Чоловік швидко схопив свою подругу за руку та емоційно вигукнув, що вони вже йдуть. Щойно він довго аплодував та радісно махав кулаком. А тепер був ладен залишити стадіон після удару Дмитра Хльобаса з пенальті.

Зрештою подруга змусила пересидіти перерву. Він нервово викурив кілька цигарок та не поспішав сідати на своє місце. «Ця Ліга Європи – проклятий турнір, так?» Відповідь не мала значення. Він знав її без будь-якої підказки і точно не бажав чути підтвердження.

Всього рік минув від знаменитих матчів Ворскли проти словацької Жиліни. Тоді біля екранів телевізорів вболівальники полтавчан пережили справжню трагедію. Вони хотіли емоційного реваншу. Василь Сачко ще напередодні першої гри говорив, що його команда завинили перед своїми вболівальниками.

Полтава – далеко не найфутбольніше місто України. Навіть на найбільші та найважливіші ігри на стадіоні Ворскла збирається не так багато глядачів. Цього вечора людей на стадіоні була пристойна кількість. Результат першого матчу та упевнена гра команди дарували надію на перемогу. А усі люблять бути частиною чогось приємного та розділити радість перемоги.

Але для більшості глядачів гра тривала менше 90 хвилин. Як це часто буває, багато хто пропустив стартовий свисток. Люди підходили на трибуни, коли вже рахунок був 0:1. Після третього голу Локомотіви ледь не третина глядачів залишила стадіон. Вони прийшли подивитись на перемогу команди – навіщо їм та поразка.

Той чоловік також не витримав ганьби та пішов ще полтавці не донесли м’яч до центру поля.

«Чого я не повинен їх так називати? – кричав молодий хлопчина після завершення гри. – Вони справжні п…си!»

Цей хлопець сперечався з усіма. Він переконував, що прийшов підтримати свою команду і буде робити це, незважаючи на все. «От ви прийдете в неділю? Прийдете ж, – допитувався він у двох літніх чоловіків, які були незадоволені після фінального свистка. – Так навіщо ви так говорите про команду». Він прийшов вболівати, а «не піти на 70-й хвилині, як ті п…си».

Більшість людей на стадіоні були схожі на першого чоловіка, ніж на молодшого хлопця. Навіть ті, хто залишився до фінального свистка вже майже не підтримували команду після третього голу. Хтось виказував своє незадоволення в’їдливим сарказмом, інші просто кричали на гравців та тренера. Їх підвели. Їх принизили. Їх зганьбили.

Футбольні вболівальники зазвичай дуже дивні люди за своєю поведінкою. Вони ніколи не розділять невдачу. Якщо команда виграє, то це «ми». Програє – «вони».

Вболівальники повинні завжди підтримувати свою команду, нехай вона цього й не заслуговує своєю грою. При всій повазі до переконань хлопця, який намагався сперечатись з усіма, цього вечора Ворскла заслуговувала бути облаяною.

Усе почалося ще до завершення першої хвилини гри. Дмитро Хльобас втратив м’яч перед штрафним майданчиком суперника, Локомотіва розпочала швидку атаку, яка завершилась ударом з десяти метрів. За цей час ніхто з гравців Ворскли не пішов у відбір, не намагався зірвати атаку. Полтавці відступали назад до самого кінця, поки м’яч врешті не перетнув лінію воріт.

Блискучий початок зустрічі.

«Бери ще одне пиво – тут вже 0:1», – говорив по телефону інший вболівальник Ворскли своєму другові, який ще стояв у черзі.

Ще не одне пиво потрібно було випити, аби сприймати гру Ворскли у цьому матчі. Цей гол став показовим моментом для команди Василя Сачка. На перший погляд, Ворскла виглядає добре організованою командою, яка чудово вміє простотою підміняти усі інші важливі якості. Проте вся сила полтавців лише на папері, вона не враховує реальних подій на полі.

Організація гри команди проявляється не у моменти, коли все добре та вистачає гравців на своїх позиціях. Ворскла не перший раз показала свої проблеми в ситуаціях, коли потрібно перебудовуватись в захисті, коли з якоїсь причини не вистачає гравців на своїх позиціях. Другий м’яч за своєю суттю був точно таким же: обрізка, невдала гра при швидкому переході з атаки в оборону та удар без супротиву з вбивчої позиції.

Локомотіва добре підготувалась до цієї гри. Знала сильні та слабкі сторони команди Сачка. В той же час уся підготовка полтавчан була розбита швидким голом. Хтозна, як би Ворскла грала без цього голу? Але це знову ж таки проблема того, що команда не вміє реагувати на події на полі.

Окрім невдалої гри в обороні, були великі проблеми у Ворскли й в атаці. У полтавців є свій стиль з довгими передачами та великою кількістю подач від флангових гравців. Ніхто іншого від Ворскли не очікував, проте й ці дії не повинні бути простими. Без організації та розуміння ситуації усі ці навіси перетворюються на легку здобич для захисників.

Ще один показник того, як добре Локомотіва була готова до Ворскли цього вечора – на передматчевій розминці була вправа з фланговими передачами. Проте, замість традиційних для таких випадків ударів по воротах, центральні захисники просто тренувались вибивати м’яча. Гарна вправа для гри з Ворсклою Сачка.

«Вася, переодягайся і давай на поле». У Полтаві люблять тренера та завжди будуть пам’ятати його гол в фіналі Кубка України проти Шахтаря. Саме тому його хочуть бачити на полі. Але тут ще інший цікавий момент. Насправді гру Ворсклі ставив не тренер-Сачко, а футболіст-Сачко, який вимагає більше передач на себе від захисників та флангових гравців.

Проте ні Хльобас, ні Юрій Коломоєць не дотягують за рівнем гри в таких ситуаціях до оригінального Сачка. Тому так, у цій грі він би більше допоміг на полі, ніж на лаві для запасних.

«Вася, ми вже зрозуміли, що у футболі в тебе не виходить. Йди до поліції – там зараз непогані гроші платять».

Поведінка вболівальників взагалі була важливою особливістю цієї гри. Всередині першого тайму на поле вибіг вболівальник з шарфом Ворскли, який щось намагався кричати та махав руками. Його зустріли приємними викриками та оплесками. Він пішов проти системи, мабуть, це порадувало.

Взагалі йти проти системи у Полтаві люблять. Наприклад, стюарди ніяк не могли умовити курців, що на стадіоні заборонено курити. Бідолашний худорлявий хлопець добре що стусанів не отримав, намагаючись якось вплинути на компанію чоловіків.

Ті стюарди, які намагались упіймати стрікера, також були не особливо підготовлені до своїх обов’язків. Вони ледве його упіймали, а потім вже почалася якась сутичка з підключенням міліції (так, то точно була не поліція) та деяких вболівальників, які перелізли через паркан на допомогу. Врешті усіх заспокоїла група спецназу – браві хлопці тікали на трибуни з величезною швидкістю.

Першим прибрав з поля «бігуна» капітан Ворскли Володимир Чеснаков – ще одна помітна постать матчу. «Дивись, це видно справжнього полтавця!» Раділи на трибунах не тоді, коли Чеснаков дав стусана хлопцеві та змусив бігти його на трибуни, а після другого голу команди. Саме Чеснаков пішов на перехоплення на чужій половині поля, відібрав м’яч та реалізував вихід віч-на-віч.

Декілька хвилин потому він вже ударом з далекої відстані змусив зіграти на межі можливостей голкіпера Локомотіви.

Як і всі полтавці та вболівальники Ворскли, вихованець місцевої команди прийшов сьогодні на стадіон не для того, щоб програвати. Безумовно, він більше за інших гравців теперішньої команди переживав Жиліну та нічого не хотів чути про ще одну неприємну поразку.

Проте індивідуального характеру для досягнення успіху у цьому матчі було недостатньо. Але найгірше те, що це взагалі єдиний приємний момент для Ворскли у цьому матчі.

Хто ще буде дивуватись тому чоловіку, який намагався забратись з матчу ще в першому таймі?