Недієздатні крила

Є поразки, після яких не соромно. Є поразки, які змушують по-іншому глянути на речі і почати шукати вихід (таким був, наприклад, львівський розгром від ПСЖ у вересні). А є поразки, які спустошують. Саме після подібних поразок найважче підібрати слова, бо що б не було сказано – немає враження, що не буде ще гірше. Якраз такою стала сьогоднішня поразка Шахтаря у Швеції, вона випалила все зсередини.

«Спілкування з людьми спокушає до самоаналізу»,- стверджував Ґреґор Замза, якому довелося одного ранку прокинутися перевтіленим у велику комаху. У той ж момент, як він перестав бути людиною, його життя змінилося до невпізнаваності: Ґреґор став тягарем для своєї родини, яку раніше забезпечував, чоловік виявився нікому не потрібним, не зі своєї волі ставши ізгоєм. Так, у нього були крила – але що йому з тих крил, коли вони недієздатні? Що йому з усіх переваг бути комахою, коли він хоче бути людиною?

Перекладаючи твір Франца Кафки на футбольну мову, можна зрозуміти, що «велика комаха» — це видатний футболіст своєї команди, який з віком став важким та моментами неповоротким, але все ще зберігає місце в стартовому складі. Важко просто вказати йому на те, що прийшов час сідати на лавку для запасних.

Ще минулого року здавалося, що подібна доля не чекатиме донецький Шахтар у найближчі декілька років – не знаходилося гравця, який відверто випадав би з вікових причин. Навіть старожили команди – Дарійо Срна та В’ячеслав Шевчук – виглядали солідно і переконливо. Тим не менш, у цьому сезоні ситуація кардинально змінилася.

Флангові захисники відіграють дуже важливу роль у сучасному футболі, адже їх обсяг роботи не повинен обмежуватися лише виключно захисними діями, тепер куди більше цінуються гравці, які можуть підключитися до атаки, загострити гру, або, як мінімум, створити перевагу в кількісному складі на чужій половині поля. Очевидно, що в нинішньому Шахтарі флангові захисники не відіграють цієї ролі – у Гірників відсутні крила, тому то донеччани й не можуть злетіти.

Вкотре підтвердив це і матч з шведським Мальме: Ісмаїлі і Срна неодноразово провалювалися після своїх походів в атаку, а хорватський капітан і взагалі привіз друге пенальті в третьому матчі Ліги Чемпіонів. Надзвичайно переконливо на їхньому фоні виглядали флангові оборонці господарів поля – на рахунку молодого Па Конате результативна передача, а Антон Тіннерхольм став чи не найбільш надійним гравцем Мальме, особливо це проявилося на двадцять п’ятій хвилині матчу, коли швед встиг завадити Олександру Гладкому згрупуватися і завдати прицільного удару по воротах Йохана Вілланда.

Так, на рахунку бразильсько-хорватському дуету оборонці куди більша кількість передач, вони частіше й інтенсивніше ходили в атаку. Тобто, чисто за деякими статистичними показниками флангових захисників можна сказати, що саме у Мальме були відсутні крила. Тим не менш, це буде неправдою: забивши швидкий гол, шведам не потрібно було йти вперед, тож ніякого сенсу в активних підключеннях захисників й не було. А от Шахтарю треба було летіти вперед, та, на жаль, жодної небезпеки Срна з Ісмаїлі не створили.

У дечому ситуація шведського поєдинку перегукується й з попередніми матчами Гірників у цьогорічній Лізі Чемпіонів. Незважаючи на те, що на лівому фланзі оборони донеччан завжди з’являється нове обличчя, всі троє футболістів відігравали практично так само слабко як і Дарійо Срна на протилежному боці поля. Парадокс полягає в тому, що у кожному з матчів флангові захисники суперників були чи не найнебезпечнішими гравцями поєдинку, за допомогою яких й створювалася небезпека біля воріт Андрія П’ятова.

Нинішня проблема з крайніми оборонцями – великий камінь у город головного тренера донецького клубу, який за одинадцять років роботи у клубі не зміг підібрати гідної заміни своїм основним фланговим захисникам. Так, уже у цьому сезоні Мірча Луческу почав саджати В’ячеслава Шевчука на лавку для запасних, куди частіше довіряючи Марсіо Азеведо або Ісмаїлі. Набагато гірша ситуація на правому фланзі, де Дарійо Срна – безальтернативний фаворит румунського наставника. Тільки-от треба розуміти, що українському лівому оборонцю уже тридцять шість, хорватському правому – тридцять три. Для порівняння, Сержу Ор’є з ПСЖ, який не просто забив гол і віддав результативну передачу у Львові, але й «з’їв» Кріштіану Роналду декілька годин назад в Парижі, лишень двадцять один рік. Всього на рік старший за івуарійця один з героїв шведського матчу, лівий оборонець Мальме, Па Конате.

Важко навіть подумати, скільком ж іншим толковим захисникам закрив дорогу Мірча Луческу, покладаючи основні сподівання саме на цих двох. Покладаючись на них до останнього, навіть коли вони стали тими «важкими комахами», які уже не приносять користі команді у важливих поєдинках.

Цікавий момент: після трьох турів Ліги Чемпіонів в активі київського Динамо нуль програних поєдинків, а в активі Шахтаря нуль забитих голів. І найсумніше те, що проблема тут не в Олександрові Гладкому. Точніше, не тільки в ньому, адже по суті своїй нападник – це наконечник. Але що може зробити наконечник, коли його команда не біжить? А Шахтар, однозначно, не біжить, бо не мають Гірники необхідних крил.

Тим не менш, останнє місце – це не позиція для донецького клубу. Це, очевидно, не те місце, яке здатне задовольнити самолюбство румунського наставника Гірників. Тому попереду на вболівальників Шахтаря очікує три надзвичайно цікавих матчі, протягом яких Мірча Луческу спробує якось змінити ситуацію і вивести команду в Лігу Європи. Питання лише в одному – чи спокусив шведський поєдинок румунського спеціаліста до самоаналізу? Якщо ні, то навряд буде щось краще.

Олексій Мандзій, Sport Arena