Карлос Алберто: капітан відходить у вічність

Чемпіонат Бразилії з футболу. Ветеран та ідол Флуміненсе – голкіпер Кастільо – пропускає метелика. Подальші події, які розгорнулися на полі, шокували не лише воротаря Флу, а й усю торсиду, яка заповнила трибуни. Новачок команди, 19-річний Карлос Алберто, підбіг до Кастільо та почав відчитувати його, немов школяра. Вже тоді він показав, що у нього дуже сильний характер, який згодом дозволить йому стати вожаком, мабуть, найкращої футбольної збірної в історії – Бразилії на чемпіонаті світу 1970 року.

Карлос народився 17 липня 1944 році у бідній фавелі неподалік Ріо-де-Жанейро. Його батько працював, не покладаючи рук, щоб поставити на ноги своїх дітей. Зранку Франсіско йшов на роботу в муніципалітет, потім повертався додому, а після того заморював черв’ячка, брав машину та йшов у другу зміну. Протягом цілої ночі він таксував. Франсіско мріяв про те, що йому вдасться трішки відкласти грошенят, щоб дати хорошу освіту своїм нащадкам. Він сподівався, що диплом стане своєрідним соціальним ліфтом, який витягне дітей з бразильських нетрів.

Карлос Алберто, звичайно ж, теж не байдикував. Він підробляв де тільки міг. А коли мав вільну хвильку – грав у футбол. Незабаром він потрапив на олівець скаутам Флуміненсе. Спочатку Карлос не горів бажанням виступати за Флу. Він ненавидів кольори Флуміненсе, адже його серце було віддане Фламенго. Проте, так само як і в житті, любов з першого погляду швидко минула. Причина? Банальна. Флу пообіцяв йому такі гроші, що Карлос нарешті зміг махнути рукою на всілякі підробітки. Тепер він сконцентрувався лише на футболі.

Зі своїх дебютних матчів Карлос став одним з лідерів Флуміненсе. Природно, що не забарився його виклик в збірну. Бразильські журналісти називали Карлоса спадкоємцем самого Джалми Сантоса. В країні диких мавп в ті часи практично в будь-кому бачили нового Пеле, Гаррінчу, Джалму Санотоса. Як правило, ці сподівання розбивалися об сувору реальність. Карлос став одним з небагатьох, кому вдалося виправдати усі видані аванси. Напередодні свого 20-го дня народження він отримав найкращий подарунок: Карлос дебютував в Кубку Націй на Маракана. Селесао знищили збірну Англії 5:1, а він прекрасно вписався в редути бікампеонів.

Він не думав зупинятися на досягнутому та не покладаючи рук працював. Карлос прекрасно розумів, що звук мідних труб може стати для нього фатальним, а тому не звертав уваги на хвалебні оди на його честь. Майбутній капітан виріс в Бразилії та бачив багатьох зірок, які моментально падали з футбольного Олімпу, ставши Ікарами. Праця дала свої плоди, і Карлос впав в око Сантосу. Риби не пошкодували за нього аж 200 тисяч крузейро. Цей трансфер зробив Карлоса найдорожчим бразильським футболістом. Проте далі на нього чекало жорстоке розчарування. «Напередодні чемпіонату світу в Англії я грав практично в усіх товариських матчах і небезпідставно сподівався, що матиму заброньоване місце в літаку, який вирушав на Острів. А потім я не побачив свого імені у списку 22-х вибраних. Це був удар для мене. Проте я недовго сидів з опущеним носом. Я вирішив ще більше працювати, щоб в подальшому така ситуація не повторилася».

Тоді Карлос думав, що тренер Вісенте Феола позбавив його гарантованого звання чемпіона світу. Проте з часом захисник, мабуть, навіть був вдячний наставнику. На мундіалі на бразильців чекав гучний провал і вдома всіх футболістів тієї команди змішали з брудом. Зрозуміло, що ця чаша також не оминула б і Карлоса.

У 1967 році безумовним лідером та капітаном Сантоса був бікампеон Зіто. Проте час здолав і його. Наприкінці року Зіто повісив бутси на цвях. Тоді керівництво Сантоса повинно було прийняти надзвичайно відповідальне рішення, від якого багато в чому мали залежати подальші успіхи команди. Спочатку вибір клубних босів шокував спеціалістів. І дійсно, аналітики розглядали кандидатури Пеле, Коутіньо, Жилмара, Пепе, Мауро. Звичайно ж, ніхто не брав до уваги 23-річного Карлоса Алберто. Проте картоли прекрасно знали, що правий захисник був народжений для того, щоб стати капітаном. Карлос розумів, що функції вожака не обмежуються лише тим, щоб просто гримати на партнерів. У критичний момент, коли нічого не виходило в головних зірок команди, він завжди приходив на допомогу.

Капітан був штатним виконавцем пенальті у складі Риб. Він робив це практично зі 100-відсотковою ефективністю. «Я дуже любив змагатися зі своїм сином Едіньо (він був професійним воротарем) в пробитті пенальті. Спочатку я бив йому 10 одинадцятиметрових, а потім він мені. Я ніколи не програвав йому, та й не лише йому. З партнерами по збірній ми також часто влаштовували такі змагання і я поступився лише одного разу… Карлосу Алберто, він з ефективністю ката виконував 11-метровий вирок», – розповідав Пеле. Карлос Алберто з легкістю міг пожертвувати власними амбіціями. Коли Король забив 998 голів, то Сантос отримав право на пробиття пенальті. Після цього Карлос підійшов до Пеле та сказав йому: «Пробий ти. Тобі цей гол потрібніший, ніж мені». Подібна історія повторилася і з ювілейним, 1000-м м’ячем Пеле. Дуже швидко плече Карлоса прикрасила ще одна капітанська пов’язка.

«Сантос домінував в тодішньому бразильському футболі та цілком логічно, що капітан Сантоса повинен бути капітаном і в збірній. Так, в літньому європейському турне селесао по Європі я вперше вивів нашу команду на поле в якості капітана», – розповідав Карлос.

Перед чемпіонатом світу в Мексиці бразильці врахували англійські уроки. «За своєю природою бразильський футбол не є жорстким, а тому ми не могли грати так, як це робили європейці. Вони грали жорстко, проте не жорстоко. А в нас такого не було. Саме тому, під час підготовки до мексиканського мундіалю наші тренери намагалися ліквідувати нашу ахіллесову п’яту – фізику. Ми розуміли: щоб взяти титул, нам слід було стати набагато фізично сильнішими», – згадував Карлос.

На чемпіонаті світу 1970 року бразильці грали згідно зі своїм відомим постулатом: «Ви нам заб’єте, скільки зможете, а ми вам – скільки захочемо». Вожак Карлос впевнено вів свій прайд до перемоги. У фіналі з італійцями визначалося, кому ж навічно дістанеться футбольний Грааль. Скуадра адзурра не змогла нічого вдіяти зі стрімкими атаками кудесників, до того ж європейці ще не повністю відновилися від півфінальної зустрічі з німецькою машиною. Тому немає нічого дивного, що фінал нагадував вулицю з одностороннім рухом. Бразильці впевнено гнули свою лінію, і на 71-й хвилині матчу вже все було вирішено. Однак через 15 обертів секундної стрілки футбольний бог захотів поставити ефектну вишеньку на святковий бразильський торт.

«Тоді мене вже не дуже цікавило те, що відбувалось на полі. Я стояв в обороні, відпочиваючи та чекаючи фінального свистка. Аж раптом Клодоальдо пошив в дурні трьох італійців та віддав м’яча на лівий фланг на Рівеліно. Тоді я побачив, що мій фланг – абсолютно порожній, оскільки Жаїрзіньйо відтягнув на себе Факкетті і компанію. Тоді я сказав собі: я знаю, що скоро м’яч отримає Жаїрзіньйо, який згодом переадресує його Пеле і мені слід прискоритися, тому що Король відкине м’яча мені. Тому я зібрав усі сили, які ще в мене залишилися, та виконав ривок десь на 50 метрів. Потім все сталося так, як я і думав, Пеле віддав на мене свій фантастичний пас і я забив найкрасивіший гол в історії чемпіонатів світу. Лише після гри ми змогли повністю оцінити цей шедевр. Голи Пеле, Жерсона, Жаїрзіньйо в тому фіналі загадують набагато менше. Усі говорять лише про мій четвертий м’яч. Мій удар вийшов достатньо буденним, а ось уся комбінація, починаючи з виходу з оборони, була чудовою. В ній взяли участь 9 гравців, мені просто пощастило, що саме я поставив у ній ефектну крапку».

«The Guardian» не приховувала своїх емоцій, описуючи цей м’яч: «Він – апогей футболу. Це – найвища точка в мистецтві». Ерік Кантона теж не втримався від мистецьких аналогій: «Я не бачу принципової різниці між пасом Пеле на Карлоса Алберто у фіналі ЧС 1970 та поезією Артюра Рембо». Після фіналу 25-тирічний вожак підняв над головою Приз Жуля Ріме. Він став наймолодшим капітаном, який привів свою команду до перемоги на мундіалі. З того часу ніхто так і не зміг перевершити це його досягнення. На церемонії нагородження Капітан запам’ятався ще одним вчинком, який згодом повторювали практично усі наступні тріумфатори чемпіонатів світу. «Коли я отримав трофей, то інстинктивно захотів поцілувати його. Таким чином, я увійшов в історію, як перший капітан, котрий залишив свій поцілунок на трофеї».

Після того, як Карлос повісив бутси на цвях, він спробував себе на тренерській ниві. Вона вийшла досить неоднозначною. Карлос двічі приводив свої клуби до чемпіонського титулу. Більше йому нічим похвалитися. Хіба що численними штампами в паспорті: США, Мексика, Колумбія, Оман, Азербайджан. Він попрощався з тренерською лавкою після гучного скандалу. В одному з матчів Карлос накинувся на суддю, звинувачуючи того в хабарництві. Відривати тренера від людини в чорному довелося усією командою.

Звичайно чоловік з таким вибуховим характером, як в Карлоса, не міг сидіти на місці. Він став одним з найяскравіших бразильських телекоментаторів. Карлос ніколи не робив хорошу міну при поганій грі. Коли збірна Бразилії після стартових мук у відборі на чемпіонат світу 2018 року змогла впевнено перемогти Еквадор на виїзді, то бразильська преса не шкодувала компліментів на честь селесао. Карлос Алберто не розділяв цього оптимізму: «В мої часи перемога над Еквадором була обов’язковою програмою, а не приводом для національного святкування».

Існує повір’я про те, що нібито після смерті одного з близнюків інший теж незабаром помирає. На жаль, воно підтвердилось у випадку Карлоса. Минулого місяця помер його брат-близнюк Карлос Роберто. 23 жовтня Карлос Алберто коментував футбольний матч, а 25-го його вже не стало.

«Вже через багато років після того, як я повісив бутси на цвях, куди б я не пішов, мене усюди впізнавали та називали вічним капітаном», – не приховував радості Карлос. Тепер вічний капітан відійшов у вічність. Проте ми завжди пам’ятатимемо його, як автора найкращого гола в історії чемпіонатів світу, оскільки життя коротке, а мистецтво вічне.