Спарта — Вільярреал 2:4. Як це було?
Абсолютно резонно Спарта розпочала цей поєдинок з нуля – господарі абсолютно не задумувалися про відставання в один гол, адже будь-який їх результативний удар кардинально змінював би всю ситуацію на футбольному полі. Однак усі плани Червоних були перекреслені уже на стартових хвилинах: Вільярреал втік в одну з перших контратак, яку впевнено реалізував Седрік Бакамбу. Конголезець забив свій третій гол у протистоянні зі Спартою, і фактично сам вибив чеську команду з Ліги Європи.
Усе, що відбувалося далі, могло б мати якийсь зміст, якби не одне «але» — Червоні втратили впевненість у своїх силах, а феномен Бакамбу ще сильніше скував їх можливості. Здається, пражани, які вийшли на цей поєдинок, як на нову дуель, відчули якийсь привид попереднього матчу – і просто зупинилися. Зрештою, остаточно встали вони після другого пропущеного голу, але ж, очевидно, що вирішальним у всій дуелі став перший гол Бакамбу в Празі.
…Красивою ж крапкою у всій історії був четвертий гол Бакамбу в двох матчах, який також став четвертим для іспанців в Чехії. Цілком символічно, що забитий він був теж на самому початку тайму. Власне, саме завдяки цим результативним стартам Вільярреал й переграв Спарту.
Пропущений перший гол, по суті, мало вдарив по турнірних амбіціях Спарти – їм усе було б бажано забивати двічі, тому те взяття воріт мало змінило ситуацію на полі (саме в плані двоматчевої стратегії). Інше діло в тому, що воно надзвичайно сильно вдарило по психології чехів, які вперше за весь шлях в Лізі Європи перестали вірити в свої сили. Підтвердженням цих слів може слугувати увесь перший тайм у виконанні пражан – Спарта двічі затискала суперника в його штрафній, але ні разу не змогла відзначитися. Грубо кажучи, саме це безцільне марнування моментів і показало психологічний провал чехів, адже немає сумнівів, що в дуелях проти Краснодару чи Лаціо подібні моменти були б неодмінно реалізовані.
Доволі символічним, зрештою, виглядає й те, що Вільярреал прибив Спарту її ж зброєю – швидкими контратаками і неймовірною реалізацією. Показово, що саме після найкращого моменту Червоних у першому таймі, в якому вони повинні були зрівнювати рахунок, чехи пропустили. Спершу другий гол, а потім й третій – такі собі два цвяхи, що остаточно вбили надії Праги.
З іншого боку, другий тайм Спарта знову провела у своєму стилі, забивши два голи, і вкотре показавши, що вона, очевидно, не була випадковим пасажиром у чвертьфіналі Ліги Європи. Просто склалося так, що у цьому раунді Червоним протистояло їх дзеркальне відображення, яке змогло краще використати свої шанси. Та головне, однак, те, що Спарта не покидає турнір переможеною – навіть останній поєдинок вона провела гідно і, можна сказати, круто. У своєму стилі. Не впавши лицем в багнюку, а опустивши туди своїх критиків. І якраз через це Червоних проводили з поля під стоячі аплодисменти трибун – вони цього заслужили.
Дана дуель, хоч і не сприймалася більшістю експертів, як битва двох рівних команд, все ж мала стати протистоянням двох схожих ігрових моделей: і Спарта, і Вільярреал полюбляють грати другим номером, роблячи основний акцент на швидких контратаках. Власне, саме відмова іспанців грати у своєму стилі і стала найбільшим здивуванням першого матчу між цими командами. Втім, у виїзному поєдинку Вільярреал повернувся до своєї улюбленої моделі, побивши Спарту її ж зброєю. Або своєю зброєю. The same shit, really.
Визначальним, однак, стало не так повернення іспанців до «своєї» моделі гри, як їхнє уміння витискати максимум з мінімуму. Забити чотири голи з девяти ударів в сторону воріт – таке треба уміти. Більше того, в ствір воріт Спарти Вільярреал наніс всього лиш чотири удари…І усі чотири стали результативними. Фантастика? Радше ні, аніж так, адже цим самим іспанці показали, що вони (як і Спарта, зрештою) уміють терпіти і можуть в будь-який момент вибухнути. Найцікавішим виглядає те, що до подібних вибухів жодну команду не можна підготувати – вони ніколи не бувають запланованими і передбачуваними.
Можна скільки завгодно звинувачувати Спарту у відверто поганій реакції на пропущений гол, але при цьому варто відзначити, що чеська команда виходила на цей поєдинок у статусі пораненого звіра, для кого не існувало жодного іншого варіанту, окрім перемоги. Ніхто з середньостатистичних європейських клубів, напевне, не хотів би опинитися на місці Червоних у цьому чвертьфіналі – в обидвох матчах пражани не могли похвалитися наявністю основного складу, окрім того більшість гравців ще й висіли на можливому пропуску наступної гри.
Таким чином, не потрібно дивуватися тому факту, що в матчі-відповіді проти Вільярреалу на лаві запасних пражан сиділо п’ять юніорів, які ніколи раніше не нюхали пороху єврокубкових баталій. Зрештою, недивно також й те, що Зденек Щасни в підсумку не наважився провести хоча б одну заміну: тренер Спарти не хотів ще більше псувати як так невдалий поєдинок. З іншого боку, ставка на єдиних одинадцять гравців себе виправдала, адже в кінцівці матчу Червоні виглядали набагато краще за більш свіжих суперників. Очевидно, втім, що якби у Щасни була можливість, він би обов’язково використав усі заміни. Більше того, він би виставив геть інший склад на гру. Та, на жаль, такої можливості у чеського наставника не було.
// o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t=»»,o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return «sportarena.ua»},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf(«http»)==0){return p}for(var e=0;e
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться