Є три причини

У вчорашньої поразки Динамо від четвертої команди англійської Прем’єр-ліги є три очевидні й незаперечні причини. Вони слугують універсальною відповіддю на будь-які запитання по цій зустрічі, пояснюючи розклад та співвідношення сил у цій лігочемпіонівській парі.

По-перше, це очевидна різниця у функціональній готовності суперників. Що б ми з цим не робили, як би до цього не призвичаювалися – нічим не перекриєш той факт, що Манчестер Сіті проводив свій 13-й офіційний матч від початку року, а Динамо – перший. А різниця в змагальній ігровій практиці зумовлює, до речі, не лише форму гравців, а й їхню психологічну готовність та сконцентрованість. Це до питання панічної гри оборонців киян упродовж матчу, а також до випадання з гри окремих футболістів – навіть із числа більш-менш «отесаних» на такому рівні.

По-друге, це очевидна різниця у класі. На жаль, якщо співставити гравців двох команд один до одного, то лише за їхніми послужним списком та біографією все буде зрозуміло. Істина в тому, що на весь сучасний український чемпіонат знайдеться лише 4-5 гравців рівня нашого вчорашнього суперника. Сперечатися з цим не випадає.

По-третє, це очевидна різниця у досвіді. Причому, мова навіть не тільки про номінальний ігровий досвід, а й про конкретний, цьогосезонний. Манчестер Сіті грає у найбільш статусному національному турнірі світу. На сезон у нього тільки на внутрішній арені випадає 10-16 матчів такого рівня, як пересічний лігочемпіонівський поєдинок. Динамо ж на сьогодні має всього дві таких зустрічі в чемпіонаті, плюс суперкубок, плюс – один-два таких поєдинки в Кубку, залежно від того, на якій стадії випаде перетнутися з Шахтарем.

Звісно, це футбол, і навіть об’єктивні переваги не означають перемоги за самим статусом. Однак для того, щоб зіграти на надможливостях, довелося б будувати гру зовсім інакше. Динамо часів Лобановського також виходило проти апріорі сильніших/багатших/досвідченіших суперників, і єдиним рецептом перемоги був свій, особливий футбол. Із винятково суворою ігровою дисципліною, із надвисокою інтенсивністю гри, із високим пресингом і максимально високими швидкостями.

Проте надворі ХХІ століття, а наші гравці читають оті ваші інстаграми, носять різнобарвні бутси і – о, творці! – фарбують волосся й набивають тату. Їх ніяк не порівняєш не те, що з динамівськими поколіннями 1975 чи 1986 років, а навіть з їхніми більш сучасними попередниками з 1999 року. Для них Динамо – не пік кар’єри, не альфа й омега, не вінець бажань і можливостей. Тому навіть метода Лобановського, справді оригінальна й максимально адаптована для тогочасних реалій, сьогодні можлива хіба теоретично.

То як можна було обіграти Манчестер Сіті, знаючи існуючу диспозицію та бекґраунд? Тільки так – граючи в футбол. Витисни динамівці із стартової активності щось суттєвіше за небезпечні моменти, зіграй оборона зібраніше – і в першому матчі збереглася б інтрига. А щодо всього іншого – треба вчитися. Для цього існує аналіз власних помилок. Тому вчорашню гірку поразку слід сприймати не як трагедію, а як черговий показовий урок.