У складі клубу-новачка киргизького вищого дивізіону ФК Каганат із міста Ош, який відразу ж заявив про амбітні цілі, з’явилося троє українців – захисник Сергій Мелинишин, півзахисник Андрій Ляшенко та форвард Михайло Удод. Стартували в новій команді здорово – з нічиєї в стартовому турі проти бронзового призера місцевого чемпіонату. Але потім опинилися на карантині, адже киргизька ліга також взяла паузу.
Читайте також: Коронавирус почти сломал футбольный сезон. УЕФА и ФИФА ищут выход
Як заповнюють її українці й чи не мають якихось проблем у місті за 660 км від столиці Киргизької республіки? Станом справ у земляків ми поцікавилися в Андрія Ляшенка.
— Як у вас справи? Що запланував ФК Каганат, щоб заповнити паузу?
— Ми на клубній базі. Тут нас годують. Є тренажерний зал, сауна, футбольні поля – займаємося кожного дня, з цим проблем немає. Щоправда, виходимо по кілька чоловік, щоб не заважати обсервації.
— Взагалі, коли стало відомо, що чемпіонат призупинений?
— Ми зіграли перший тур, на наступний день потренувалися, а вже у вівторок, 17 березня, замість двох тренувань провели одне. Перед другим нам сказали новину, що чемпіонат призупинений до 11 квітня. Наступний матч ми мали грати в Бішкеку. Тренер дав п’ять вихідних, але пізніше їх продовжили ще на п’ять днів, тому що не можна збиратися групами, так що і тренування не проведеш.
— Що говорять відносно подальших перспектив? Чи буде чинним ваш контракт?
— На рахунок цього запевнили, що все буде нормально. Керівництво кожен день на базі: бачимо генерального директора та його помічників.
— Давайте повернемося до того часу, коли у вас виник цей варіант. Чи знали щось про цей чемпіонат та цей клуб раніше?
— Варіант з’явився десь через тиждень після Волині, де я два тижні був на перегляді, і після того подзвонив агент та запропонував варіант з новою командою. Клуб під назвою Каганат тільки створився, але президент поставив задачу виграти чемпіонат Киргизстану. Всі розуміють, що зробити це буде дуже важко, але я довго не думав. Знав, що ще будуть один-два українці. Відбулося все швидко. У неділю ми мали розмову, а вже у вівторок вилетіли до Киргизстану. Про сам чемпіонат мало що знав – все ж таки, це Азія. Для мене все нове, але через те також цікаво – нова культура.
— Де команда базується? Які у вас умови для роботи та життя?
— Команда базується на півдні Киргизстану. Місто Ош – велике, десь 300 тисяч мешканців. Проживаємо на базі, де є два великих тренувальних поля з синтетичним газоном та чотири маленьких. Є «тренажерка» та сауна, як я вже казав, а також своя їдальня, де гарно готують. Керівництво пообіцяло купити на базу PlayStation, щоб на час карантину було чим займатися.
— Як обстановка, власне, з коронавірусом? Читав, як мер міста Ош суворо пояснював, що це – не канікули, а карантин…
— Так, зараз дуже жорстко з карантином. Всі заклади закриті. Нам сказали, що якщо на базі в нас буде більше п’яти чоловік на футбольному полі – клуб оштрафують. Десь на 200-300 тисяч сом, це приблизно 3 тисячі доларів.
Читайте також: «Футболист в Кыргызстане – как народное достояние». История экс-игрока Зари, который оказался за 4 тысячи км от Украины
— Якщо порівняти фінансовий рівень клубу з тими, які ви бачили в Словаччині чи в Україні?
— Тут непогано, все же таки, ми знали, куди їдемо. Так далеко від дому ми також би не поїхали за просто так. З фінансами не настільки добре, як було в Словаччині, але краще, ніж було в Першій лізі України. Мабуть, тільки пару команд, наприклад, Волинь чи Рух, мають гарні умови.
— У вас в команді троє українців. Як ви всі зіграли в стартовому турі?
— Вдома ми грали з командою Алга з Бішкеку, яка в минулому сезоні посіла третє місце, всі наші були задіяні. Зіграли 0:0. У першому таймі мали пару моментів, але не забили, а от у другому таймі десь «підсіли» фізично – мабуть, тому що грали на «штучному» полі. Збори в Туреччині ми провели на «живому» полі, потім повернулися і ще два дні тренувалися також на «живому». Тільки два останні дні тренування були на «штучному» — вже коли знали, що будемо грати на «синтетиці». Як для команди, котра тільки починає своє існування, та як для першого туру – це нормальний результат.
— Які враження від команди — бронзового призера?
— Цікава команда, але я очікував, що вони будуть показувати інший футбол. Ми ще будемо грати з командами Нефтчі та Алай, а також Дордой, чемпіонами – думаю, що там ми побачимо серйозний рівень футболу.
— В команді Нефтчі грає дніпровець Ігнатенко, чи знайомі з ним?
— Ні, але хлопці нам розказували, що є українець, і що вони часто грають проти нього. Ігнатенко тут далеко не перший сезон, так що в Україні ми з ним не зустрічалися. Відновлять чемпіонат – познайомимося.
— Після рідної Волині у вас у кар’єрі були ДАК та Рух, але в обох командах ви зіграли небагато. Причина тому – травми?
— За Рух зіграв чотири матчі: все було нормально, але отримав травму, яка викинула мене зі строю десь на вісім місяців. У ДАК переїжджав із Першої ліги, а ця команда була на ходу. Не проходив збори, тому потихеньку втягувався, як приїхав. Сам винен, але все-таки це був хороший досвід: команда зайняла третє місце і я не засмучений, що мало грав. Все-таки, у 19 років поїхати до Словаччини – команду з задачами… Тим більш, за ДАК грали дев’ять представників своїх збірних. Для мене це було щось нове та цікаво.
— Взагалі, як живеться в Киргизстані? Чи є можливість спілкуватися з місцевими, чи вони не знають зрозумілих вам мов?
— Половина людей тут розуміє російську мову, так що з цим проблем немає. Перші три дні було дуже важко, тому що різниця в часі – чотири години. Підйом завжди в вісім, а ми засинали лише в три… Зараз вже потроху привикли. Лягаємо та встаємо нормально. І, звичайно, бажаємо всьому світу пошвидше позбавитися від COVID-19, щоб всі люди могли повернутися до звичного та безпечного життя.
Источник: sportarena.ua
Добавьте «sportarena.ua» в свои избранные источники ⟶ Google News Подписаться