Кінець XIX cтоліття. Барселона. Проект архітектора Франсіско дель Вільяра перемагає серед усіх проектів по будівництву храму Саграда Фамілія. Проте через те, що він розмовляв на різних мовах із замовниками – змушений був покинути цю роботу. А його задум спіткала доля Вавилонської вежі. Але усе, що не робиться – на краще. Тепер головним архітектором Сагради Фамілії став геніальний Антоніо Гауді, який повністю змінив проект Вільяра і подарував світовому мистецтву справжній шедевр. Щоправда, ми і досі не можемо побачити Саграду Фамілію у завершеному вигляді, але й в тому стані, в котрому вона зараз є, Саграда справляє незабутнє враження. Видається, що це творіння Гауді так ніколи і не буде закінчене, як і не мала меж фантазія Антоніо. Він ніколи не поспішав, а хотів все зробити на настільки високому рівні, щоб це сподобалось його головному замовнику, для котрого архітектор і створював храм. Коли чиновники підганяли Гауді із завершенням робіт, він казав: «Мій клієнт ніколи не спішить». І дійсно, Антоніо створив неймовірний храм, на завершення якого Бог ще може зачекати.
Спостерігаючи за грою футболіста Луїса Суареса, значна частина кар’єри котрого теж була пов’язана з Барселоною, складалося враження, що на футбольному полі він надто повільний і часто перетримує м’яч. Проте це було зовсім не так. Суарес просто хитрував. Луїс створював видимість того, що він не може впоратися з м‘ячем чи не знає яке рішення прийняти. На нього набігали декілька гравців суперників, які бачили в ньому легку жертву, в котрої можна легко забрати м’яча і розпочати власну атаку. Але цього тільки і чекав Суарес, як тільки суперники покидали свої зони, він віддавав пас на своїх форвардів, які доводили до логічного завершення ідеї Луїсіто. За вміння будувати гру він отримав прізвисько Архітектор. І дійсно, в двох видатних клубах, за які він грав на піку своєї кар’єри – Барселоні та Інтері, було багато яскравих футболістів, проте практично кожного з них можна було замінити. А ось втрата Луїса для каталонців чи міланців часто ставала фатальною. Без архітектора його партнери по будівництву гри нагадували майстрів, котрі створювали картярські будиночки, які під тиском суперника миттєво розвалювались, а з Суаресом його команди були по-справжньому монументальними.
Він народився у 1935 році в сім’ї м’ясника Августина. Син був дрібненьким, на відміну від батька та брата. І незважаючи на те, що тато намагався відгодовувати Луїсіто, він ніколи не нагадував атлета. Вже в зовсім юному віці Суарес практично весь вільний час грав у футбол. Баталії відбувалися на численних пляжах, а м’ячі були зроблені з ганчір’я. Таке поєднання сприяло відточуванню унікальної техніки Суареса. Тут прослідковується ще одна паралель з Гауді. Свої перші архітектурні шедеври Антоніо теж створював на пляжах – в юні роки будуючи замки з піску. Незабаром гра Луїса почала виблискувати на яскравому галісійському сонці. Одного дня в будинку Суаресів з’явився аргентинець Алехандро Скопеллі, який відповідав за селекцію в Депортіво та запропонував Луїсіто грати за головний клуб Ла-Коруньї. Для початку за дубль, але, звичайно, надовго Луїс там не затримався. Дебютував Суарес в Прімері проти Барселони. І та гра завершилася розгромом галісійців. 1:6 – коментарі зайві. Незважаючи на те, що новачка практично виключили з гри, існує легенда, що він впав в око головній зірці Барселони Ладиславу Кубалі, котрий наполягав на тому, що Барселона мусить придбати талановитого юнака. (За іронією долі саме Суарес витіснив Кубалу з основи блаугранас та став лідером команди.)
І дійсно на перший погляд виглядає дивним, чому Барса вирішила придбати собі Луїса, адже в своєму першому сезоні він відзначився лише трьома голами. Проте в ньому одразу було видно талант, він вже тоді будував гру. Крім каталонців Суаресом цікавився Реал. Хоча він і не був однією з пріоритетних цілей мадридців. А ось головний скаут каталонців Хосеп Самітьєр, який мав прекрасний нюх на талантів, який майже не поступався його відчуттю гола часів його кар’єри гравця, зауважив, що Суареса потрібно брати. Шальки терезів керівництва блаугранас на користь переходу Луїсіто схилили наступні слова скаута: «Цей хлопець змусить людей забути про мене». Час показав, що Пеп був на 100 відсотків правий. Багато в чому завдяки роботі Самітьєра Барса стала однією з домінуючих команд Іспанії. Для того, щоб зрозуміти роль Пепа для блаугранас, достатнього лише одного факту. В 1951 році йому вдалося підписати для каталонців деякого Ладислава Кубалу, який вже майже поставив свій автограф під контрактом з Королівським клубом.
Блаугранас заплатили за галісійське золото (перше прізвисько Луїса) 6,5 тисяч євро в сучасному еквіваленті. Зрозуміло, що спочатку про місце в основі зіркової команди новачок міг лише мріяти. Дебют Луїса вийшов досить символічним. В день власного дня народження віз зіграв проти… Депортіво. В першому сезоні Суарес з’явився на полі лише в шести іграх, демонструючи при цьому високу результативність – 3 забитих голи. Зміна тренера пішла на користь Суаресу. Ференц Платко довіряв юнаку і бачив в ньому того гравця, навколо якого можна будувати гру. Щоправда, перші враження нового наставника від Луїса були не найкращими. Платко, котрий хотів підтягнути фізику гравців Барселони, придумав для них нову тренувальну вправу – футболісти повинні були відпрацьовувати біля боксерської груші. Оскільки Луїсіто ніколи не вирізнявся вражаючими рельєфами, то тренер сподівався, що новинка мала допомогти Суаресу. Але не тут-то було. Луїс відмовився підходити до груші та не поліз за словом до кишені: «Я прийшов сюди, для того, щоб грати у футбол, а не бути боксером». Ця тирада з вуст юнака видавалася вершиною нахабства, або ж божевіллям. Зрозуміло, що ці слова не підвищували шансів Луїса зіграти за Барселону. Тут можна провести ще одну паралель з Гауді. В Барселонському університеті голова комісії на захисті проекту Антоніо, вручаючи йому диплом, заявив: «Сеньйори, перед нами або геній, або божевільний».
Суарес все довів на полі і Платко не міг дозволити собі розкидатись футболістами такого рівня. Своєю грою Луїс поступово починав завойовувати любов кулес, які спочатку не дуже позитивно сприйняли появу в команді галісійця. Незважаючи на дуже потужний склад тодішньої Барселони, вона не могла нічого виграти, оскільки мадридський конкістадор вже розпочав свій шлях по підкоренню не лише Піренеїв, а й всього світу.
Складалося враження, що Королівський клуб можна скинути з трону лише з допомогою чарів. І Барселона знайшла свого Мага. Це прізвисько за свої оригінальні методи роботи отримав один з кращих наставників в історії футболу – Еленіо Еррера. До методів сеньйора НН ставились по-різному, але головне, що вони давали результат. Він весь свій час присвячував роботі і коли журналісти у нього запитували, чим би ви займалися, якщо б не існувало футболу він щиро відповідав: «Я б його винайшов». В першу чергу завдяки Еррері Барселона змогла кинути рукавичку Мадриду. Прихід синьйора НН став початком кінця для Кубали, а ось для Суареса це був справжній зоряний час. І особливо добре Луїсіто проявляв себе в поєдинках з ненависним Реалом. Тепер вболівальники Барселони поділилися на два табори – прихильників Кубали та Суареса. По мірі того, як поповнювався кубками музей блаугранас, число прихильників угорця зменшувалось, немов шагренева шкіра.
Перший же сезон Мага приніс чемпіонський титул блаугранас, а його дебютне Класіко вийшло незабутнім – Реал був нокаутований з рахунком 4:0. Команда потужно пройшла всю турнірну дистанцію, встановивши новий рекорд за набраними очками – 51 пункт з 60 можливих. Саме тоді Альфредо ді Стефано нагородив Суареса прізвиськом Архітектор. І це було справжнім визнанням талантів Луїса, адже аргентинець був скупим на компліменти та звик співати дифірамби лише собі. Суарес теж захоплювався Білою стрілою: «Я вважаю його найвидатнішим футболістом в історії. Не Пеле та не Марадона. Так, кожен з них був в чомусь неперевершеним, та міг отримати в деяких характеристиках 10 з 10, проте ді Стефано був найбільш різностороннім гравцем та практично в усіх номінаціях брав 9 з 10».
Наступний сезон 1959/60 пройшов в умовах напруженого протистояння з Реалом. На фініш чемпіонату команди прийшли ніздря в ніздрю і для визначення чемпіона довелося використовувати додатковий показник – різницю м’ячів. Вона виявилася кращою в блаугранас. Так, Еррера, котрого називають одним з творців катеначо, поставив Барсі зовсім не ту гру, з якою Маг асоціюється в багатьох спеціалістів та вболівальників. Тоді блаугранус демонстрували яскравий та атакуючий футбол – протягом двох сезонів поспіль вони забивали більше 90 голів за чемпіонат (понад три м’ячі в середньому за гру). Маг добився того, що каталонці нарешті перестали бачити в перемогах мадридців та своїх поразках руку Франко. Вони зрозуміли, що тепер все залежить лише від них. Еррера навіть зміг з максимальною користю для команди використовувати забобони Суареса. Луїс вірив, що коли в день гри під час прийому їжі буде пролите вино, то він неодмінно добре зіграє та заб’є. І Маг знаючи про цю прикмету Архітектора «дивовижним» чином робив так, що воно щоразу випадково проливалося. Коли Луїс бачив пляму, то він підбігав до столу, мочив в неї палець, торкався до лоба, потім бо носка взуття. Тепер йому не потрібно було налаштовувати на гру. Це напевно мав бути день Луїсіто.
Незважаючи на успіхи в національному чемпіонаті, керівництво вимагало від Еррери перемог на євроарені та не лише в Кубку ярмарків, а в головному турнірі, який вже дехто навіть починав називати Кубком Реалу, оскільки мадридський клуб нікому його не віддавав. В півфіналі КЄЧ 1959/60 блаугранас нарешті отримали нагоду змести зі свого шляху заклятого суперника. Маг був впевнений в перемозі, але зазнав краху. Мадридці за підсумками двох поєдинків впевнено перемогли каталонців – 6:2. А Суарес в тому протистоянні перебував в тіні ді Стефано. Короткий роман між Еррерою та Барселоною добіг кінця. І в наступному сезоні вже без Мага каталонці змогли стати першою командою, якій вдалося вибити Реал з КЄЧ. Ключовим фактором тієї перемоги став Суарес, який забив два з чотирьох каталонських голів.
Рівень гри Луїса був настільки високим, що він отримав Золотий м’яч, випередивши в голосуванні самого Пушкаша, який в тому сезоні був особливо ефективним (чого варте лише його каре у фіналі КЄЧ). На руку Луїсові зіграло те, що країни соцтабору не дали жодного голосу угорському «зраднику». Пушкаш був персоною нон-грата по ту сторону залізної завіси. Під час трансляції матчів радянським коментаторам навіть заборонялося згадувати прізвище Пушкаш. І коли м’яч потрапляв до угорця, диктори повинні були імпровізувати, так як, наприклад, це робив Микола Озеров: «Атакує збірна світу». Коли Суаресу вручили нагороду, яку він через невеликі розміри назвав м’ячиком, то не було жодної церемонії. У журналі France Football з’явилася стаття, присвячена лауреату, в ній Луїсу була дана наступна лаконічна характеристика: «Велич герцога, окомір геометра та краса Аполлона». Товариші просто привітали Суареса з трофеєм – от і все святкування. Тоді Луїсіто не вважав Золотий м’яч якимось особливим трофеєм. Лише з часом Суарес зрозумів значення тодішнього свого досягнення. До наших часів він залишається єдиним іспанцем, який вигравав Золотий м’яч.
Сезон, який так добре розпочинався для блаугранас, закінчився провалом. В чемпіонаті Мадрид не дав Барселоні жодного шансу, а в фіналі КЄЧ Бенфіка шокувала каталонців. Блаугранас, які домінували протягом всієї гри, постійно влучали чи то в стійку, чи то в перекладину, чи то не забивали з вбивчих позицій. А в португальців залітало практично все. Тоді Бенфіка ще залишалася фартовою командою, адже Белла Гутманн ще не встиг їх проклясти. В тому матчі Суарес грав з травмою і це теж стало однією з гирьок, які схилили шальки терезів на користь португальського клубу. Це був єдиний фінал, в якому Суарес покинув поле на щиті. В усіх інших вирішальних матчах Луїс неодмінно перемагав.
Тоді Барселона переживала важкі часи. Внаслідок будівництва нового стадіону Камп Ноу клуб мав величезні борги, які могли призвести до банкрутства блаугранас і потрібно було наповнювати бюджет, а турнірні успіхи могли почекати. І якраз доречною виявилася пропозиція, котра надійшла з Мілану. Там якраз Маг будував Великий Інтер і йому був потрібен Архітектор. Анджело Моратті не пошкодував віддати за Луїса астрономічну суму – 300 мільйонів лір. Так Суарес став найдорожчим гравцем світу.
З приходом Луїса остаточно склався пазл тої топ-команди. Суарес допоміг здобути для колективу чимало титулів. Так, в 1964 році у фіналі КЄЧ нерадзуррі протистояв… Реал. Італійці впевнено обіграли мадридців, а в 1965 році у вирішальному матчі Інтер переміг Бенфіку. Так Суарес здійснив свою власну вендетту за поразку чотирирічної давнини.
Під час виступів за Інтер Луїс награв ще мінімум на один Золотий м’яч. Сезон 1964 року склався для Суареса просто вражаюче. Він був лідером команди, яка виграла КЄЧ, Міжконтинентальний Кубок, а в складі рідної збірної став чемпіоном Європи. Особливо добре Луїс проявив себе на єврофорумі у вирішальних іграх з Угорщиною та СРСР. Незважаючи на те, що після переїзду в Італію вболівальники не дуже любили Суареса та називали його італійцем, іспанське керівництво розуміло значення Луїса для національної збірної. Напередодні важливих для Фурії Рохи матчів в Мілан прилітав чартер, який і забезпечував доставку в лави націоналу головного іспанського Архітектора. Франко рідко перед ким схиляв голову, проте можна знайти фото, на котрому всесильний каудильйо вклоняється Суаресу на прийомі в честь перемоги збірної на Євро-1964. Еррера, який завжди цінував Архітектора, так відгукувався про нього: «З усіх важливих клавіш інструменту, який називався La Grande Inter, Суарес завжди був найважливішою».
Кар’єру гравця Луїс завершував в Cампдорії. Потім був тренерський період, який підтвердив істину про те, що з хороших гравців нечасто виходять топ-тренери. Луїс і досі цікавиться футболом. З іспанських гравців йому найбільше імпонують футболісти, котрі теж будують гру – Хаві, Іньєста. А з італійців він виділяє ще одного генія, котрий має те саме прізвисько, що й Луїсіто – Андреа Пірло.
1987 рік – в сім’ї уругвайського футбольного вболівальника народився син, якого батько вирішив назвати Луїсом на честь одного зі своїх улюблених гравців. Коли у 2014 році в Луїса Суареса запитували, що він думає стосовно переходу свого молодшого тезки в Барселону той відповів: «Я думаю, що людина з таким іменем просто не може провалитися».
Нещодавно він вирішив віддати свій Золотий м’яч в музей ФК Барселона, для того, щоб прихильники з усього світу могли побачити історичний перший каталонський трофей кращого футболіста Європи. Незважаючи на те, що юні шанувальники футболу тепер знають зовсім іншого Луїса Суареса, ті хто колись на власні очі бачив, як будував гру своїх команд футбольний Архітектор, не мають жодних сумнівів, коли їх просять назвати кращого гравця в історії Іспанії. В Галісії теж не забувають Луїса. На будинку, в котрому він народився, можна побачити меморіальну табличку, яка нагадує про те, яка знаменна подія трапилася тут 2 травня 1935 року. Але для самого Суареса набагато важливішим за всі численні титули є те, що коли він зараз приїздить в Ла-Корунію його там називають: «Наш видатний син». Це і є справжня любов.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться