Декілька фактів, пов’язаних з Юдою:

• Згідно з «Сказанням Ієроніма про Юду зрадника», батьки Юди Іскаріота кинули новонародженого у невеликому ящику в морі, оскільки їм приснився сон, в якому вони побачили, що син став причиною їхньої загибелі. Він врятувався та багато років прожив на острові Іскаріот. Коли Юда повернувся додому, то вбив батька і вступив в кровозмішувальний зв’язок з матір’ю. Після покаяння, під час якого він 33 роки носив в роті воду на вершину гори та поливав суху палку, поки вона не зацвіла, він був прийнятий в учні Ісуса Христа.

• Апокриф «Арабське Євангеліє дитинства Спасителя» розповідає про те, що Юда жив в одному селі з Ісусом і був одержимий Сатаною. Коли мама привела його на лікування до маленького Христа, Юда розізлився та вжер Ісуса за бік, після чого розревівся та був зцілений. З часом саме в той покусаний Юдою бік Ісуса Лонгин встромив свого списа.

• В апокрифічному «Євангелії від Варнави» є історія про те, що Бог змінив зовнішність Юди і зрадника помилково стратили, замість Ісуса.

«Мікаель Ладруп – це найкращий гравець з тих, з якими мені доводилось грати в одній команді».

Рауль, легенда Реала

«Хто найкращий гравець в історії? Мікаель Ладруп».

Андрес Іньєста, легенда Барселони

У багатьох з нас найвідоміший датський принц Гамлет асоціюється з риторичним питанням: «Бути чи не бути?» Ще один знаменитий датчанин свого часу шукав для себе відповідь на питання: «Їхати чи не їхати?» У першому випадку він вирішив не їхати і напевно пошкодував. В другому вирішив поїхати і однозначно не пошкодував.

У 1992 році тренеру збірної Данії Ріхарду Меллеру-Нільсену довелося забути про встановлення кухні в себе вдома та почати в авральному порядку збирати команду, яка повинна була вирушити в Швецію на чемпіонат Європи з футболу. Одними з перших гравців, до кого зателефонував наставник, були брати Лаудрупи. Тренер вирішив закопати сокиру війни та розкурити з ними люльку миру. Справа в тому, що він добряче посварився з провідними гравцями своєї команди. Мікаель та Браян добре пам’ятали часи датського динаміту. Вони хотіли, щоб команда продовжувала і далі бути вибуховою для редутів суперника, а Меллер-Нільсен віддав перевагу більш надійному футболу. Після чергової сварки брати заявили, що ноги їхньої не буде в збірній, поки її тренує Ріхард.

«Ну добре, нехай наша збірна інколи дає результат, але ж це не футбол. Я – митець, футбол повинен бути красивим. А робити Сталінград в надії на те, що нам вдасться контратака, це не моє, я в таке не граю. Ну от сьогодні подзвонили і запропонували їхати на Євро. Яке там Євро? Я на Карибах, Сент-Люсія – це ж рай. І щоб я проміняв це на поїздку до сусідів? Що я не бачив в Швеції? А грати під керівництвом Меллера-Нільсена в той футбол, після перегляду якого навіть ті глядачі, які страждають від безсоння, миттєво вирушають в царство Морфея? Ні! От брат не послухав мене і вирішив поїхати. Ну нічого, нехай їде. А я на морі!»

«Данія вийшла з групи. Ого! Але мені однаково… Та ні, вистарчить себе дурити. Я ж датський вболівальник і зрозуміло, що збірна мені зовсім не байдужа. Я намагався забути про те, що наша команда зараз грає на Євро, але з цього нічого не виходило. Коли грала Данія, я не міг заспокоїтися, поки не взнавав, з яким рахунком закінчився матч. А в Сент-Люсії це було досить складно. Ну хто на Карибах цікавиться футболом? Я разом з дружиною проводив своєрідне соціологічне опитування на тему: «Як зіграла збірна Данії?» Воно тривало дуже довго, але хто шукає, той знайде, і я зрештою добивався свого. Коли наша команда грала у півфіналі з Нідерландами, я вже був в Нью-Йорку. Практично весь той поєдинок я провів на дроті з батьком. Я постійно надзвонював йому, питаючи про перебіг гри. Він став моїми очима та вухами. Для того, щоб краще чути, мені доводилося присідати, я просадив цілу купу грошей на ті дзвінки, але воно того вартувало. Ми перемогли в серії пенальті. І я подумав, що так і мало бути, так доля нам віддала те, що забрала колись на чемпіонаті Європи 1984 року. А потім був фінал – неймовірна перемога наді німцями. Фантастика. Данія – чемпіон Європи з футболу. Таки треба було їхати, добре, хоча б брат мене не послухав».

Мікаель народився в 1964 році у невеличкому містечку Фредеріксберг. Це місто є унікальним завдяки тому, що свою назву воно отримало на честь свого найкрасивішого палацу. Так що немає нічого дивного в тому, що один з найкращих футбольних архітекторів народився саме в Фредеріксберзі. Його тато був футболістом, а мати – гандболісткою. Спортивні гени далися взнаки і Лаудруп пішов по стопах батьків.

Свої перші кроки в футболі він зробив на газонах, які були далекі від ідеальних. Але в цьому був один величезний плюс. Після тренувань на цих городах Мікаель ідеально відточив одну з головних своїх візитівок – унікальну техніку. Настільки талановитий юнак не міг довго залишатися непоміченим. Незабаром він потрапив на радари Аяксу, який хотів бачити Мікаеля в своїй академії. В ті часи євреї були найкращими ювелірами, які вміли перетворювати футбольні алмази в справжні діаманти. Але тоді Лаудруп залишився в Данії.

У 1981 році батько Мікаеля – Фінн – завершив свою кар’єру в Брондбю. Проте команда недовго залишалася без Лаудрупа. І вже через рік Мікаель дебютував у складі хлопців з західних окраїн. Його прем’єрний сезон вийшов феєричним. Мікаель забив 15 голів в 24-х матчах, після чого його визнали кращим футболістом Данії. Немає нічого дивного, що він не міг довго залишатися в рідній першості. В Шекспіра Гамлет їздив в Англію. Мікаель теж міг опинитися на Альбіоні. Він отримав дуже вигідну пропозицію від клубу, якому тоді не можна було відмовити. Сам Ліверпуль хотів бачити в своїх рядах датського чарівника. Проте Мікаель відмовив.

«Спочатку вони мені запропонували контракт на три роки, але в останній момент передумали і накинули ще один рік. Вони думали, що я сам до них прибіжу. Всі хочуть грати в Ліверпулі, але не я. Я поїхав в Ювентус. Хоча, якщо б я знав всі нюанси трансферу, то я б відмовився і від пропозиції Старої синьйори. Тоді на поле могли виходити лише два легіонери. А в них вже були Платіні та Бонек. І вони мене відправили проходити курс молодого бійця в Лаціо. Ну хіба ж так робиться? Як виявилось, я зовсім не орел і літали ми з командою досить низько, настільки низько, що опинилися в Серії В. На щастя, Бонек пішов і я нарешті зіграв за Ювентус. В першому ж своєму сезоні в складі б’янконері я нашив на форму скудетто. Але недовго сонце гріло. І так само, як і на формі Ювентуса, білу смугу швидко змінила чорна, почалися травми, пішов Платіні. Я повинен був стати лідером команди, але не впорався з настільки важкою ношею. Як виявилося, Італія зовсім не для мене. Тут тільки думають, як не дати супернику забити, а я хочу творити. І тут надійшла пропозиція, на яку я чекав протягом усього свого життя».

В 1989 році він перейшов в Барселону. За нього заплатили кругленьку суму і не всі були в захваті від трансферу Мікаеля. Насторожувало те, що в Італії Лаудруп нічого не показав. Але Йохан Кройф наполягав на тому, що йому потрібен саме датчанин, він бачив в ньому самого себе. «Дивитися, як грає в футбол Лаудуп, неймовірне задоволення. Ніколи не бачив, щоб хто-небудь був настільки схожим на мене в поведінці на полі, володінні м’ячем та розумінні гри», – не приховував свого захоплення Летючий голландець.

Під його керівництвом вже вимальовувався хороший оркестр, якому був потрібен найкращий диригент. І він нарешті з’явився. Коли Ладуруп вставав з потрібної ноги, ніщо не могло зупинити Барселону. Сам же Мікаель неабияк радів з того, що його гра засяяла новими барвами під яскравим сонцем Каталонії: «Я дуже щасливий. Мені підходить стиль Барселони. В мене є свобода творчості на полі, якої ніколи не було раніше. Мені імпонує ідея постійної атаки». На жаль, Лаудруп не завжди вставав з потрібної ноги, і до пори, до часу Реал брав титул. Проте скоро епоха мадридського конкістадора завершилася і настав час барселонської Dream Team.

Початком кінця панування королівського клубу став день 19 січня 1991 року, коли блаугранас без Стоїчкова та Кумана змогли вигризти перемогу над Реалом. Барселона грала в яскравий та атакувальний футбол. Всі комбінації розігрувалися як по нотах. А Лаудруп диригував командою в тій грі особливо натхненно. Він ще й забив один з кращих голів в історії Класіко – потужним ударом з льоту, після якого Камп Ноу ледве не вибухнув. Тепер Мікаель знаходився в своїй стихії, в якій він не перебував ще з часів Датського динаміту.

Барселона почала домінувати в Іспанії: з 1991 ро 1994 роки вона брала титул, а в 1992 році їй нарешті вдалося впіймати вухастого, який до того від неї постійно вислизав. День 8 січня 1994 року став одним з найяскравіших днів календаря, розфарбованих в синьо-гранатові кольори. Барселона знищила заклятого ворога з рахунком 5:0. Але для самого Ладрупа сонце вже почало заходити.

«Раніше в нас було троє топ-легіонерів і все складалося чудово. Я, Куман та Стоїчков прекрасно взаємодіяли на полі. Але тепер з’явися бразильський супербомбардир Ромаріу. І тепер через той дурнуватий регламент, який дозволяє грати лише трьом іноземцям, хтось з нас мусить поступатися своїм місцем в основі. Раніше ігровий час ми ділили хоча б порівну, але після моєї зимової травми, через яку я пропустив майже місяць, я став четвертим зайвим. Я говорю Кройфу, що моє місце на полі, я не можу гріти лавку. А він мені у відповідь: ти повинен більше працювати. Я творець, а не робітник. Нехай інші носять рояль, а я буду на ньому грати».

Остаточно Мікаель вирішив покинути Барселону після фіналу Ліги чемпіонів 1994 року. На вирішальний поєдинок Йохан знову не поставив Мікаеля, чим неабияк полегшив життя россонері. «Найбільше в складі Барселони я боявся Лаудрупа, але Кройф залишив його в запасі і це була його велика помилка», – розповідав тренер Мілана Фабіо Капелло. В тому протистоянні Барселона зазнала однієї з найганебніших поразок в своїй історії – 0:4. Проте в чемпіонаті команду знову чекав тріумф. В ЗМІ все-частіше почала з’являтися інформація про те, що Мікаель проводить свій останній сезон за «більше, ніж клуб». І трибуни Камп Ноу все-частіше почали скандувати на адресуЛаудрупа: «Залишайся з нами!» Також кулес створили колективний лист, котрий підписали 20 тисяч вболівальників, але і він не втримав Мікаеля від переходу. Лаудруп для себе вже все вирішив. Він покидає команду.

«Найбільше моїм рішенням був розчарований юний Пеп Гвардіола. Він завжди дуже поважав мене та стверджував, що всьому, що він вміє в футболі, навчився завдяки мені. Також саме мене Пеп вважав кращим гравцем світу і говорив, що не може повірити в те, що я досі не отримав Золотий м’яч. Гвардіола зі сльозами на очах просив мене не йти, але я не міг залишитися. Я більше не міг терпіти витівки Кройфа. Ну і що з того, що я пішов в Реал? Ви кажете, що я зробив це через те, щоб помститися? Ні, за що я повинен був мстити? В Барселоні я провів п’ять фантастичних років. Я перейшов в Мадрид, тому що команда була голодною до перемог. Я собі сказав: нова команда, нові гравці, новий тренер – це має бути чудова пригода».

7 січня 1995 року Мікаель зіграв один з кращих матчів в своєму житті і суперником його команди в тому поєдинку була… Барселона. Мадрид віддав блаугранас борг за попередній рік, відвантаживши у ворота каталонців п’ять м’ячів. Так Лаудруп увійшов в історію – він став першим і єдиним гравцем, який двічі перемагав в Класіко з рахунком 5:0, до того ж одного разу граючи у синьо-гранатовій футболці, а вдруге в вершковій.

Через Лаудрупа в тій грі йшли всі атаки і Барселона насправді могла пропустити набагато більше. Мікаель після матчу не приховував свого розчарування, стверджуючи, що мадридці повинні були забивати 10 голів. El Pais не шкодувала компліментів на адресу Мікаеля: «Ця гра була на 100 процентів його. Він нагадав своєму колишньому тренеру, який він гравець. Він діяв з особливим бажанням помсти, допрацьовуючи кожний епізод, при цьому він загрожував воротам, щоразу, коли опинявся з м’ячем». Кройф теж виділив Лаудрупа: «Сьогодні гра Мікаеля нагадувала магію, він вирішив показати своїй новій команді всі свої неймовірні здібності, коли він так грає, ніхто і близько не може досягнути його рівня». Стоїчков розповідав, що він тепер заздрить Саморано, який отримує від Лаудрупа прекрасні передачі, після яких важче не забити, ніж забити.

Кулес не забули натхненний виступ датського диригента і влаштували йому 27 травня 1995 року на Камп Ноу гарячий прийом. Коли він з’явився на полі, стадіон вибухнув оглушливим свистом. Камп Ноу був як засіяний плакатами: «Лаудруп Юда», «Лаудпуп зрадник», «Це дім Кумана, ти не достойний того, щоб тут знаходитися». Обструкція продовжувалася під час всього того часу, протягом якого Лаудруп знаходився на полі. Датчанин був настільки шокований ставленням стадіону, що навіть не міг толком обробити м’яч. Гравець, про якого наставник Реала Хорхе Вальдано казав, що він має очі всюди, здавалося, осліп. Мікаель не міг придумати жодної навіть найпростішої комбінації, і м’ячі після його передач, як правило, йшли суперникам.

Вальдано вирішив довго не знущатися над Лаудрупом та замінив його на 66-й хвилині. Мікаель намагався якомога швидше покинути стадіон, який колись був його фортецею, а тепер нагадував розворушений вулик. Потім він вирішив на прощання підняти руку для того, щоб привітати трибуни. І почув на свою адресу декілька аплодисментів. Але краплі оплесків миттєво потонули в морі ненависті. «Ми тебе відтрахали, сучий син!» – кричали кулес.

«Я розумів, що моїм переходом багато хто в Барселоні буде незадоволений, але я припускав, що стадіон розділиться, і будуть ті, хто буде пам’ятати все те добре, що я зробив для клубу. Але як же я помилявся, це був найгірший день в моєму житті». Тоді Барселона вперше показала, настільки сильно вона може ненавидіти Юд і тоді склалося враження, що важко уявити собі те, що вболівальники можуть більше ненавидіти футболіста, ніж тоді. Але, як показав час, в ненависті немає меж і з часом це на собі дуже добре відчув найвідоміший Юда в історії Класіко. Мадридська пригода Лаудрупа тривала недовго і незабаром він опинився в Японії.

Гра Мікаеля назавжди залишила свій слід в пам’яті шанувальників Прімери, а тому немає нічого дивного, що в 1999 році його визнали кращим легіонером в історії іспанського футболу за попереднє 25-річчя. А в Прімері в ті часи виступали, м’яко кажучи, не останні гравці. Гамлет так і не став королем, а ось Лаудрупу це вдалося, що знайшло своє відображення в наступному анекдоті.

…В 1996 році Мікаель обідає в модному ресторані та розповідає своєму другові, що вирішив покинути столицю Іспанії. Король Хуан Карлос, який сидів через декілька столиків, почув цю розмову. Він на радощах підбігає до Лаудрупа та шепче йому на вухо: «Це хороша новина. Нарешті в Мадриді знову буде лише один король!»