— Реал? Ай, краще навіть не запитуйте, — огризається молодик років двадцяти біля входу в аеропорт імені Шопена, куди декілька десятків хвилин тому прибули футболісти мадридського Реалу. – Мало того, що мені довелося квиток здати, так вони ще й вирішили навіть не показуватися з аеропорту. Хіба це усе нормально?
Насправді молодик, звати якого Марек, був не самотній у своїй біді. Разом з ним до аеропорту приїхало ще, як мінімум, 50 любителів Реалу. Усі вони, як і належить справжнім вболівальникам, натягнули на себе шапки та шарфи з клубною символікою, у всіх напоготові був смартфон і листок з ручкою. Найбільш підготовленою, втім, виявилася низенька дівчина, яка впадала в очі завдяки своїй парасольці з гербом мадридського клубу – річ не тільки символічна, але й корисна, адже ближче до обіду у Варшаві почало дощити.
Почало та так і не перестало – дощ, який трішки пізніше перейшов у зливу, продовжувався протягом усього дня, відлякуючи людей від зайвого виходу на вулицю.
Не налякалися погодних умов близько трьохсот фанатів Реала, які приїхали під готель, намагаючись хоч там виловити своїх улюбленців. Улюбленці, втім, не звернули особливої уваги на такий подвиг польських уболівальників – практично усі гравці проскочили напряму з автобусу у фойє готелю, навіть не глянувши у сторону людей. І тільки Тоні Кроос та Зінедін Зідан виділили трохи часу вболівальникам, потішивши хоч декількох своїх прихильників.
— А Роналду так і не вийде? – тягнучи за руку, запитував свого батька якийсь малий.
— Навряд. Як бачиш, він навіть не глянув у наш бік – проскочив всередину, та й усе, — кинув у відповідь батько, продовжуючи йти у протилежному напрямку від готелю.
Малий ще деякий час оглядався, очікуючи побачити свого кумира, але усе було марно – як і Марек незадовго до того, ця сім’я покидала територію готелю розчарованою. Мрія усього їхнього життя, схоже, пролітає повз них – гравці Реалу так і залишаться лише тими, за ким вони спостерігають по телевізору. А дощ у Варшаві, тим часом, все посилювався й посилювався. І важко навіть було визначити, чи то його краплі зробили обличчя розчарованих фанатів таким вологим, чи то у дощі усі вони намагалися сховати свої сльози.
А от кому не доводилося сумувати, так це дітям з дитячо-юнацьких шкіл Легії, які отримали можливість побачити перші 15 хвилин тренування мадридського клубу. І нехай навіть гравці Реалу розминалися у найдальшому кутку поля, а самих дітей посадили на верхній ярус – це все одно не змінювало захоплення, з яким діти сиділи на трибунах.
— Дивись, дивись. Ось то, здається, біжить Гарет Бейл, — ледь не стрибаючи від захоплення, каже один зі щасливців своєму другу, а той лише мовчить у відповідь.
Мовчить та спостерігає. Під час завтрашньої гри цей юнак зможе спостерігати за діями гравців Реалу хіба через екран, тож свої п’ятнадцять хвилин намагається використати якомога корисніше. Здається, йому – як і усім іншим, зрештою, теж – абсолютно байдуже, що це лише тренування. Якщо є хоч якийсь шанс, його варто використовувати.
Власне, про шанс розповідали і головні тренери команд на передматчевих прес-конференціях. Легія намагатиметься реабілітуватися та довести, що не є випадковим гостем Ліги чемпіонів, а Реал прагне уже після четвертого туру гарантувати собі вихід у плей-офф. Тож для обох команд позитивним результатом буде лише перемога, хоча тренер польського клубу й давав зрозуміти, що основне завдання – це реабілітація.
Реабілітація, яка, втім, не буде повноцінною – трибуни стадіону Війська Польського, згідно з рішенням УЄФА, будуть порожніми, тож на матч усього свого життя жителі Варшави потрапити не зможуть. Шкодують про те, що матч відбуватиметься за закритими дверима фактично усі. Той ж Зінедін Зідан вважає, що будь-яка гра повинна проходити з вболівальниками: «Нема жодних плюсів у грі при закритих трибунах. Будь-який тренер хотів би грати з глядачами, навіть у виїзних матчах».
Не можуть не погодитися з тренером Реалу пересічні поляки, яких найбільше й вразило рішення УЄФА. Марек, той самий хлопець з аеропорту, наприклад, вважає, що УЄФА занадто сильно покарало його команду, а на перший раз можна було виписати й умовне покарання. З іншого боку, той ж Марек, як і більшість інших, уже давно змирився з подібним вердиктом.
— Закриті трибуни? Нічого уже не вдієш, але у цьому поєдинку Легія, як і завжди, не залишиться без нашої підтримки, — резюмує Марек, з похиленою головою покидаючи аеропорт, де він очікував зустріти найближчого суперника своєї рідної команди. Суперника, якого йому, схоже, так і не вдасться побачити на власні очі.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться