Журналіст The Guardian Джеймі Джексон, який висвітлює для авторитетного британського видання клуби з Манчестера, зараз, певно, захоплено потирає руки. Початок продажів його нової книги, присвяченої недовготривалій ері Девіда Моєса на Олд Траффорд, ідеально римується з останніми подіями на трансферному ринку: втрата Манчестер Юнайтед своїх трансферних цілей, Ніколаса Отаменді та Педро Родрігеса, повертає спогади про перше і єдине літнє міжсезоння “Обраного” Моєса в Манчестері.
Літо 2013-го вже зараз здається стародавньою історією, і багато в чому це є заслугою нового менеджера Юнайтед Луї ван Гаала. Величезний кредит довіри, який нідерландський спеціаліст встиг випробувати не лише турбулентним минулим сезоном, а й кардинальним оновленням складу команди, віддаляє від реалій, що в них доводилося працювати попереднику ван Гаала. Тепер уже можна сказати напевно: символічний статус спадкоємця сера Алекса Ферґюсона, насправді, однією лише символічністю й обмежувався. Річ не лише в тім, що зараз Ферґі надає перевагу не згадувати про такі деталі, відсторонюючись від рішення клубного керівництва звільнити свого протеже, а й у тому, що власне спадку найуспішніший менеджер в історії клубу Моєсу не залишив. Безумовно, історичний аспект і структура Юнайтед як клубу не можна залишати поза увагою, але справа ще й у тому, що ніякої послуги нинішньому тренеру Сосьєдада вони не робили.
Позаминулого літа Девід Моєс очолив Манчестер Юнайтед, який втратив найбільш впливову постать у своїй історії. Проте “найбільшої інтригою світового спорту” манчестерський клуб на порозі нової епохи називали не лише через власне прощання з Ферґюсоном. Похідними від рішення сера Алекса, але не менш важливими чинниками, були ще кілька деталей. По-перше, після майже десятиліття у власності американської родини Ґлейзерів, протягом якого втримати клуб на плаву міг лише велет штибу Ферґі, питання стратегічних перспектив Юнайтед знову вийшло на перший план. По-друге, успадкований Моєсом основний склад і молодіжна академія (на взаємодії цих двох інститутів у своєму прощальному листі до вболівальників Червоних дияволів робив акцент сер Алекс) потребували негайного і серйозного оновлення. По-третє ж, разом із великим менеджером МЮ залишила фактична вся його команда: Моєс наполіг на тому, щоб тренерський штаб поповнили знайомі йому за Евертоном спеціалісти. Понад те – і це найбільш важливо – залишив Олд Траффорд і виконавчий директор Девід Ґілл.
Таким чином, критично важливе для Манчестер Юнайтед літнє трансферне вікно 2013 року клуб розпочав із менеджером, якому відверто бракувало досвіду роботи на великому європейському ринку (згодом же – і довіри від керівництва клубу), та новим виконавчим директором Едом Вудвардом. Виконавчий віце-голова, як звучить офіційна посада Вудварда, перебрав на себе повноваження за всіма клубними операціями, включно з переговорним процесом з іншими клубами у трансферних питаннях. Наслідки залучення людей із браком відповідного досвіду всім відомі: втрата Юнайтед Франсеска Фабрегаса та Тоні Крооса, єдине літнє підписання в особі Маруана Феллаїні та вимушене використанн Філа Джонса на позиції опорного півзахисника – все це можна занести до списку невдач команди Вудварда.
Як і чимало інших аспектів його роботи в Манчестері, трансферна політика Девіда Моєса не заслуговувала на настільки різку критику, і проблеми Манчестер Юнайтед на ринку після його звільнення однозначно про це засвідчили. Активний і своєчасний початок цього міжсезоння змусили в цьому засумніватися, проте таємнича історія з підписанням Андера Еррери та продовження співпраці з агентом Жорже Мендешем навіть після того, як він почав відверто висміювати рішення Луї ван Гаала, можуть стати зайвими доказами на підтвердження цієї тези. Нещодавні ж “викрадення” потенційних новачків Юнайтед найближчими конкурентами з Манчестер Сіті та Челсі не залишають тепер з цього приводу жодних сумнівів.
Визнаючи той факт, що перехід Ніколаса Отаменді до складу Манчестер Сіті і придбання Челсі Педро Родрігеса, як, власне, і трансферна сага навколо Давіда де Хеа та Серхіо Рамоса, свідчать про негативну для МЮ тенденцію, втім, варто зазначити, що кожен із цих випадків треба розглядати окремо. Взяти, до прикладу, хоча б історію з можливим обміном першого номера Юнайтед на капітана Реала. Фінал цієї історії англійські футбольні аналітики з Джеймі Карраґером на чолі прогнозували ще півроку тому: якщо іспанського футболіста кличе Реал, то втримати його неможливо. Однак намір Червоних дияволів використати в перемовинах з Мадридом фактор Серхіо Рамоса був справді сильним сигналом – певна річ, якби вони до кінця змогли наполягати на тому, що будуть згодні попрощатися з де Хеа виключно в обмін на Рамоса. Натомість же команда Вудварда витратила ціле літо на роботу в цьому напрямку і, схоже, таки поступиться досвідченому ділку Флорентіно Пересу.
Історія Отаменді має інше підґрунтя, але багато в чому пов’язується з перемовинами між МЮ і Реалом. Справа в тому, що центрального захисника збірної Аргентини на Олд Траффорд розглядали як запасний варіант у випадку провалу комунікації з Рамосом. Напрацьована роками взаємодія із сірим кардиналом європейського футболу Жорже Мендешем залишила для Юнайтед простір для маневрів, однак зрештою могла розслабити представників Дияволів. Події розгорталися максимально швидко: Рамос підписав новий контракт із Реалом, а за Отаменді раптом вхопилися представники Манчестер Сіті. Містяни мали важливу перевагу – команда аргентинця Валенсія досі не повернула Сіті борг за повноцінний трансфер Альваро Негредо. Врешті саме вона і стала їм у нагоді, і вже сьогодні Отаменді підписав довгостроковий контракт із іншим манчестерським клубом.
Ще більше чинників вплинуло на зрив трансферу Педро до Манчестер Юнайтед. Як і в більшості випадків, коли ділові перемовини наштовхуються на підступність фактора особистих стосунків, ця історія не могла вийти простою. Почати треба з того, що ймовірність прощання вихованця Ла Масії з Барселоною, за іронією долі, значно підвищилась після того, як у червні Педро підписав із рідним клубом новий контракт. Нова угода пов’язувала футболіста збірної Іспанії з Барсою ще на чотири роки, але, що важливо, суттєво знижувала його клаусулу – замість захмарних сум зацікавлений у придбанні Родрігеса клуб тепер міг заплатити адекватні 30 мільйонів євро. Ніякої двозначності: каталонці не хотіли втрачати свого вихованця, але й гарантувати йому місце в основному складі не мали жодної можливості. Все впиралося в те, чи прагне 28-річний футболіст грати в основі і, якщо так, то чи знайдеться клуб, який зможе йому це забезпечити.
Можливість запрошення Педро, за інформацією англійських інсайдерів, Челсі розглядав ще в січні, проте врешті лондонці вирішили зробити ставку на Хуана Куадрадо, перевагою якого над іспанцем було те, що футболіст Фіорентини не був заграний в Лізі чемпіонів. Улітку ж на Стамфорд Бридж не приховували наміру позбутися Куадрадо, тому варіант із Педро знову почав здаватися актуальним. Челсі окреслив свій інтерес у червні, але після того зник із каталонських радарів – фаворитом на підписання чемпіона світу почали вважати Манчестер Юнайтед.
Припускалося, що трансфер Педро дозволить Луї ван Гаалу здійснити заплановий перехід на тактичну схему 4-3-3, на який у Манчестері чекають приблизно так, як на перший сніг: це точно колись трапиться, та важко передбачити, коли саме. Надання атакам Червоних дияволів ширини – власне, те, що в чинному складі можуть забезпечити лише кілька виконавців (перекваліфікований у фулбека Антоніо Валенсія, Ешлі Янґ і, певна річ, Мемфіс Депай), є ключовим аспектом цього тактичного переходу. Проте, якщо ван Гаал справді бачив у Педро таку перспективу, то це означало б використання потенціалу іспанця за зразком Вісенте дель Боске. Так, тренер збірної Іспанії надавав йому шанс показати себе на позиції центрального нападника, але здебільшого застосував каталонця як джокера для розтягування лінії оборони суперника. Сам же Педро, схоже, бачить себе гравцем, завжди націленим на ворота суперника – і ціла низка важливих голів в футболці Барселони свідчить на його користь.
Значно більш вірогідно, втім, що між ван Гаалом і Педро виникли непорозуміння з іншого приводу. Не так давно від переїзду на Олд Траффорд іспанця закликав відмовитися колишній футболіст Барселони Христо Стоїчков, який аргументував свої слова негативним досвідом роботи з Луї. За кілька днів після цієї заяви легендарний болгарський футболіст позував в інстаґрамі Сеска Фабрегаса на базі Челсі в Кобемі – подейкують, саме порада Стоїчкова, а також телефонні розмови з Фабрегасом і Моурінью врешті переконали Педро зробити вибір на користь Лондона. Не менш важливою, за інформацією в англійській пресі, схоже, була і розмова іспанця із співвітчизником Віктором Вальдесом: Родрігес, вочевидь, також мав би проблеми з розумінням філософії ван Гаала.
Власне, саме тому офіційні підтвердження трансферів Педро та Отаменді стали настільки серйозним ударом для Манчестер Юнайтед. Підсилення прямих конкурентів (врешті, Юнайтед декларує намір поборотися за чемпіонський титул) є однією проблемою, іншою ж залишається брак кадрів на позиції центрального захисника і нападника. Вболівальникам Червоних дияволів залишається сподіватися на те, що за останні десять днів трансферного вікна клуб зможе подбати про підсилення складу і, що навіть більш важливо, уникнути “панічних придбань” на кшталт минулорічного Анхеля ді Марії чи Радамеля Фалькао. Іншими словами: зробити правильні висновки з уроків минулого.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться