресі.
Тепер головне, щоб високому керівництву клубу вистачало мудрості і витримки, щоб послідовно слідувати цим курсом.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться