В Парижі не люблять футбол. Цією простою фразою можна пояснити все: малу кількість вболівальників ПСЖ, слабку відвідуваність домашніх матчів та цікавість до команди за межами Парижу більше, ніж у самому місті. Златана Ібрахімовіча на вулицях могли впізнавати, але часто, як чоловіка з реклами чи просто знайоме обличчя, «яке десь бачимо».
Чому Париж ніяк не може стати столицею футболу?
Найпростіший спосіб пояснити невелику любов до футболу одного з найкращих міст на планеті – багате розмаїття інших розваг. «Як можна стільки всього цікавого вмістити в одному населеному пункті?» – давнє запитання усіх, хто бажає відвідати Париж. Часу на футбол просто не залишається.
Краще піти на Ейфелеву вежу, ніж на футбол. Піднятись на Монмартр, ніж відвідати Парк де Пренс. Як можна любити футбол, коли поряд є Мулен Руж, театри та стільки всього цікавого. Турист завжди знає, чим займатись у місті, а потім із захопленням розповідати друзям, наскільки тут цікаво. Красу та велич міста бачить і мрійник перед монітором, бажаючи побачити Париж, а далі будь що буде.
Ідеальна гладенька теорія, яка пояснює все. Яка повинна пояснювати все. Але насправді тільки у книжках всі жителі Парижа – шанувальники моди. Ейфелева вежа на картинці набагато гарніша, ніж насправді. А нелюбов до футболу не має спільних коренів з великою кількістю інших розваг. Це дві великі різниці.
Любов цілого міста до футболу не може з’явитись на рівному місці. У Парижі довгий час не було команди, за яку можна було вболівати.
У інших великих містах Європи мінімум одна команда з великою історією. На матчі таких команд ходять вболівальники, як це робили їхні прадіди.
ПСЖ було засновано тільки 46 років тому. У порівнянні з іншими топ-клубами Європи це просто смішний вік. В ідеальних умовах любов до футболу та клубу передається з молоком матері. Тобто для появи справжніх вболівальників потрібен зв’язок поколінь: батьки змалку вболівають за клуб, з дитинства привчають своїх дітей. Тоді народжується міцний осередок. Так взагалі перероджується будь-яка система – зі зміною покоління. Неможливо зробити щось серйозне одним лише бажанням та залученням великих грошей.
Існують інші способи створити велику базу вболівальників. Усі точно люблять перемагати, тому за рахунок цього можна завжди заманити до своїх лав глоріхантерів. Проте цей варіант може бути ненадійним, адже завжди знайдеться той, хто перемагає більше – любителі кращого життя завжди виберуть когось успішнішого просто зараз.
Такий же варіант розвитку подій стосується і залучення вболівальників-покупців. В Азії завжди знайдеться безліч людей, які готові купувати футболки улюбленого клубу. Однак вони завжди будуть вибирати, потрібно купувати футболку ПСЖ з Хесе чи краще взяти іншу футболку Златана Ібрахімовіча в Манчестер Юнайтед.
Безперечно, в Парижі ставили за мету прищепити любов до клубу. Різне керівництво у різні роки намагалося заманити вболівальників на стадіон та створити потужну базу фанатів. Але з часом ці бажання перетворюються на примхи. У великому місті зі своїм ритмом життя, своїми ідеями та історією вподобань важко прищепити любов до чогось нового та відверто змусити вболівальників ходити на стадіон, а місцевих жителів – усім серцем переживати за команду.
ПСЖ насправді виглядає чимось штучним, новим та навіть непотрібним Парижу. Усі перемоги останніх років, зірки у складі та статус топ-клубу Європи не зробили ПСЖ чимось популярним у самому Парижі. У Севільї в день матчу команди теперішній наставник ПСЖ Унаї Емері міг поглянути у вікно та відчути у повітрі подих сьогоднішнього матчу.
Париж не живе футболом. Париж живе чим завгодно, крім футболу.
Це відчуття не покидало під час чемпіонату Європи. Це відчувається і зараз. Навіть в день матчу проти Арсеналу в Лізі чемпіонів у касах стадіону можна придбати квиток на матч, а на дві інші гри групового турніру проти Базеля та Лудогорця квитки продаються в комплексі.
Хтось розумний пафосно може сказати, що Париж просто не створений для футболу. Це місто вище за біганину одних та крики інших чоловіків, які просто не знають, куди подіти свою зайву енергію. Це було б правдою, якби Париж існував тільки на картинках та у розповідях туристичних довідників. У деяких районах міста вирує життя, яке не снилось фавелам Ріо чи «чорним» районам Йоханнесбурга.
Історія Парижу та ПСЖ – це історія про те, що любов до футболу не можна прищепити самим лише створенням клубу. Чи навіть перетворенням його на щось дуже сильне. Футбол – це стиль життя. І саме цього у звичайного жителя столиці Франції немає. Футбол змалку не входив до його розпорядку дня, а звички, як відомо, не міняються.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться