Биті своєю ж зброєю

Тривала сорок четверта хвилина першого тайму, гра поступово наближалася до перерви. Гравці Сент-Етьєну заробили нічим не примітний штрафний удар практично біля центрального кола. Здавалося б, рядовий епізод – футболісти Дніпра мають розібрати своїх гравців і спокійно відзахищатися, а там, якщо пощастить, ще й втекти у швидку контратаку. Натомість бачимо зовсім іншу картину: Папа Гуйє не вслідкував за центральним захисником французів Лоїком Перенном, який прокинув м’яча далі на Нолана Ру, з нападником гостей не встиг зіграти Дуглас, а далі пішла передача на протилежний край штрафного, де Ромену Амума залишилось лиш грамотно скористатися своїм шансом – практично ніякого супротиву зі сторони оборонців господарів 28-річний півзахисник не зустрів.

Саме таким чином нулі на табло змінилися ще більш сумними 0:1 на користь Сент-Етьєна. Та найбільш показовим в цій всій ситуації є навіть не так простота і легкість, з якою французи пройшли захист українців, а те, що оцю секундну розслабленість, яка коштувала команді очок, Дніпро допустив перед самим свистком на перерву. Як люблять говорити в таких випадках – це був гол в роздягальню.

В принципі, саме цей забитий м’яч став ключовою подією всього матчу. Ніхто ж стане заперечувати, що саме такого прагматичного і прісного на моменту футболу й слід було очікувати четверговим вечором на Дніпро Арені. Не менш очевидним було й те, що у другому таймі українська команда буде куди більше бігти вперед, аби десь під кінець матчу таки забити переможний гол. Усе це доволі прогнозовані речі, які знайшли своє підтвердження у діях футболістів на полі – Дніпро й справді додав після перерви (навряд це варто пов’язувати з пропущеним голом), а весь поєдинок перетворився в шахову партію.

Парадоксальним виглядає також той факт, що єдиний гол у матчі українська команда пропустила з лівого флангу французів, який виглядав чи не найбільш грізною зброєю гостей напередодні гри. Розумів це і Мирон Маркевич, тому й випустив у стартовому складі двох номінальних правих захисників, які мали б повністю нейтралізувати небезпеку зі своєї зони. З одного боку можна сказати, що Артем Федецький і Іван Томечак провели непоганий перший тайм, з іншого – пропущений гол якраз на совісті українського збірника, який надав Ромену Амума аж занадто багато свободи і часу для прийняття правильного рішення, про що не забув нагадати головний тренер Дніпра на післяматчевій прес-конференції: «Наша права сторона не справилася зі своєю задачею, хоча ми попереджали, що лівий фланг суперника достатньо хороший».

Тим не менш, вішати усіх собак на Федецького теж не можна. Після непоганого стартового відрізку, який можна записати в актив українцям, ініціативу в поєдинку перехопили французи, котрі раз за разом проводили свої позиційні атаки. Те, що ці позиційні атаки не перетворювалися в моменти – уже зовсім інша справа. У першому таймі дніпропетровці справили враження сонного студента, який заледве прокинувся до важливої пари, змусив себе прийти, але постійно засинав, пропускаючи слова викладача мимо вух.

Проведені заміни трішки освіжили гру Дніпра і приблизно на початку другої години гри українська команда мала декілька нагод відзначитися, показавши в ті хвилини свій найкращий футбол. Найкращий момент господарів дуже нагадав результативну атаку Мальме у грі проти Шахтаря, але Руслан Ротань не зміг повторити успіх Маркуса Розенберга, удар українця парирував Стефан Руфф’є. Втративши 100% шанс для відновлення статусу-кво, господарі знітилися, перестали штурмувати володіння французької команди, а коли прокинулися знову – уже було занадто пізно виривати перемогу.

Все, на що могло вистачити часу Дніпру – героїчне спасіння нічийного результату. Правда, для цього потрібно було потрібно знайти ключ до дуже компактної оборони гостей, яка з кожною хвилиною все менше й менше простору давала українцям. Як відомо, синьо-біло-голубим напрочуд складно долати організований і масований захист. Проте, навіть за таких умов господарі створили декілька напівмоментів, та найбільше здивувало інше: протягом останніх хвилин матчу дніпропетровці чомусь куди більшу надію покладали на пенальті, випрошуючи його ледь не щоразу, коли м’яч опинявся в штрафній суперника. Навіщо це було робити? Питання хороше, яке без сумніву поставить своїм футболістам Мирон Богданович на розборі матчу.

Збившись на однотипні навіси та вимагання одинадцятиметрового удару, гравці Дніпра втратили останні секунди поєдинку, не зумівши продовжити тенденцію двох попередніх ігор, у яких синьо-біло-голубі то виривали нічию з фінальним свистком, то забивали переможний гол уже в ендшпілі поєдинку.

Хтось після цього програшу скаже, що нарешті фарт почав покидати дніпропетровську команду і от тепер можна буде побачити на що насправді здатні хлопці Мирона Маркевича. Інший стверджуватиме, що це лиш невелика осічка на довгій турнірній дистанції, типу час для великих звершень цього сезону ще не прийшов. Але насправді все куди прозаїчніше: у третьому турі дніпропетровський Дніпро на пустому домашньому стадіоні за вітряної дощової погоди був битий своєю ж зброєю – вмінням терпіти і вигризати результат з єдиного напівмоменту.

Олексій Мандзій, Sport Arena