«О, ні!», — викрикнули присутні на стадіоні Війська Польського уже на 57-й секунді поєдинку між Легією та Реалом. Це Гарет Бейл чудовим ударом з-за меж штрафного відкрив рахунок у матчі, змусивши небагаточисленну публіку схопитися за голови – не пройшло і хвилини, а варшавська команда уже поступалася.
Попередній текст: У пошуках Роналду та Бейла. Чим живе Варшава у переддень матчу Легія – Реал
Насправді усе відбулося якось аж занадто просто: Реалу вдалося відзначитися в першій ж своїй атаці, яку команда Зінедіна Зідана провела наче на тренуванні – пас, пас, і ще один пас, а тоді удар і гол. Виймайте.
***
Те саме викрикнули присутні на стадіоні Війська Польського за п’ять хвилин до перерви. Визначити, що цього разу причиною пожвавлення були не дії футболістів мадридського клубу, можна було хіба за інтонацією: цей синхронно-спонтанний вигук не звучав пригніченим чи зневіреним, а навіть навпаки – від нього віяло позитивними емоціями та боязким сміхом. Воно й недивно, адже за декілька секунд до того гравці Легії зуміли пробити Кейлора Наваса, забивши свій перший гол у цьому поєдинку.
Якщо бути до кінця відвертим, на той момент ніхто особливо не вірив у підсумковий успіх господарів – між двома цими викриками Реалу вдалося забити ще один гол, здавалося б, закривши питання щодо переможця поєдинку. 2:0 у першому таймі – коли це команда Зінедіна Зідана втрачала подібну перевагу в поєдинку проти відверто слабшого суперника?
Подібні думки циркулювали і в чаші порожнього стадіону – усі присутні, яких було близько тисячі, протягом усього першого тайму зневірено спостерігали за тим, як Реал грається з їхньою командою. Спостерігали, викрикуючи «Браво!» кожного разу, коли футболістам Легії вдавалося провести якусь вдалу дію. Спостерігали, аж ніяк не сподіваючись, що їхня команда зможе повернутися в поєдинок з рахунку 0:2.
Але вона таки змогла – у другій половині гри Легія почала куди агресивніше огризатися, що дозволило глядачам усе частіше й частіше кричати «Браво», а окрім того довелося їм ще декілька разів викрикнути з радістю. Двічі причиною для такої реакції були дії польської команди: спершу Легія відігралася, а під кінець поєдинку навіть змогла вийти вперед.
І це усе в поєдинку проти, на секундочку, мадридського Реалу, чинного переможця Ліги чемпіонів. Небагаточисленна публіка на стадіоні шаленіла. Шаленіли, однозначно, й усі ті, хто не зміг потрапити на гру через дискваліфікацію арени, але для них це було шаленство з певним присмаком горя – усе-таки спостерігати за неймовірною грою Легії доводилося десь у пабі чи навіть вдома, але не на стадіоні.
«Це найважливіші три пункти в нашій історії», — піднесеним голосом оголосив диктор після завершення матчу, немов забувши про те, що Реалу вдалося відігратися в кінцівці зустрічі. Для нього, зрештою, матч й справді завершився перемогою господарів – кому ще вдається відігратися з 0:2 у матчі з Реалом, змусивши потім рятуватися й самих мадридців? Тож, можна не сумніватися, що ніхто у Варшаві особливо не запам’ятав кінцівку зустрічі: для фанатів Легії гра завершилася на 82-й хвилині, коли господарі вийшли вперед. На цьому вони б і поставили крапку – Реал переможений у Варшаві.
Захоплюючись грою Легії, ніхто протягом усього поєдинку навіть не замислювався над тим, що ще за декілька годин до початку матчу стовбичив під воротами, куди заїжджали команди, намагаючись на власні очі побачити приїзд на арену Війського Польського мадридських, а не варшавських, кумирів. Безпосередньо під час гри у Варшаві не існувало прихованих симпатиків Реалу – усі як один підтримували Легію. У цьому, власне кажучи, й полягає особливість польського вболівальника: можна захоплюватися ким завгодно, але під час матчу місцевого клубу, неможливо не вболівати за своїх.
***
«О, так», — протягнули присутні на стадіоні після фінального свистка. Ні в кого не залишилося жодних емоцій – матч століття вичавив усі сили, але натомість приніс насолоду. Спостерігаючи за тим, як на післяматчевій прес-конференції головного тренера Легії Яцека Магеру зустрічали стоячими аплодисментами, можна остаточно зрозуміти, наскільки важливою була ця гра для прихильників столичної польської команди.
Безперечно, уже на днях фотографія з якимось моментом домашнього поєдинку проти мадридського Реалу висітиме у коридорі слави варшавського клубу. Такі ігри, як зазначив Магера після матчу, неможливо забути до кінця життя. І єдине, про що можуть шкодувати у Варшаві, так хіба про те, що цю історичну нічию на власні очі побачила лише тисяча людей, а не заповнена вщент арена. Синхронний вигук у виконанні тридцяти однієї тисячі вболівальників звучав би в десятки разів масштабніше та епічніше, але це уже, як то кажуть, зовсім інша історія.
Источник: Sportarena.ua
