Сім років тому в Естерсунді валилося геть усе. Впливовий спортивний директор Даніель Кіндберг пішов з клубу (через недостатню кількість часу, як він заявив), запустивши своїм рішенням ефект доміно. Після відставки Кіндберга деякі з іноземних гравців погрожували піти з команди за ним, тоді ж президент клубу Рольф Лохсе повністю втратив контроль над ситуацією. Команда знаходилася на дні третього шведського дивізіону, перебуваючи в кроці від економічного колапсу, а на новий 8-тисячний стадіон ходило заледве пару сотень людей.

Проаналізувавши ситуацію, а також зрозумівши, що нічого він тут уже не вдіє, Лохсе подав у відставку з посади президента футбольного клубу Естерсунд. Клубу, який він сам і створив за 14 років до того.

Коли в 1996 році Рольф Лохсе, тоді впливовий шведський юрист, об’єднав дві місцеві команди – Естерсунд та Опе, – він і подумати не міг, що його історія завершиться таким тріском. Своєю основною метою новостворений клуб Естерсунд під керівництвом Лохсе бачив вихід у Супереттан, другий за силою шведський дивізіон.

За 14 років Естерсунд так жодного разу і не наблизився до омріяного виходу в другий дивізіон. А восени 2010 року клуб вилетів у четверту лігу – вперше в своїй історії.

Та ефект доміно, який запустив Кіндберг своїм звільненням, уже було не спинити. Тим більше, у Даніеля були свої плани на Естерсунд. Менш ніж за місяць після того, як він пішов з клубу, Кіндберг оголосив про готовність стати президентом Естерсунду. Але за однієї умови – повна відставка Ради директорів, яку новий президент сформує сам.

У клубі підкорилися Кіндбергу. І ефект доміно тільки пришвидшився.

***

Грема Поттера не назвати фанатом рутинної роботи. Ще продовжуючи кар’єру гравця, він здобув тренерську ліцензію, а також успішно завершив Відкритий університет. За наступні декілька років після завершення активної кар’єри Поттер встиг спробувати себе у ролі асистента тренера студентської збірної Англії, а також поїхав на жіночий чемпіонат світу 2007 року як технічний директор Гани. Після цього Грем повернувся в Англії, де поєднував навчання – магістратура в області лідерства та емоційного інтелекту – і тренування місцевих студентських команд.

Кар’єра цього молодого англійського тренера могла б продовжуватися своєю хаотичною (хоч і доволі цікавою) траекторією, але ефект доміно в шведському Естерсунді докотився до британського Лідса.

Коли в грудні 2010 року на Поттера вийшов Кіндберг і запропонував йому очолити Естерсунд, Грем був, м’яко кажучи, здивований. Ще більше він здивувався під час першого приїзду в північне шведське місто – сніг, мінусова температура, фактична відсутність людей на вулиці. Суворі умови, які здивували навіть англійця.

«Якби не досвід у виші, я б не зміг виконати цю роботу, – розповідав Поттер в інтерв’ю The Guardian, згадуючи ту зиму 2010 року. – Він підготовував мене до роботи за кордоном, де твої культурні переконання можуть бути оскаржені, а іноді навіть перекручуються з ніг на голову». Але від пропозиції Кіндберга Поттер таки не відмовився.

35-річного Грема не відлякав навіть четвертий шведський дивізіон – англієць підписав 3-річний контракт, пообіцявши не тільки повернути команді втрачені позиції, але й замахнутися на щось більше.

Але він тоді і подумати не міг, що йому вдасться зробити…

***

Ймовірно, увесь цей ефект доміно, трохи раніше запущений Кіндбергом, міг призвети до повного колапсу та розпаду Естерсунду. Від цього ніхто не був застрахованим – і кожен наступний крок нового президента був величезним ризиком. Кожен, окрім підписання контракту з Гремом Поттером.

Ув особі Поттера Кіндберг знайшов не тільки прекрасного тренера, але й союзника в плані розвитку клубу. Незважаючи навіть на те, що Грем ніколи особливо не хотів лізти в якісь фінансові справи, він дивився у тому ж напрямку, що й Даніель – для амбітного і експресивного президента не можна було придумати нічого кращого.

Розподіливши сфери впливу – Поттер відповідав за команду, Кіндбергу дісталися усі інші клубні підрозділи, – тренеру та президенту потрібно було вирішити набагато важливіше завдання. Як зацікавити жителів Естерсунда футболом?

Спортивну славу Зимовому місту, як ще називають Естерсунд, приносить етап Кубка світу з біатлону, який практично щороку відбувається тут. Окрім біатлону великою популярністю користуються й інші зимові види спорту, але точно не футбол.

Серйозні зміни в керівництві привернули увагу до місцевого футбольного клубу, а покращення результатів під керівництвом нового тренера, здавалося б, повинно було спонукати жителів Естерсунда ходити на матчі команди, але ні. Перші два роки союз Поттера та Кіндберга фактично ніяк не позначався на підтримці команди серед населення – усім і далі було чхати на футбол, тоді як трибуни під час біатлонного етапу Кубку світу не могли вмістити усіх бажаючих.

Керівники Естерсунда, однак, не зупинялися. Команда Поттера за два роки зуміла повернутися не тільки в третю лігу, але миттєво піднятися у другий дивізіон – найкраще досягнення в історії клубу. Значну роль в таких здобутках зіграв також Кіндберг, який, наприклад, забезпечив гравців перельотами на кожну виїзну гру. Поки суперники добиралися автобусами, Естерсунд швидко долітав, маючи додатковий час на підготовку.

Поттер, розуміючи, що більшість його гравців ніколи не будуть видатними футболістами, вчить їх бути кимось більшим, ніж просто футболістами. Вони разом писали книгу, влаштовували мистецьку виставку, ставили спектаклі і навіть танцювали «Лебедине озеро».

Омріяний вихід у Супереттан таки зіграв свою роль – кількість проданих абонементів суттєво зросла на сезон 2013 року, а людей на трибунах почало з’являтися усе більше. Але насправді це лише одна з причин довгоочікуваної (але несподіваної) хвилі популярності футбольного клубу в Естерсунді.

Інша ж полягає у неабиякому соціальному факторі. Поттер, розуміючи, що більшість його гравців ніколи не будуть видатними футболістами, вчить їх бути кимось більшим, ніж просто футболістами. Вони разом писали книгу, влаштовували мистецьку виставку, ставили спектаклі і навіть танцювали «Лебедине озеро».

У 65-тисячному Естерсунді такі різноманітні події дозволили футбольному клубові завоювати нових прихильників. Додайте до цього суттєвий ігровий прогрес – на виході отримаєте зацікавлення з боку не тільки дорослих, але й дітей. Чи не вперше за 20 років існування клубу дитяча школа Естерсунду заповнювалася юнаками, яких справді цікавив футбол.

З посиленням кризи мігрантів в Європі саме футбольний клуб став тією ланкою, яка допомагає приїжджчим асимілюватися та стати своїм в Естерсунді. Декілька років тому клуб навіть підписав угоду з урядом Лівії – щороку 250 дітей повинні були приїздити в Зимове місто, де вони навчалися б англійської, а також грали у футбол. Однак через брак фінансування з боку лівійських партнерів, програму згорнули.

«Я не впевнений, чи мій підхід спрацював би десь в Англії, – каже Грем Поттер. – Я хочу виводити людей з їх зони кофморту та вчити їх довіряти один одному. Ми намагаємося розвивати гравців розумними та відкритими людьми, а не просто футболістами».

Соціальний феномен ФК Естерсунд почав привертати усе більше уваги в Швеції. Про футболістів, які насправді є не просто футболістами, зненацька стали писати не тільки місцеві ЗМІ, але й загальнонаціональні. Зі столиці до Зимового міста їхали журналісти, але їх передусім цікавив не футбол – їх цікавила красива історія. Футбольне зростання було лише однією з частин цієї історії.

А коли восени 2015 року Естерсунд вперше в історії вийшов у перший дивізіон, про місцеву команду дізналися в Англії. Журналістів в Зимовому місті стало ще більше, футбол тут став справжнім хітом. Football Is The New Black, не інакше. Історії про Поттера заполонили газети та видання Англії, а шведські журналісти лише усміхалися, адже вони уже декілька років говорили про феномен Естерсунда. Вони були першими, хто відкопав цю історію.

***

Вихід у Аллсвенскан міг мати негативні наслідки для команди Поттера – усе ж це зовсім інший рівень, зовсім інша відповідальність. Це те, до чого він точно не готував своїх гравців. Але Естерсунд не змінився під впливом зовнішніх чинників. Команда досить несподівано змогла одразу ж стати середняком першого дивізіону, а навесні 2017 року на своєму стадіоні вперше в історії виграла кубок Швеції (перемога в фіналі над Норрчепінгом 4:1).

Виграла Кубок за присутності більш ніж восьми тисяч глядачів. У той вечір Естерсунд встановив рекорд відвідуваності, однак показав, що він має ще куди прогресувати. І вихід в Лігу Європи – лише черговий крок на шляху цієї шведської команди.

Перемоги над Галатасараєм та ПАОКом, здобуті в кваліфікації, підтверджують, що Естерсунд не випадковий гість в груповому етапі міжнародного турніру. Так, нехай, команда з Зимового міста не володіє надзвичайно потужним складом, але у неї є гравці, які готові викладатися на полі не лише за себе, але й за партнерів. Бо коли мова йде про футбольний клуб Естерсунд – то спершу варто говорити не про сам футбол.

***

Після обрання президентом Даніель Кіндберг заявив, що прийде час і Естерсунд виграє не тільки Аллсвенскан, але й Лігу чемпіонів. Тоді з його слів лише посміялися, не сприйнявши їх серйозно. А як ж ще: президент команди з четвертого дивізіону говорить про амбіції європейського масштабу.

Сім років потому мрії Кіндберга й надалі залишаються далекими та нереальними, але чи готовий хтось посміятися тепер?