Основна цінність сучасного футболу – гроші. Яким б романтиком ви себе не вважали, рано чи пізно будь-яка справа все одно зведеться до грошового еквіваленту. Так побудований цей світ, і таку реальність просто потрібно прийняти.

Ні, звісно, воювати проти неї можна – але подібний бій з самого початку приречений на поразку. «Радикал [комуніст – прим. О.М.] може боротися з чистотою Ісуса, але багатий хлопець виграє з підступністю сатани», — переконує відвертий комуніст Далтон Трамбо в однойменному фільмі. І не погодитися зі словами відомого сценариста неможливо: навряд він зміг би так довго відстоювати свої погляди, якби у нього не було відповідного матеріального забезпечення. Зрештою, історія фільму «Трамбо» схиляє простого глядача до думки, що якими б лівими (чи правими) його погляди не були, усе вирішують гроші.

Повинна погодитися з такою тезою й футбольна Чехія – місцеві футбольні клуби не звикли до розкоші своїх західних сусідів, а запорукою успіху в країні пива є фінансова стабільність. Нерідко командам доводилося переживати кризові періоди, які відкидали їх на початкову стадію розвитку, через проблеми з фінансуванням, тому в Чехії куди більше полюбляють небагату стабільність середньої кишені, ніж розкіш широкої. Власне, саме тому місцеві клуби лиш інколи досягають успіху на міжнародній арені, а про місцеву лігу не пише закордонна преса – скромний, значить нецікавий і неперспективний. Так побудований цей світ, і таку реальність просто потрібно прийняти.

Знаходяться, втім, люди, що кидають виклик системі, намагаючись увійти в чужий монастир зі своїми правилами. Одним з таких персонажів є власник празької Спарти Даніель Кржетінські – 40-річний юрист в 2004 році викупив 40% акції столичної команди, згодом розширивши свої повноваження. Основний акцент молодий власник робить якраз на комерційну привабливість Спарти – клуб витрачає немало фінансів на рекламу та роботу з вболівальниками. Уже з перших своїх днів в клубі Даніель змінив стратегію розвитку команди, намагаючись розширити її популярність. І байдуже, що Спарта – це найвідоміший бренд чеського футболу, адже межі досконалості, на думку Кржетінські, не існує.

Зробити цей проект прибутковим 40-річному власнику не вдалося й досі, зате з кожним наступним роком Червоні поступово скорочують фінансові втрати, в основному заробляючи на продажі квитків та атрибутики, спонсорських угодах і рекламі. Безперечно, окремим пунктом варто виділити призові за участь у єврокубках – за підсумками цього сезону саме завдяки грошам від УЄФА пражани планують вийти в нуль.

З іншого боку, власник Спарти не боїться вкладати в неї кошти. Так, більшість фінансів іде на утримання та розвиток дитячих академій, але разом з тим празький клуб може дозволити собі вийти на трансферний ринок, і підписати потрібного гравця. Наприклад, взимку склад Червоних поповнили зразу три гравці: правий захисник Онджей Захустел, правий вінгер Джозеф Сурал та центрбек Онджей Мазух, відомий в Україні за виступами у дніпропетровському Дніпрі. Разом з тим, жодне з цих придбань не було спонтанним і непотрібним – усі троє футболістів стабільно виходять на поле в чемпіонаті Чехії, а Сурал відбігав в усіх весняних іграх Ліги Європи.

Власне, саме можливість у будь-який момент закрити проблемну позицію вхідним трансфером, і робить Спарту найдорожчою командою місцевого чемпіонату: загальна вартість гравців празького клубу складає трішки більше 25 млн євро. Така цифра, безсумнівно, виглядає смішно на фоні середньоєвропейських показників, але Червоні не переймаються – вони не ставлять собі за ціль стати фінансовими магнатами, вільно почуваючись у власній ваговій категорії. До слова, у цьому єврокубковому сезоні чехи зустрічалися з чотирма набагато дорожчими командами, зазнавши у восьми матчах тільки однієї поразки – літній програш ЦСКА (131 млн євро) на своєму стадіоні, тоді як Шальке (200 млн євро), Краснодар (92 млн євро) і Лаціо (176 млн євро) обіграти Залізну Спарту не змогли.

Якщо заглибитися в причини такої успішної гри чехів, в першу чергу, варто відзначити серйозну тактичну підкованість празької команди – головний тренер Зденек Щасни неймовірну кількість уваги приділяє розбору гри суперника. «Готуючись до матчів з попередніми суперниками, я завжди знаходив їх слабкі місця – наприклад, зона перед центрбеками чи фланги, — заявив наставник Спарти на передматчевій прес-конференції перед першим чвертьфінальним матчем Ліги Європи, відмітивши й силу майбутнього суперника. – Та цього разу, переглянувши чотири чи п’ять матчів Вільярреалу, повинен визнати, що не бачу в іспанців слабких місць». Малоймовірно, втім, що наставник Червоних не залишив якогось туза у себе в рукаві – його команда цілеспрямовано готувалась до іспанського вояжу протягом останнього тижня.

Ще одним важливим аспектом успіху Спарти є недооцінка з боку суперників – більшість опонентів сприймали підопічних Щасни відвертим аутсайдером протистояння, займаючись шапкозакидництвом, за що були згодом покарані. Свій внесок у таке ставлення до Червоних зробили й вони самі – часто перед єврокубковими поєдинками Зденек Щасни виставляв на гру чемпіонату резервний склад, заплутуючи карти тренерам команд-суперниць.

Третім, і напевне, найважливішим критерієм успішності віце-чемпіонів Чехії є їхня надзвичайна організованість. Спарта не соромиться будувати свою гру від захисту, часто збиваючи темп атак суперника тактичними фолами, а динамічності переходів Червоних з оборони в атаку може позаздрити навіть Лестер. Інколи взагалі здається, що цьогорічного празький клуб – це модернізована версія минулорічного Дніпра, така ж цупка і терпляча. Втім, на відміну від дніпропетровців, підопічні Щасни куди краще використовують стандартні положення, у чому можна було переконатися під час Празького дербі, в якому Спарта перемогла Славію з рахунком 3:1, забивши два голи після розіграшів стандартів.

Дійшовши до чвертьфіналу Ліги Європи, Червоні повторили своє найкраще досягнення у цьому турнірі – подібного результату чехи досягли тільки в сезоні 1983/84, коли в чвертьфіналі Кубку УЄФА їх вибив югославський Хайдук. Зупинятися, втім, Спарта не планує – поразка в останньому турі чемпіонату Чехії остаточно визначила пріоритети столичного клубу, відкинувши боротьбу за золото місцевої ліги на другий план. Окрім того, для багатьох основних гравців Червоних, цей єврокубковий сезон є останньою можливістю грюкнути дверима – ті ж 34-річні Давід Лафата (капітан і основний нападник) і Давід Бічік (воротар) уже навряд матимуть подібний шанс.

Натхненно розповідати про далекі цілі, у Празі не поспішають – ця історія Спарти й так занадто сильно нагадує казку, аби хтось думав про майбуття. На даний момент, усі прихильники Червоних думають лише про сьогодення і найближчі ігри проти Вільярреалу, та глибоко в душі кожен з них мріє про продовження єврокубкового шляху Залізної Спарти.

І чудовим стимулом для чехів мала б послужити історія Далтона Трамбо, який після довгих років поневірянь таки здолав систему. Червоні систему, звісно, не зламають, але вони вкотре доведуть, що реальність можна сприймати не тільки такою, як її подають. Доволі символічним виглядає той факт, що Трамбо написав сценарій до знаменитого фільму «Спартак». Не вважаєте?