Хлопець у футболці української збірної перед матчем чемпіонату Європи був нарозхват для німецької преси: хорошою німецькою він коментував для ЗМІ перспективи команди Ярмоленка, Коноплянки і Ракицького, пояснював, чим живе зараз Україна і як ставиться до футболу в часи, коли начебто й думки зайняті зовсім іншим.
Це був студент університету з батьківщини Карла Маркса, який родом із рідних місць Президента та прем’єр-міністра України. Денис Сурма – 27-річний захисник німецьких футбольних клубів АйнтрахтІІ та Олевіґ із міста Трір та люксембургського клубу Реміх-Боус.
У першій частині розмови з подолянином ми спробували уявити, як і чим живе низовий футбол Німеччини.
Айнтрахт із Четвертої німецької ліги буде трішки сильнішим за Ниву із української другої ліги
– Денисе, ви починали футбольну кар’єру, граючи в Україні за клуб Будівельник із рідних Іллінців. Яким чином опинилися у Німеччині?
– Я студент, навчаюся в одному із вузів Німеччини. Закінчив Вінницькийполітех в 2011 році, отримав бакалавра за спеціальністю зовнішньоекономічний менеджмент. У магістратуру вступив у Німеччині в місті Трір, що на кордоні з Люксембургом. Виступав останнім часомза клуб Олевіґ, перед цим грав за другу команду Айнтрахта. З Олевіґом ми виграли нашу місцеву лігу в 2014 році, підвищилися у класі. Цей сезон розпочав уже в Люксембургу – в клубі Реміх-Боус, який виступає на аматорському рівні.
– Що таке німецький низовий футбол Німеччини і чи можна це рівняти з тим, що ви бачили на рідній Вінничині?
– Щоб ви розуміли, уболівальницька культура там настільки висока, що футбол скрізь – у всіх сферах життєдіяльності. Тому, зрозуміло, йому приділяється велика увага і він тут на високому рівні представлений.
У Німеччині дуже багато аматорських ліг та команд. Скажімо, на Вінничині в чемпіонаті області є дві ліги, також проводиться першість районів і місцеві якісь змагання. А оту Німеччині, з урахуванням трохи іншого адміністративного розподілу, скажімотак, «на область» грають у трьох лігах, а «на район» і взагалі їх п’ять.
І якщо у нас команди тримаються за рахунок спонсорів і чиєїсь доброї волі, то тут грають власним коштом. Тому ніхто ні від кого не залежить.
– Команди, у яких ви граєте, також існують за власний кошт?
–Моїми партнерами по командіОлевіґ є як студенти, так і дорослі працюючі. У нас 2-3 рази на тиждень тренування, на вихідних беремо участь у офіційних матчах. Фінансують команду члени клубу, які щомісяця роблять внески. Це стосується і гравців, і вболівальників.
А от уже в Айнтрахті ситуація дещо інша. Клуб виступає у Четвертій регіональній лізі, бере участь у Кубку Німеччині. Є зарплата, проживання, харчування, відмінна інфраструктура, там вже все всерйоз. За підходом і професіоналізмом можна порівняти з нашою Другою або навітьПершою лігою.Якщоспівставляти з вінницькою Нивою, то, гадаю, Айнтрахт може дати фору нашій команді у багатстві та розвиненості клубу, та й по грі, думаю, він трохи сильніший.
– Чи доводилося перетинатися з співвітчизниками у німецькому низовому футболі?
– Жодного разу.
Кожен клуб має свій спортбар, де ми і підробляємо, і відпочиваємо
– Колишній гравець збірної України та низки клубів (у тому числі, вінницької Ниви) Борис Фінкель, який живе неподалікНюрнберга, у розмові зі мною говорив, що у них у суботу всі вболівають за клуб Бундесліги, але в інші дні тижня – замісцеві команди…
– Так і є. У нас також на топ-рівні у нас вболівають за Боруссію, а так–засвої команди. У Німеччині вболівальники відрізняються дружністю. У кожного клубу добре налагоджена інфраструктура. Разом із полями і залами кожен клуб має власний спортбар, який утримується клубом: де, в тому числі, і ми, футболісти, по черзі працюємо.
Після тренування у день топових матчів ми залишаємося і там же вболіваємо, залишаючи кошти в барі свого клубу. Це раціонально і правильно, таким чином ми підтримуємо свій же клубі маємо місце, де зібратися з однодумцями. Потім наші ж кошти працюють на нас. Такий собі кругообіг грошей.
– Це формула повноцінної клубної структури – хай навіть ми й говоримо про «первісний», низовий футбол. В Україні про подібне залишається лише мріяти…
– Згоден. Наведу приклад.У нашого головного тренера всі троє синів грали в нашій же команді. Вони всі живуть в цьому окрузі і для свого клубу готові викладатися на повну. У структуру клубу входять дитячо-юнацькі команди, ветерани. Такий собі взаємозв’язок прослідковується. Тому за своїх і вболівати приходять свої ж. Не обов’язково команда завжди демонструє привабливу і результативну гру, бувають різні періоди, як і скрізь, але її підтримують в будь-які моменти. І це неймовірно круто і правильно.
– Хто із відомих людей вийшов із міста Трір?
– Можна згадати Карла Маркса. А саме місто вважається найстарішим у Німеччині. А от футболістів не згадаю відомих. Колись команда нашого міста виступала уДругій німецькій Бундеслізі і тоді за неїфанатілодуже багато людей. Зараз команда виступає у Четвертій лізі і на гру її команди приходить не так багато людей – п’ять-шість тисяч.
– У порівнянні з нашим футболом, це значне число.
– На матчі Третьої німецької ліги за участю Динамо(Дрезден) збиралося і по 40 тисяч чоловік. Зараз, коли команда підвищилася у класі, думаю, там взагалі ажіотаж.
– З міста Трір походить також відома німецька футболістка ЙозефінаХеннінг, яка захищала кольори ПСЖ, а зараз грає за Арсенал.
– Так, жіночий футбол тут також розвинений на рівні. Йому як і дитячому футболу приділяється чимало уваги, майже в кожному клубі є жіноча дитяча команда – до 15-16 років дівчата відточують свою майстерність.
Збираюсь у квітні відвідати один із матчів команди Андрія Вороніна, може, навіть потренуватись разок у нього. Команда, яку він очолює, якраз такого рівня, як Реміх.
Німці заспокоювали, що Україна отримає 4-5 голів – не більше
– На матчі збірної України їздите?
– Був у Ліллі на матчі Євро-2016 з Німеччиною, потім на німецькому радіо давав інтерв’ю про ту гру. Розпитували про емоції, сам стадіон, заходи безпеки. Німці дуже зверхньо ставляться до інших команд і не бачать для своєї збірної ніякого іншого суперника, окрім Італії.
Колеги по роботі мене заспокоювали і жартома говорили, щоб я сильно не засмучувався, бо ми пропустимо 4-5 м’ячів. Чемпіони світу, як-не-як. Проте я вірив, що буде 1:1, а можливо внаслідок вдалої контратаки можна буде й виграти у цього суперника. Адже у футболі всяке трапляється і хотілося дуже гарно стартувати на Євро.
Після того матчу всі були налаштовані на оптимізм. Перший тайм нам вдався, всі септики нашої команди тоді були впевнені, що ми щонайменше в групі будемо другими. Та сталося не так як гадалося.
– Ви побували у Люксембурзі, у Німеччині. Можете порівняти, чим Україна відрізняється від цивілізованого футбольного світу і тих країн, які називають у нас «карликовими»?
– У ставленні до всього. В Україні кожен відчуває власну безкарність, що породжує і плодить корупцію. Це перша і головна проблема. Люди почувають себе впевнено, можуть красти і вільно себе почувають. У Європі такого не може бути.
– У нас більше уваги приділяється стилю «бій-біжи», коли шукають довгою передачею попереду нападника і чекають від нього результативного удару…
– У Німеччині такого немає. Немає останнього захисника, а нападник не грає під центральними захисниками суперника. Всі ланки грають чітко в лінію, двоє центральних оборонців знають як і вміють створити офсайд, з оборони в атаку виходять через пас, ніхто не грає вертикальними передачами на вдачу. В усякому разі, цього від нас вимагають, а ми стараємося виконувати установку по мірі сил.
– Я вивчав ваші виступи в Німеччині та Люксембурзі, ви були лідером у своїх командах, грали завжди в основі. Бажання повернутися до Вінниці, щоб виступати у відродженій Ниві-В у Другій лізі, не виникало?
– Думав про це. Зараз у цій команді виступають хлопці, з якими ми перетиналися або в університеті, або грали разом на область.З нападникомВолодею Поліщуком, який грав за Погребище й донедавна за Ниву-В, ми були суперниками: я захисник, він – форвард. Із Сашком Борячуком ми грали разом за команду університету. Пам’ятаю Колінза Нгаху, який навчався також у моєму універі, доводилося з ним разом тренуватися. Думаю, якби для мене це було основною роботою і я постійно тренувався, то можна б грати на такому рівні. Але я не маю стільки часу, мушу вчитися і працювати. Але сподіваюся залишитися у футболі.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться